Вже тільки цей короткий екскурс до перших років діяль-ності МОП свідчить про те, що ця організація після першої світової війни напередодні післявоєнної депресії, коли військова промисловість почала скорочуватись, кількість робочих місць зменшуватись, а демобілізація з армій збільшила кількість пра-цівників, які шукали роботу і не завжди знаходили, змушувала світове співтовариство шукати шляхи подолання проблеми за-безпечення роботою усіх бажаючих.
Наступний етап нормотворчої діяльності МОП щодо пи-тань зайнятості та безробіття був викликаний світовою еконо-мічною кризою 1929--1933 рр., коли безробіття в багатьох капі-талістичних країнах охопило від 20 до 30 відсотків працездат-ного населення. В СІЛА у ті роки налічувалося біля 12,8 млн. безробітних, в Німеччині -- понад 5,5 млн., в Англії -- більше 2 млн. чоловік. Конвенції і рекомендації МОП в 30-ті роки визначалися вже більшим ступенем покладення на держави відповідальності за організацію працевлаштування і страхування по безробіттю. Так, Конвенція 1933 р. № 34 про платні бюро зобов'язувала держави ліквідувати різні приватні установи і організації, що займались влаштуванням на роботу за винагороду. Ця конвен-ція була доповнена Рекомендацією № 42 про бюро зайнятості. На дев'ятнадцятій сесії Міжнародної конференції праці 4-25 червня 1935 р. була прийнята Рекомендація № 45 про безро-біття серед молоді. Двадцять п'ятою сесією Міжнародної кон-ференції праці 8-28 червня 1939 р. була прийнята Конвенція № 66 про вербування, працевлаштування і умови праці трудящих-мігрантів, доповнена Рекомендацією № 61 під такою ж назвою. В 1934 р. були прийняті Конвенція № 44 про допомогу осо-бам, які є безробітними з незалежних від них обставин, і Реко-мендація № 44 про страхування на випадок безробіття і про різні види надання допомоги безробітним. Конвенція з багать-ма застереженнями і винятками зобов'язала держави -- учас-ниці МОП створювати системи обов'язкового і добровільного страхування по безробіттю. Рекомендація дещо розширила коло осіб, які мають право на одержання допомоги по безробіттю, і встановила більш сприятливі умови для страхування.
Крім того, в нормотворчій діяльності МОП знайшли відоб-раження певний розвиток і регламентація професійного навчан-ня як один із засобів полегшення працевлаштування. До другої світової війни з цього питання було прийнято ряд рекомен-дацій, а саме: № 15 -- про розвиток технічного навчання в галузі сільського господарства (1921 р.); № 42 -- про бюро зай-нятості; № 57 про професійне навчання (1939 р.); № 60 -- про учнівство (1939 р.). Обмеженість міжнародних нормативних актів, прийнятих в цей період, з питань зайнятості полягає в тому, що в більшості з них навіть не ставилося завдання вирішення проблеми безро-біття в цілому, хоча вже намітилась тенденція покладення на державу відповідальності за організацію системи працевлашту-вання, страхування по безробіттю, професійне навчання. Перед закінченням другої світової війни підхід до пробле-ми трудової зайнятості почав змінюватись. В 1944 р. Філа-дельфійська декларація про мету і завдання МОП проголосила як основну мету організації «досягнення повної зайнятості». В 1945 р. завдання досягнення повної зайнятості було включе-но до Статуту МОП. В 1948 р. була прийнята Загальна деклара-ція прав людини, в якій проголошувалось, що «кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці і на захист від безробіття».
МОП знову звернулася до питань зайнятості. В 1948 р. була прийнята Конвенція № 88 про організацію служб зайнятості, яка остаточно встановила обов'язок держав створювати націо-нальні служби зайнятості під керівництвом держави. З реко-мендацій особливо необхідно відзначити Рекомендацію 1944 р. № 71 про урегулювання питань зайнятості в період переходу від війни до миру, якою була запропонована досить докладна програма заходів щодо забезпечення роботою великих мас лю-дей, котрі повинні були влитися на ринок праці в зв'язку із закінченням війни. У разі запровадження державою цієї програ-ми вона могла б певною мірою полегшити проблему пра-цевлаштування у післявоєнний час.
Тридцять першою сесією Міжнародної конференції праці 17 червня -- 10 липня 1948 р. в Сан-Франциско була прийнята Конвенція № 88 про організацію служби зайнятості, яка була доповнена Рекомендацією № 83 під такою ж назвою. Було прийнято також ряд рекомендацій: № 87 -- про про-фесійну орієнтацію (1949 р.); № 88 -- про професійне навчан-ня дорослих, включаючи інвалідів (1950 р.); № 99 -- про пере-кваліфікацію інвалідів (1955 р.). Сорок восьмою сесією Міжнародної конференції праці в 1964 р. була прийнята Конвенція № 122 про політику в області зайнятості. В ст. 1 цієї Конвенції зазначалося, що з метою «ліквідації безробіття і неповної зайнятості кожний Член Орга-нізації проголошує і здійснює як основну мету активну політи-ку, що спрямована на сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості». Ця політика має за мету забезпечити, щоб: а) була робота для всіх, хто готовий приступити до роботи і шукає роботу; б) така робота була б можливо найбільш продук-тивною; в) існувала б свобода вибору зайнятості і найширші можливості для кожного трудящого одержати підготовку і ви-користати свої здібності для роботи, до якої він здатний, неза-лежно від раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних по-глядів, іноземного походження або соціального становища.
