Правова карта світу включає безліч національних правових систем, але різниця між правом різних країн значно зменшується, якщо виходити не з змісту конкретних норм, а від їх більш постійних елементів використаних для створення, роз'яснення, оцінки норм.
Метод порівняння дає змогу на основі подібних юридичних ознак (структура права, джерела, правова культура, традиції) згуртувати правові системи сучасності в нову категорію “правова сім'я”. Вперше цей термін був введений у юридичний вжиток французьким компаративістом Рене Давидом, який багато років займається дослідженням правових систем сучасності.
Правова сім'я утворюється із національних правових систем, об'єднаних на основі подібності таких ознак: структура права, юридична практика, джерела права, правова ідеологія.
Заслуговує на увагу підхід західних компаративістів, які відкидають типологію правових систем за ознакою їх класової сутності. При класифікації вони використовують різні фактори починаючи від етичних, расових, географічних, релігіозних і кінчаючи юридичною технікою і стилем права.
Одна з найпопулярніших - класифікація правових сімей, дана Рене Давидом Рене Давид. Основные правовые системы современности: Пер. с франц. - М.: Международные отношения, 1999. - с.18. . Вона базується на двох критеріях: ідеології, яка включає релігію, філософію, економічні і соціальні структури і юридичній техніці, яка включає в якості основної складової джерело права.
Р.Давид висунув ідею трихотомії - виділення трьої основних сімей: романо-германської, англосаксонської і соціалістичної. Поряд з названими правовими системами, які Давид називає основними, існують Індія, Далекій Схід, мусульманський світ. Вони, на думку автора, залишаються вірними своїм поглядам, право розуміється зовсім інакше і йому відводиться зовсім інша роль, ніж у західних країнах.
С.С. Алексєєв називає декілька основних критеріїв об'єднання, типології правових систем різних держав Алексеев С.С. Теория государства и права.-М.:Норма.-2000.-с.509-510..
1. Спільність генезису /виникнення і подальший розвиток/. Інакше кажучи, системи зв'язані між собою історично, мають спільні державно-правові корені /проростають із однієї давньої держави, основані на одних і тих же правових початках, принципах, нормах/.
2. Спільність джерел, форм закріплення і вираження норм права. Річ іде про зовнішню форму права, про те, де і як фіксуються його норми /в законах, договорах, суддівських рішеннях, звичаях/, про їхню роль, значення, співвідношення.
3. Структурна спільність, схожість. Правові системи країн, які входять в одну правову сім'ю, повинні володіти схожістю в структурній будові нормативно-правового матеріалу. Як правило, це виражається на мікрорівні - на умови будови норми права, її елементів, а також на макрорівні - на рівні будови великих блоків нормативного матеріалу /галузей, підгалузей інших підрозділів/.
4. Спільність принципів регулювання суспільних відносин. В одних країнах це ідеї свободи суб'єктів, їх формальної рівності, об'єктивності правосуддя і т.д., в інших - теологічні, релігійні починання /наприклад мусульманські країни/, в третіх - соціалістичні, націонал-соціалістичні ідеї і т.п.
5. Спільність термінології, юридичних категорій і понять, а також техніки виложення і систематизації норм права. Різні в правовому відношенні країни зазвичай використовують тотожні або схожі по свому значенню терміни, що пояснюється спільністю їх походження. Через це законодавці країн, які входять в одну правову сім'ю, при розробці правових текстів примінюють однакові юридичні конструкції, способи будови нормативного матеріалу, його упорядкування, систематизації.
З врахуванням вище викладеного Алексєєв виділяє наступні правові системи:
1) англосаксонську /Англія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та інші країни британської співдружності націй/;
2) романо-германську /країни континентальної Європи, Латинської Америки, деякі країни Африки, а також Терція/;
3)релігійно-правові /країни ісламу, індуїзму і музеїзму/;
4)соціалістичну /Китай, В'єтнам, КНДР, Куба/;
5)систему звичаєвого права /екваторіальна Африка і Мадагаскар/.
Ще одна класифікація була запропонована К.Цвейгертом і Г. Котцем в книзі «Введение в правовое сравнение в частности права», яка вийшла в 1971 р., в основу кваліфікації правових систем покладений критерій «правового стилю».
