Наступний етап у розвитку засад змагальності пов'язаний із судовою реформою 1864 р, Затверджений 20 вересня 1864 р. Статут цивільного судочинства став першим кодифікованим актом в галузі цивільного процесу. Законодавець, проголосивши ідею змагальності, в ст. 367 визначив, що суд ні в якому разі не збирає сам докази чи довідки, а обґрунтовує своє ріщення виключно на доказах, наданих сторонами. Российское законодательство X--XX вв. -- М., 1984. -- Т. 4. -- С. 79. Цей принцип знаходить розвиток й в інших статтях Статуту. Зокрема, у ст. 706 встановлено, що суд не має прав ні постановляти рішення про такі предмети, про які не було заявлено вимог, ні присуджувати більше того, ніж було заявлено, ні порушувати питання про давність, якщо сторони на неї не посилались.
В епоху зародження в надрах феодалізму капіталіс-тичних відносин слідчі засади а цивільному процесі поступаються елементам змагальності. Такий шлях онов-лення законодавства пройшли європейські країни, в то-му числі й Росія, складовою частиною якої була Україна. Залишки слідчих засад зберігались у законодавстві цих держав до повного встановлення капіталістичних відно-син на основі приватної власності. І лише з перемогою буржуазних революцій у Франції, об'єднанням Німеччи-ни, відміною кріпацтва в Росії змагальний процес займас домінуюче положення.
Важливий етап реформування цивільного процесу в Росії -- побудова його на засадах змагальності -- відбув-ся в часи відомої Судової реформи 1864 р. Статутом цивільного судочинства (далі -- СЦС) передбачалось, що «суд у жодному випадку не збирає доказів або довідок, а обґрунтовує рішення виключно на доказах, наданих сторонами» (ст. 367 СЦС). Підкреслюючи важливість по-будови цивільного процесу на засадах змагальності, відомі російські вчені-процесуалісти наводили в основ-ному такі доводи:
-- фактична сторона справи може буги краще вста-новлена тими, кому вона ближче знайома, хто знає, якими доказами її можна підтвердити і де ці докази відшукати;
-- сторони, як ніхто інший (у тому числі й суд), зацікавлені у з'ясуванні обставин справи, оскільки кож-на з них прагне задовольнити свої вимоги й у зв'язку з цим намагається відшукати для суду всі факти, які свідчать на її користь;
-- принцип змагальності відповідає сутності цивіль-ного процесу, а покладення на суд обов'язку збирати до-кази призвело б до перевірки судом власних висновків;
-- характер тих прав, про які йдеться в цивільному процесі, не допускає застосування слідчого принципу, оскільки це призвело б до втручання держави у приват-не і сімейне життя, що е неприпустимим;
-- слідчий процес змушує суд стати помічником однієї зі сторін і, таким чином, втратити відповідні його положен-ню холоднокровність, безсторонність та об'єктивність;
-- змагальний процес веде до розподілу праці, що завжди приносить кращі результати, ніж виконання всієї складної роботи однією особою; це дає сторонам можливість відшукати той доказовий матеріал, який свідчить на його користь, та скористатись допомогою фахівців-юристів;
-- принцип змагальності змушує сторони виявляти особисту ініціативу та енергію, дає можливість зняти з суду непосильний тягар роботи, оскільки побудова цивільного процесу на слідчому принципі збільшує ро-боту суду в десятки і сотні разів Васьковский Е.В. Курс гражданского процесса. - с. 378-393; Малышев К.И. Вказ. праця. - с. 354-357.
Проголосивши в ст. 367 СЦС принцип змагальності, законодавець у той же час певною мірою зберіг дію слідчого принципу; суди мали право з власної ініціативи провадити огляд (ст. 507), призначати експертизу (ст. 5І5), вимагати пояснення від сторін у випадку неясності або невизначеності вимог та заперечень (ст. 335), нагадувати сторонах про відсутність доказів з істотних для справи обставин та призначати строки для з'ясування таких обставин (ст. 368).
Аналізуючи основні положення СЦС, теоретики-процесуалісти цілком справедливо відзначали, що роль суду в ньому не зводилась до пасивної ролі глядача процесуаль-ного змагання сторін. Суд був зорієнтований на активну участь у встановленні фактичних обставин, проте не як самостійний дослідник, а як помічник і радник сторін. Він не мав права сам збирати докази й довідки (ст. 367), проти повинен був дбати про належне з'ясуван-ня обставин справи. І з цією метою ставити сторонам пи-тання та вказувати на неповноту наданих доказів. Таке сприяння сторонам є не тільки правом суду, а й обов'яз-ком. Суд не може відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що вимоги позивача залишились для нього неяс-ними і незрозумілими, або задовольняти позов тому, що відповідач не надав доказі на підтвердження якої-небудь обставини, яку вважав такою, що не має істотного зна-чення, тоді як на думку суду вона була дуже важливою. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса. - с. 99-100.
За висловом Д.В. Туткевича, судді як представники держави не можуть і не повинні бути в процесі у ролі автоматів, оскільки в такому випадку вони були б не ор-ганами держави, й знаряддям сильнішої або більш обіз-наної сторони у процесі, що поставило би під сумнів існування самої ідеї державного правосуддя та потре-бу в ньому Туткевич Д.В. Вказана праця. - с. 47.
Суд не повинен мати й деспотичного, інквізиційно-го характеру, але в той же час він не може бути слабким і бездіяльним, оскільки слабкий суд став би покровите-лем різних зловживань у цивільному обороті Малышев К.И. Вказ. праця - с. 357..