Статтею 2 Конвенції проголошено, що кожний Член Орга-нізації визначає і щорічно переглядає в рамках координованої економічної і соціальної політики заходи, яких необхідно вжи-ти для досягнення мети, що вказана в ст. 1, а також здійснити необхідні кроки до застосування цих заходів, включаючи, коли це доцільно, розробку спеціальних програм.
Статтею 3 передбачалось, що при застосуванні Конвенції представники підприємців і трудящих залучаються до кон-сультацій в галузі політики зайнятості, з тим щоб повністю враху-вати їх досвід і думки та заручитися їх підтримкою, співробіт-ництвом у формуванні та реалізації такої політики.
Конвенція № 122 доповнюється Рекомендацією № 122 з цією ж назвою, яка пропонує досить докладний перелік загаль-них і спеціальних заходів щодо здійснення політики зайнятості, зокрема по стимулюванню безперервного економічного зрос-тання, усунення сезонних коливань зайнятості тощо.
Конвенція № 122 ратифікована Президією Верховної Ради УРСР 29 травня 1968 р. Конвенція 1958 р. № 111 про дискримінацію в галузі праці і зайнятості містить достатньо гнучкі і загальні положення, що стосуються дискримінації в галузі праці і занять, які б ґрунтувалися на відмінностях раси, кольору шкіри, статі, релігії, по-літичних поглядів, соціального походження і національної на-лежності. В Конвенції № 111 передбачається, що країни, які її ратифікували, а Україна ратифікувала цю Конвенцію ЗО червня 1961 р., проводять політику ліквідації дискримінації відповідно до умов і практики країни, скасовують або змінюють будь-які законодавчі або адміністративні положення, що не відповіда-ють цій політиці, і вживають позитивних заходів, які можуть сприяти в загальній практиці рівності можливостей і звернень.
У 1984 р. МОП прийняла Рекомендацію про політику в га-лузі зайнятості. Але, враховуючи розмах безробіття і неповної зайнятості, що зачепили різні країни незалежно від етапу їх економічного розвитку, зокрема проблеми молоді, значна час-тина якої перебуває у пошуках першої роботи, сімдесят п'ята сесія Міжнародної конференції праці у 1988 р. прийняла Кон-венцію № 168 про сприяння зайнятості і захист від безробіття. Стаття 2 цієї Конвенції передбачає, що кожна держава -- член МОП вживає відповідних заходів до координації своєї системи захисту від безробіття і своєї політики в сфері зайня-тості. Для цього вона намагається забезпечити, щоб її система захисту від безробіття, зокрема методи надання допомоги по безробіттю, сприяли створенню повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості і мали б такий характер, що підприємці були б зацікавленими пропонувати трудящим продуктивну зайнятість, а трудящі -- шукати таку зайнятість.
Конвенцією повне безробіття визначено як втрата заробіт-ку з причин неможливості одержати підходящу роботу особою, яка здатна працювати, готова працювати і дійсно шукає ро-боту. При встановленні, яка робота є підходящою, необхідно, щоб враховувалися вік безробітного, трудовий стаж за попередньою спеціальністю, який досвід він має, тривалість періоду безро-біття, становище на ринку праці, наслідки вказаної роботи для його особистого і сімейного стану, а також та обставина, що робоче місце може бути незайнятим внаслідок зупинки вироб-ництва у зв'язку з тим, що проводиться трудовий спір. Конвенцією передбачені також юридичні, адміністративні та фінансові гарантії, що повинні увести держави для осіб, які потребують захисту.
З метою зміцнення процедур контролю Адміністративна Рада МОП неодноразово приймала рішення запропонувати урядам країн, що не ратифікували цієї Конвенції, представляти один раз в чотири роки доповіді по її дотриманню відповідно до ст. 19 Статуту МОП. Адміністративна Рада відзначила, що такі доповіді необхідно вимагати незалежно від доповідей, що по-даються з інших актів, і що уряди повинні відповідати на обме-жену кількість питань, які стосуються в основному труднощів з ратифікацією Конвенції, які заходи вживаються для подолання цих труднощів та які перспективи ратифікації Конвенції існу-ють. Одним з міжнародних нормативних актів, в якому при-діляється увага питанням зайнятості і боротьбі з безробіттям, є Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. В ст. 6 цього пакту вказується, що держави, які беруть участь у ньому, «визнають право на працю, яке включає право кожної людини на одержання можливості заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять необхідні кроки для забезпечення цього права». В післявоєнний період дальший розвиток одержала нормотворча діяльність в галузі професійного навчання. Тут також проявляється тенденція покладення відповідальності на дер-жави і включення цього питання до сфери загальної соціальної політики. Так, Рекомендація 1962 р. № 117 про професійне навчання передбачає створення національних систем профе-сійного навчання, регламентує їх планування і управління, вста-новлює заходи щодо професійної орієнтації та відбору, допрофесійної підготовки, організації самого навчання тощо, тобто фактично пропонує детальний план державних заходів щодо організації професійного навчання. В 1962 р. ЮНЕСКО прийняла рекомендацію по професій-ному і технічному навчанню, пов'язуючи ці питання з потреба-ми науково-технічного прогресу. Запропонована докладна схе-ма планування, управління і організації професійно-технічної освіти. Незважаючи на те, що ці норми є досить прогресивни-ми, вони прийняті лише у формі рекомендації, що значно зни-жує їх цінність.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