“Правовий стиль” складається, на думку автора із п'яти факторів:
1) виникнення і еволюції правової системи;
2) особливостей юридичного мислення;
3) специфічних правових інститутів;
4) природи джерел права і способів їх тлумачення;
5) ідеологічних факторів.
На цій основі розрізнюються наступні “правові круги”: романський, германський, скандинавський, англо-американський, соціалістичний, право ісламу, індуське право.
При цьому в жодному випадку не враховується марксистсько-ленінська типологія права, в основі якої лежить критерій суспільно-економічної формації /рабовласницьке право, феодальне право, буржуазне, соціалістичне/. А.Х.Саідов вважає, що тільки єдність глобальної марксистсько-ленінської типології і внутрішньо типової класифікації правових систем дасть можливість скласти цілісне уявлення про правову карту світу Саидов А.Х. Введение в правовые системы современности.-Ташкент, 1988. - с.39..
Виходячи з групи критеріїв, які включають, по-перше історію правових систем, по-друге, систему джерел права, по-третє, структуру правової системи - головні інститути і галузі права, він виділяє в середині буржуазного типу права вісім правових сімей: романо-германську, скандинавську, латиноамериканську, індуську правові системи, сім'ю традиційного права і далекосхідну правову сім'ю. Вони розглядаються на рівні з сім'єю соціалістичного права. Історичний розвиток визнається головним у визначенні їх особливостей. В межах соціалістичної правової сім'ї, тепер уже в історичному аспекті, існували відносно самостійні групи: радянська правова система, правові системи соціалістичних країн Європи, правова система соціалістичних країн Азії і правова система Республіки куба, які, звичайно, мали і мають багато спільного, а також особливого і одиночного.
Є й інші погляди на цю проблему.
Наприклад, своєрідною видається пропозиція В.Н.Синякова, який пропонує таку класифікацію:
1. сім'я загального права /історично створена в Англії в Х-ХІІІ ст./;
2. романо-германська правова сім'я /історичні корені якої сягають римського права, І ст. до н.е. -VI ст. н.е./;
3. традиційні /Японія, ряд держав Африки та ін./ і релігійні правові сім'ї /мусульманське і індійське право/;
4. слов'янська правова сім'я.
До слов'янської правової сім'ї він включає групу російського права /Україна, Білорусь, Болгарія, нова Югославія/. Причому російська правова система виділяється ним як провідний елемент слов'янської правової системи, на основі її самобутності, обумовленої не тільки техніко-юридичними формальними ознаками, а й глибокими соціальними, кульурними, державними починаннями життя слов'янських народів Синюков В.Н. Російська правова система.-М.:, 1994.,-с.167.
Таким чином, існує кілька класифікацій правових систем минулого і майбутнього. З урахуванням спільного повторюваного в розглянувши класифікаціях, зупинимося на короткій характеристиці основних правових сімей.
Всередині цієї системи розрізняють групу англійського права /Англія, Пн. Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія та ще декілька десятків країн - членів Британської Співдружності Націй/ і право США. Особливість останнього полягає, по-перше, у відносно більшій поширеності нормативно-правових актів /зокрема кодексів, яких не знає англійське право, - цивільного, цивільно-процесуального, кримінального, кримінально-процесуального та ін./; по-друге, в його федеративній структурі; і по-третє, у дещо меншій зв'язаності вищих судових органів навіть власними прецедентами.
ІДЕОЛОГІЧНО-РЕЛІГІЙНА СИСТЕМА.
- Пануючим джерелом права проголошуються канонічні релігійні тексти /у мусульманському праві - Коран, Сунна та ін., в індуському - збірники Вез, у єврейському - Тора /Старий Заповіт/, Талмуд;
- Функціонування цих джерел, ознак опосередковується тлумаченням відповідних фрагментів, настанов, догматів, притч, легенд, оповідей із “ Святих книг”, які здійснюються окремими, “довірений” священнослужителями, теологами юристами. Авторитетними знавцями відповідної релігії і тому реальним джерелом юридичних приписів у розгляду вальній правовій системі слід вважати релігійно-юридичну доктрину, “Оздоблену” релігійними текстами;
Страницы: 1, 2, 3
