Суверенітет народу здійснюється через участь усіх громадян у законодавчому процесі. Він був переконаний, що закони, встановлені народом, будуть корисними як для народу в цілому, так і для кожного громадянина зокрема. Ж.Ж.Руссо прихильник прямої демократії заперечував парламентаризм на тій підставі, що парламент, по - перше відображає інтереси окремих партій і клік, по - друге депутати не виражають прямо колективної волі, а є лише уповноваженими для обговорення законів.
Ж.Ж.Руссо доводив, що з виникненням майнової нерівності, а пізніше нерівності політичної, люди стали поневоленими. Тому необхідно укласти новий суспільний договір, за яким суверенітет належить не державі а народові. Він
( Ж.Ж.Руссо) говорив, що суверенітет народу виявляється у здійснені ним законодавчої влади.
Проводячи розмежування між поглядами на ідею розподілу влади Ж.Ж.Руссо і Ш. Монтеск'є, можна зробити слідуючи висновки:
1)Ш.Монтеск'є є прихильником поділу влади. Він висунув ідею розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Ж.Ж.Руссо був критиком цієї ідеї, виділяючи лише законодавчу владу, а також розмежування функцій органів держави.
2)На думку Монтеск'є, народ не в змозі виконувати владу безпосередньо. Руссо ж був прихильником безпосередньої демократії, мовляв закони, встановлені народом будуть корисними як для народу в цілому, так і для кожного громадянина зокрема.
3)Засобом забезпечення законності Монтеск'є вважав принцип “поділу влади” на три гілки. Руссо вважав у цьому ущемлення прав народу, “замах” на його суверенітет.
Отже, запропонований Ж.Ж.Руссо принцип трактування розподіленої влади набуває специфічного, функціонально - організаційного. А Монтеск'є говорив не стільки про змістовий поділ самої влади, скільки про політичний поділ праці у керівництві державою і розподіл владних повноважень між різними соціальними верствами.
Минуло неповних шість років, як Україна живе за новою Конституцією, головним Законом держави, з прийняттям якого значна частина українського суспільства пов'язувала надії початку виходу з небезпечного лабіринту прорахунків і невдач.
Однак, ці сподівання не виправдалися і зараз в країні продовжує панувати тяжка і тривала криза, соціальне - економічні ознаки, якої, все тісніше переплітаються з симптомами часткового паралічу влади. Державі в особі її
вищих законодавчої та виконавчої структур ніяк не вдається виробити та втілити в життя узгоджену, спільну політику, як за її внутрішнім, так і за зовнішнім векторами діяльності. Серед значної частини громадян України все інтенсивніше розповсюджуються небезпечні "віруси" байдужості і зневіри. Поступово Україна наближується до другої фази системної кризи яка характеризується не тільки низькою спроможністю владних інститутів виконувати покладені на них функції, а й небажанням громадян миритися з такою ситуацією.
Причини поглиблення системної кризи вбачаються не лише в недоліках діяльності окремих державних структур та їх керівництва, але і в суттєвих вадах конструкції моделі організації державної влади, закріпленої в Конституції України 1996 року).
Про необхідність зміни контурів форми державного правління в Україні в останній час неодноразово заявлялося з високих владних трибун, на жаль, більшість таких пропозицій не мали достатньо належного обґрунтування, а у деяких випадках вони призводили до загострення і так непростих відносин між суб'єктами владного
Олімпу ( наприклад, ініціювання питання про ліквідацію інституту Президента України).
Як бачимо, проблема організації влади в Україні знову набуває значної актуальності і потребує свого негайного вирішення, зволікання з цим може призвести до подальшого поглиблення системної кризи в державі25 . Підсумки аналізу нової моделі розподілу державної влади, передбаченого Конституцію України, дають підстави для висновку, що така правова та інституційна конструкція не створює повноцінного механізму "стримувань і противаг" - цієї сучасної форми запобігання державним переворотам не сприяє налагодженню тісної конструктивної співпраці між гілками влади в інтересах усього українського народу. А це породжує такі негативні для держави фактори, як: дублювання діяльності гілок влади, відсутність повноцінного взаємного контролю, а отже - неефективність державної влади як такої. За цих умов перед державою як системою буде перманентно поставати проблема узгодження одних елементів цієї системи з іншими, що вкрай негативно впливатиме на здіснення головних функцій держави.
