Як бачимо, президент має безпосереднє відношення до виконавчої влади за будь-якої форми державного правління. А конкретний правовий статус глави держави щодо цієї гілки влади залежить від особливостей державно-політичного

розвитку країни, стану функціонування владних структур, інституту президентства, культури суспільства тощо.

Введення поста Президента в Україні було зумовлене об'єктивними потребами прохідного періоду, прагненням посилити вплив держави, її інституції на процеси соціально-економічних та державно-правових перетворень і з метою зміцнення виконавчої гілки влади.

Ось чому, досліджуючи це питання, ми разом із трьома найвищими суб'єктами класичних гілок влади - законодавчої в особі Верховної Ради України, виконавчої - Кабінету Міністрів України та судової - Конституційного Суду, торкнемося й інституту Президента України. Адже без такого ключового суб'єкта державно-правових відносин розгляд конституційної моделі розподілу влади в Україні буде неповним і не розкритим. Отже, спробуємо передусім визначити систему стримувань і противаг, встановлену Конституцією України.

Противаги Верховній Раді

Противаги і стримування щодо парламенту можна розподілити на правові та інституційні. Серед правових противаг слід відзначити: особливий порядок прийняття законів; ускладнену процедуру внесення змін до Конституції ( внесення змін до першого, третього і тринадцятого розділів вимагає затвердження всеукраїнським референдумом, призначеним Президентом); окремі положення Основного Закону (стосовно прав людини) зовсім не можуть стати предметом перегляду.

Інститущйт противаги означають наділення певних органів спеціальними повноваженнями щодо стримування влади Верховної Ради.

З боку Президента. Насамперед, необхідно відзначити право глави держави на дострокове припинення повноважень парламенту, яке реалізується лише в одному випадку: якщо протягом тридцяти днів чергової сесії не можуть розпочатися його пленарні засідання. Крім того, Президент бере активну участь у законодавчому процесі в таких формах:

а) має право (в тому числі невідкладне) законодавчої ініціативи;

6) підписує і офіційно оприлюднює закони (промульгація), прийняті Верховною Радою, наділений при цьому правом відкладального вето;

в) до 28 червня 1999 р. має право видавати укази з економічних питань, не врегульованих законами, що надає цим нормативно-правовим актам силу і роль закону:

г) звертатися з посланням до народу та із щорічним і позачерговим посланнями до Верховної Ради про внутрішнє та зовнішнє становище держави;

д) призначає позачергові вибори до парламенту у строки, встановлені Конституцією.

З боку Кабінету Міністрів противаги Верховній Раді є не такими значними.

- *

Вони виражаються в тому, що лише Уряд має виключне право / розробляти і виконувати закон про Державний бюджет України, в якому містяться и видатки на утримання законодавчого органу.

З боку Конституційного Суду противаги Верховній Раді є дуже вагомими:

а) до повноважень цього органу належить право визнати закон чи інший правовий акт Верховної Ради неконституційним і як наслідок не чинним;

б) він - єдиний орган, який має право офіційного тлумачення Конституції та законів України (раніше це право належало самій Верховній Раді). Противаги Президенту

З доку Верховної Ради конституційне визначено цілий комплекс важелів стримування президентської влади. Ось основні з них:

а) вона наділена правом усунення Президента з поста в порядку особливої процедури (імпічменту) в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину;

б) вона може подолати вето Президента на прийнятий закон двотретинною більшістю від свого конституційного складу;

в) має право направляти запити Президентові на вимогу народних депутатів, одного чи групи, або комітету Верховної Ради, попередньо підтриману не менш як однією третиною від її конституційного складу;

г) затверджує Державний бюджет, у якому містяться й розміри видатків на утримання Президента та його апарату;

д) визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики, яких повинен дотримуватись у своїй діяльності глава держави.

З боку Кабінету Міністрів засоби впливу на Президента, враховуючи форму правління в Україні, є звичайно, обмеженими. Вони полягають у тому, що всі свої недискреційні повноваження глава держави здійснює за поданням і контрасигнуванням (скіплення підписом) відповідно Прем'єр-міністра і міністра, відповідального за акт та його виконання. До речі, інститут контрасигнування як форма правових відносин між Президентом і Урядом вперше з'явився в Україні лише в Конституції 1996 року.

З боку Конституційного Суду противаги Президенту, як і Верховній Раді,

виражаються в праві визнання актів глави держави неконституційними.