Проект нової редакції російського СЦС, розробле-ний у 90-х роках XIX ст., передбачав розширити повно-важення суду, надавши йому право викликати сторони для допиту, вимагати надання документів, про існування яких суду стало відомо з пояснень сторін, призначати перевірку спірних письмових доказів тощо. І хоча цей проект не став законом, він характеризував тенденцію введення до цивільного процесу слідчих елементів.
Загалом вчені того часу однаково розуміли змагальність. К.Малишев розглядав її як принцип, згідно з яким різні дії суду в процесі залежать від вимог сторін, від їх ініціативи, і спірні відносини обговорюються на тих тільки фактах, які повідомлені суду М а л ы ш е в К. Курс гражданского судопроизводства. -- СПб., 1876. -- С. 357 . Т.Яблочков вважав, що правильно побудоване змагальне начало відображає матеріальну сторону процесу, тоді як формальна його сторона, як і питання правозастосування, повинна повністю знаходи-тись під контролем суду Я б л о ч к о в Т.М. Учебник гражданского судопроизводства. -- Ярославль, 1910. -- С. 23.. З точки зору Є. Васьковського, змагальний процес є самодіяльністю сторін при пасивному становищі суду, до функцій якого входить лише оцінка наданого сторонами фактичного матеріалу, а відповідальність за повноту та достовірність доказів несуть сторони Васьковский Е.В. Курс гражданского процесса. -- М., 1913. -- С. 379.. Разом з тим, юристи того часу розуміли, що реальна охорона прав не забезпечується тільки належною організацією суду. Потрібна така організація всього судочинства, яка р кривала б для сторін всі можливості своєю участю в процесі розкрити правду спірних правовідносин.
Судова реформа 1864 р. стала поштовхом до розвитку науки цивільного процесу. Значення праць вчених-процесуалістів XIX та початку XX ст. полягає в тому, що вони заклали основи науки цивільного процесуального права, деякі їх ідеї стали первинним матеріалом для опра-цювання окремих теоретичних засад науки в майбутньому.
Зі зміною в Росії політичної формації відбулися кардинальні зміни в законодавстві, яке діяло раніше, утому числі були переглянуті позиції щодо змісту принципу змагальності в цивільному процесуальному законодавстві. В основу побудови правової системи, і цивільного процесуального права зокрема, був покладений класовий підхід.
При цьому теоретики права, обґрунтовуючи своє бачення змісту принципу змагальності в радянському цивільному процесі та критикуючи цивільний процес капіталістичних країн виходили з того, що в буржуазному суспільстві існує тільки формальна рівність, як і формально вільна праця та її вільний продаж капіталу, а тому не може бути справжньої змагальності в цивільному процесі.
На обгрунтування цього положення, як правило, робилися посилання на роботу В.І. Леніна “Економічний зміст народництва», в якій він писав, що той «прогрес» і та «культура», котрі принесла з собою пореформена Росія, безперечно, пов'язані з «інститутом приватної власності» -- він був проведений вперше з усією повнотою створенням нового «змагального» цивільного процесу, що забезпечив таку ж «рівність» на суді, яка втілювалася в житті «вільною працею» та її продажем капіталові Ленін В.І. Повне зібрання творів - Київ, 1969. - Т. 1. - с. 422-423..
Аналізуючи розвиток цивільного процесу в історич-ному плані та підкреслюючи прогресивність його побу-дови на засадах змагальності, деякі відомі радянські юристи в той же час безапеляційно відкидали все те позитивне в цивільному судочинстві, що століттями на-працьовувалось юристами, вважаючи, що основні прин-ципи процесу (в тому числі змагальний) повинні забез-печувати побудову процесу відповідно до класових завдань суду і правосуддя Абрамов С.Н. Вказана праця. - с. 20.
Цей самий автор стверджував, що “змагальність у буржуазному процесі - не справжня змагальність, це боротьба нерівних сторін, вона вузько формалізована і перетворюється в засіб встановлення формальної істини, у засіб перемоги не правого, а сильного”..
Перші кодифіковані акти Росії в галузі цивільного судочинства після 1917 р., а згодом і акти всіх республік колишнього СРСР, дають підстави стверджувати, що слідчі засади, які були властиві цивільному процесу епо-хи феодалізму, почали поступово превалювати над зма-гальними: на суд практично покладався обов'язок збира-ти докази та оцінювати їх, Така переорієнтація позицій законодавця стала для окремих теоретиків права приво-дом стверджувати про наявність у процесі такого прин-ципу, як процесуальна активність суду Советское гражданское процессуальное право. - М., 1965. - с. 51-52; Курс советсткого гражданского права. - М., 1981. - Т. 1. - с. 168-170; Семенов В.М. Конституционные принципы гражданского судопроизводства. - М., 1982. - с. 125.
У зв'язку з цим в юридичній літературі виникла дис-кусія щодо наявності чи відсутності у радянському цивільному процесі принципу змагальності.
Література того часу дає можливість ознайомитисьіз методами проведення дискусій, коли певним поглядамна проблему давалось і певне політичне забарвлення: «Зловмисники, які орудували в радянській юстиції та теорії радянського права, заперечували змагальний ха-рактер радянського процесу. Вони стверджували, щозмагальність є характерною для буржуазного суду і про-цесу, що це є віддзеркаленням у суді ринкових відносин.
Страницы: 1, 2, 3, 4
