У розвинених демократичних країнах широко використовується в тих чи інших модифікаціях механізм невтручання державно-правового регулювання в поведінку учасників суспільних відносин. За допомогою правових норм встановлюються рамки можливої поведінки, її межі, причому широко використовується форма заборон. За допомогою правових норм встановлюються також процедури дозволу розбіжностей. Неважко переконатися, що подібний механізм реалізації норм протилежний правовідносинам з точно визначеною поведінкою їх учасників. Зрозуміло, ми в перспективі неодмінно перейдемо до більш широкого використання механізму дозволу і заборон, але ще довгі роки буде переважати типовий для нас механізм правовідносин. Було б невірно відмовитися від механізму правовідносин і зруйнувати його. Реалізація норм через правовідносини і поза ними - два самостійних рівноцінних шляхи застосування права. Кожний з цих шляхів пов'язаний з визначеними групами суспільних відносин і з визначеними правовими засобами.
Практика правого регулювання виявила дві великі області, де реалізація норм йде не через правовідносини. По-перше, це область прав людини. Правове регулювання в цій сфері в міру просування до правової держави буде розвиватися і збільшуватися. По-друге, область застосування заборон, насамперед, область кримінальної й адміністративної відповідальності. Майбутній розвиток виявить і нові області.
ІІІ. Правозастосування, як особлива форма реалізації права.
Застосування права - це форма реалізації права, суб'єктами якої є компетентні органи, наділені владними повноваженнями. Виконання цих повноважень забезпечується примусовою силою держави. Застосування права є особливою формою реалізації права. Застосування права від інших форм реалізації відрізняє та обставина, що тут неможлива бездіяльність, право на правозастосовчу діяльність зливається з обов'язком її здійснити. Правозастосування носить похідний характер, оскільки забезпечує реалізацію права третіми особами. Застосування одних норм одночасно вимагає дотримання, виконання і використання інших. Звідси правозастосування - комплексна правореалізуюча діяльність. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. М., 1994. С. 107-109
Правозастосування - це владна діяльність, це рішення конкретної справи, життєвого випадку, визначеної правової ситуації. Це додаток закону, загальних правових норм до конкретних осіб і обставин.
Застосуванням закону й інших правових норм займаються тільки компетентні державні органи і посадові особи. Причому вони здійснюють цю діяльність строго в рамках наданих їм повноважень.
Державні органи, що займаються правозастосовчою діяльністю, як правило здійснюють і інші правові функції, зокрема, правотворчу і правоохоронну.
Застосування права - після правотворчості - другий за значенням, а при відомих соціальних умовах і не менш важливий фактор, що настільки істотно впливає на правове регулювання, притому впливає у самому процесі впливу права на суспільні відносини.
Шляхом застосування права держава у своїй діяльності здійснює дві основні функції:
1. Організацію виконання розпоряджень правових норм, позитивне регулювання за допомогою індивідуальних актів
2. Охорону і захист права від порушення
На цій підставі в літературі виділяють дві форми застосування права: оперативно-виконавчу і правоохоронну.
Оперативно-виконавча форма застосування права - це владна оперативна діяльність державних органів по реалізації розпоряджень норм права шляхом створення, зміни чи припинення конкретних правовідносин на основі норм права. Це позитивне регулювання за допомогою індивідуальних актів. Прикладами є, відповідно до законодавства, наказ про прийом на роботу, видача свідоцтва про реєстрацію шлюбу, рішення про будівництво промислового об'єкту чи житлового будинку. При цьому, застосовується диспозиція норм права, що має не забороняючий, а дозволяючий характер. Це творча, організуюча робота зі здійснення вираженої в праві політики соціальних сил, що панують у суспільстві. Для сучасної цивілізованої держави ця форма застосування права є основною, за допомогою її поєднується і направляється діяльність міністерств і відомств, підприємств і установ, підбираються кадри, конкретизуються планові завдання, забезпечуються права особистості і т.д.
Правоохоронна діяльність - це діяльність компетентних органів по охороні норм права від яких би то не було порушень. Мета правоохорони - контроль за відповідністю діяльності суб'єктів права юридичним розпорядженням, за її правомірністю, а у випадку виявлення правопорушення - вживання відповідних заходів для відновлення порушеного правопорядку, застосування державного примусу до правопорушників, створення умов, що попереджають правопорушення. Така діяльність характерна, в першу чергу, для так званих юрисдикційних органів (суд, прокуратура, інспекція), для органів контролю й арбітражу. У той же час і органи керування, керівники підприємств і установ, ряд громадських організацій також займаються цією діяльністю (винесення догани керівником підприємства, накладення стягнення на працівника і т.д.).
Правозастосовча діяльність у правоохоронній формі стосується таких відносин, у яких здійснюючі її компетентні органи самі не беруть участь і до яких не мають власного інтересу. Правозастосовчий орган не є учасником юридичного конфлікту, а є його арбітром і суддею.