Противаги Кабінету Міністрів

З боку Верховної Ради існує ціла низка таких засобів:

а) парламент розглядає і приймає рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів;

б) він дає згоду на призначення Президентом Прем'єр-міністра;

в) парламент здійснює контроль за діяльністю Уряду відповідно до Конституції;

г) Верховна Рада вправі висловити недовіру Кабінетові Міністрів, що веде до його відставки. І Президент у свою чергу:

а) призначає, за згодою Верховної Ради Прем'єр-міністра, і припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку;

б) призначає членів Кабінету Міністрів та припиняє їхні повноваження на цих посадах;

в) може скасовувати акти Уряду, в тому числі з мотивів доцільності Конституційний Суд має право визнати постанову, розпорядження чи інший

нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів неконституційним.

Верховна Рада України може висловити недовіру Кабінету Міністрів

України. Згідно статті 87 Конституції України Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові

Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може

розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України.

Судова влада.

Третій вид державних органів становлять органи судової влади. Це -Верховний Суд України як найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції. У своїй сукупності всі суди складають судову систему України. Вони здійснюють судову владу шляхом конституційного, цивільного, кримінального та

хозяйственого судочинства. Органи судової влади постановою законних та обгрунтованих рішень чи вироків, шляхом застосування чинного законодавства на основі принципу рівності всіх перед законом та судом, стримують інші гілки влади від зловживань. При реалізації своєї компетенції органи виконавчої та законодавчої влади повинні діяти в межах закону та наданих їм повноважень, щоб не відчути на собі дієвість судової влади.

Для органів судової влади характерним є те, що судді обираються безстроково.

Особливе, відокремлене місце від судової системи має Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції, в Україні, який відрізняється від судів загальної юрисдикції порядком утворення (судді Конституційного Суду призначаються Верховною Радою України, Президентом та З'їздом суддів України, по - шість суддів), складом (18 суддів), специфікою судового провадження та його процедурою, особливістю рішень Конституційного Суду (вони є загальнообов'язковими, остаточними та такими, що не підлягають оскарженню), а також строком призначення на посаду суддів (дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк).

Противаги Конституційному Суду

Правові важелі стримування органу конституційної юрисдикції закладені вже в механізм Гюго формування (по шість суддів від Президента, Верховної

Ради і з'їзду суддів України), обмеженим (як для суддів) строком повноважень - дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк. Конституційний Суд, що е дуже суттєвим, не в змозі реалізувати свою компетенцію дискреційне. Провадження у справі може розпочатися лише за конституційними поданнями або конституційними зверненнями Президента, не менш як сорока п'яти народних депутатів, Верховного Суду, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Як бачимо, в Конституції досить чітко окреслені повноваження різних гілок державної влади, а створення механізму стримувань і противаг стало дуже

важливим кроком до утвердження демократа в Україні. Однак не можна говорити про повну досконалість Основного Закону в цьому плані. У новій Конституції збереглися елементи виконання вищими державними органами невластивих їм функції: право делегованого законодавства у Президента та імперативний характер мандата народного депутата України. Ще одним недоліком нової моделі сегментації є недостатня лімітація державної влади як такої. Найперше тому, що лише частково відокремлені виконавча установча і законодавча влада. Під установчою розуміють легальну можливість певного чи кількох органів за спеціальною процедурою змінити основи конституційного ладу, в тому числі здійснити перерозподіл повноважень між державними органами чи навіть ліквідувати окремі з них. Така установча влада в Україні з ключових питань державного устрою (форма правління, суверенітет, територіальна цілісність, загальні засади конституційного ладу, вибори, референдум, порядок внесення змін до Конституції) належать спільно Верховній Раді, Президенту і волі громадян України, вираженої шляхом всеукраїнського референдуму. З інших питань вона належить двотретинній більшості конституційного складу парламенту.

24Малиновський В. Актуальні проблеми розлоділу державної влади в України // Вісник Української Академії державного управління .- 1999.-№ 1.-С. 133-140.

Висновки

Ж.Ж.Руссо вважають засновником концепції народного суверенітету, суть якого полягає в тому, що народ є джерелом і носієм державної влади. Суверенність народу, згідно з поглядом Ж.Ж.Руссо, є невідчуженою і неподільною. Тому він критикував прихильників поділу влади, порівнюючи їх з японськими фокусниками, які розрізають дитину на частини, підкидають їх у гору, а дитина залишається живою і неушкодженою. Ідеї поділу влади Ж.Ж.Руссо протиставляв ідею розмежування функцій органів держави.

Страницы: 1, 2, 3