Є всі підстави вважати, що в Конституції України містяться відповідні
механізми взаємодії законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, хоча вони і не досконалі, потребують більш детального вивчення і застосування але вже можна говорити про те, що Українська держава твердо стала на шлях побудови вільної, незалежної і демократичної держави. Як ми пам'ятаємо, ще десять років тому український народ не знав про практичне застосування в нашій країні принципу розподілу та взаємодії гілок державної влади та вже сьогодні ми можемо спостерігати конституційне закріплення цього принципу. Але сама проблема не знімається ні в теоретичному ні в практичному аспекті, оскільки на сучасному етапі державотворення досить багато випадків конфронтації між владними структурами, особливо між законодавчою та виконавчою, що не допомагає вирішенню досить складних проблем, які стоять перед українською державою і суспільством.
Ми хочемо збудувати правову державу, і тому Конституцією проголошено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, тобто в його основу покладені природні права людини.
25Курінний Є.В. Чому віддають гіркотою плоди на дереві державної влади України?// Голос України. - 1999.-1 червня.
Для того, щоб ми могли наблизитись до проголошеного ідеалу демократичного правового суспільства, необхідно здійснити не на словах, а на ділі широку правову реформу, виробити принципи національного права, які б забезпечили верховенство закону в Україні. Власне кажучи, нормативні акти утворюють систему лише тоді, коли перебувають у ієрархічно-ступеневій співпідпорядкованості, легальне (формальна ієрархія на основі верховенства закону) і по суті (відповідність принципам права).
В іншому випадку виникає розлагодженість і деформація системи. Тоді врегулювання і порядок будуть досягатись не цивілізованими правовими шляхами, а за допомогою брутальної сили, авторитарних протиправних вказівок. У Конституції України саме і закладений принцип панування права і механізм його здійснення для того, щоб уникнути волюнтаризму і свавілля, зберегти суспільний правопорядок.
Адже конституція, в якій не дотримуються принципу панування права і верховенства закону, фактично ніколи не зможе стати верховним законам. Не передбачаючи правового характеру здійснення державної влади, вона стає половинчатою, непослідовною, суперечливою, а вся правова система приречена на неминучі деформації і переродження.
Лише через розподіл влад правова держава організується і функціонує правовим шляхом. Без розподілу влад настає деспотія, у чому ми мали можливість переконатись на прикладі недавньої радянської імперії.
Необхідно зазначити, що розподіл влад має два аспекти. По-перше: це розподіл влад між самими органами держави. Але жодному з органів не належить вся державна влада у повному обсязі. Забороняється здійснювати функції, які належать іншому органу. Таким чином, у правовій державі відсутня всяка необмежена влада, не пов'язана з правом і принципами конституції. Розподіл влад -- це засіб стримування влади держави у рамках принципів гуманного, цивілізованого суспільства, механізм захисту прав особи, які закріплені в конституції. Врешті-решт, розподіл влад виражається у системі стримувань і противаг таким чином, щоб жоден
з органів не зайняв авторитарно-абсолютистського становища, а відтак не зневажав право і конституцію.
Повинна бути обов'язкова умова: влада не може зосереджуватись в руках однієї особи або органу, інакше стануть неможливими взаємоконтроль, стримування, противага і, як наслідок -- розподіл влад і правова держава.
Надзвичайно важливе значення має Конституційний Суд. За його допомогою забезпечується конституційність не тільки підзаконних актів, але й самих законів.
У системі стримувань та противаг на випадок непродуманих, поспішних рішень законодавця помірковану позицію займає глава держави. Без цього механізму розподіл влад буде недосконалим. У період боротьби із авторитаризмом за встановлення конституціоналізму цей момент частково опиняється з тіньового боку. Але може скластись і така ситуація, крли необхідно угамувати самого законодавця. Для цього у правовій державі повинні бути відповідні юридичні важелі, інакше конфлікт буде вирішуватись не правовими, а суто силовими засобами.
Потрібно ще багато працювати, аби важливий конституційний принцип розподілу влади повноцінно втілювався у життя нашої держави і суспільства.
Страницы: 1, 2, 3