У правоохоронній діяльності особливо важливий процесуальний порядок розгляду справ, що гарантує повне і всебічне вивчення обставин правопорушення, охорону прав громадян, притягнутих до правової відповідальності, що усуває можливість помилок і неправильних рішень. Правозастосування завжди носить підзаконний (а точніше піднормативний) характер, оскільки здійснюється на основі норм права й у межах встановлених законом чи підзаконним актом повноважень компетентного органу.
Застосування норм права буде вірним лише тоді, коли цей процес відповідає таким умовам:
а) він повинний бути законним. Тобто , коли весь процес застосування конкретної норми права відбувається саме в рамках, визначених відповідними правовими нормами;
б) він повинний бути обґрунтованим, тобто повинна застосовуватися норма права, передбачена для даного конкретного випадку. Обґрунтованість застосування права передбачає точне і своєчасне виконання вимог правових норм, виключення випадків свавілля органів, що застосовують право, немотивованість правозастосовчих рішень.
"Застосування права - це діяльність компетентних органів по реалізації правових норм шляхом винесення індивідуально-конкретних розпоряджень" Лазарев В.В. Липень С. В. Учебник «Теория государства и права» М. 1998 г. стр. 305. Застосування права являє собою особливу форму реалізації права. Особливу, тому що вона доповнює три основних форми реалізації права, протікаючи то в одній, то в другій, то в третій формі.
Правозастосовча діяльність необхідна в тих випадках, коли повна реалізація правової норми не можлива при використанні безпосередніх норм реалізації права, тобто не спрацьовує механізм саморегуляції правовідносин.
Правозастосовча діяльність дуже різноманітна, оскільки здійснюється вона на основі різних норм права і правозастосуванням займаються саме різні органи.
Тому правозастосування можна класифікувати за різними підставами. Наприклад, у підручнику В.В. Лазарєва і В.С. Липеня правозастосування класифікується за наступними ознаками:
· По суб'єкту здійснення правозастосування виділяють:
1) правозастосовчу діяльність вищих органів держави,
2) правозастосовчу діяльність місцевих органів.
· по галузях права, норми яких реалізуються, виділяють:
1) правозастосування норм цивільного права,
2) правозастосування норм кримінально права,
3) правозастосування норм сімейного права і так далі.
· по правових формах діяльності державного апарату:
1) застосування права в правотворчій діяльності,
2) застосування права в правозастосовчій діяльності,
3) застосування права в правоохоронній діяльності.
· по спрямованості діяльності правоохоронних органів виділяють:
1) застосування регулятивних норм права,
2) застосування правоохоронних норм права.
Застосування права як особлива форма реалізації відрізняється від дотримання, виконання і використання деякими характерними рисами.
По-перше, по своїй сутності застосування права виступає як організуюча владна діяльність держави, за допомогою якої упорядковується громадське життя шляхом установлення чітких кордонів початку взаємин між різними суб'єктами суспільних відносин, зосередження рішення визначених питань у руках компетентних органів.
Ця діяльність пов'язана з особливими прийомами вирішення життєвих ситуацій, вимагає професійних знань і навичок. З огляду на це, держава визначає спеціальних суб'єктів, наділяючи їх владними повноваженнями для здійснення подібної діяльності. До них відносяться: державні органи (суд, прокуратура, міліція і т.д.); посадові особи (Президент, голова адміністрації, прокурор, слідчий і т.д.); деякі громадські організації (товариські суди, профспілки), яким з метою активізації участі мас у керуванні суспільними справами в юридичній сфері передаються деякі державно-владні функції по застосуванню права. У даному випадку держава делегує частину своїх повноважень по вирішенню деяких питань індивідуального значення визначеним громадським організаціям (зокрема, профспілковим органам, споживчій кооперації), причому ці повноваження, видозмінюючись деякою мірою не втрачають своїх владних авторитарних якостей.
Громадяни не є суб'єктами правозастосування, оскільки держава не уповноважує їх на цю діяльність. Однак це не означає, що громадяни не беруть участь у правозастосовчій діяльності. Нерідко з їх ініціативи здійснюється застосування права (наприклад, заява громадянина про прийом на роботу чи призначенні пенсії і т.д.).
Така загальновизнана на сучасному етапі розвитку суспільства позиція у відомій мірі розходиться з тією, котра розвивалася вітчизняними і закордонними вченими раніше. Застосування права, писав, наприклад, Г. Ф. Шершеневич, є не що інше, як "підведення конкретних побутових відносин під абстрактні норми права". Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907г.). М.: Спарк, 1995.С. 79 Виходячи з цього робився висновок про те, що застосовуються норми права всіма, хто прагне погодити свої дії з вказівкою права, тому що для досягнення юридичного результату чи для відхилення від юридичних наслідків необхідно "зробити приміряння фактичного складу в даному чи передбачуваному випадку до норми права".
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
