1
Реферат на тему:
«ПРАВОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ
ГРОМАДЯН»
Київ 2007 р.
План
І. Вступ.
1. Поняття зайнятості населення. Правове регулювання
працевлаштування громадян України;
2. Методи використання і управління робочою силою:
3. Поняття та функції служби зайнятості України;
ІІ. Міжнародні правові акти про зайнятість.
1. Перший етап - Міжна-родна конференція праці;
2. Нормотворча діяльність МОП;
3. Міжнародні акти після Другої світової війни: «досягнення повної
зайнятості»;
4. 1968 р. - Хартію про професійне навчання;
ІІІ. Державні гарантії права на вибір виду зайнятості в Україні
1. Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприян-ням у працевлаштуванні;
2. Деякі гарантії для випускників вищих навчальних закладів;
3. Порядок забезпечення матеріальних та процесуальних гарантій
громадянам, які втратили роботу в колективних підприємствах,
громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як таким,
що шукають роботу та особам, які зареєстровані на загальних
підставах;
ІV. Поняття працевлаштування та його правові форми
1. Працевлаштування громадян, які самостійно прибули з іншого регіону;
2. Оплата праці осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах;
3. Заходи щодо сприяння добровільному переселенню громадян і членів їх сімей з виді-ленням відповідних матеріальних ресурсів;
4. Оформлення працевлаштування;
V. Поняття безробітного і його правове становище
1. Виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги;
2. Період професійного перенавчання;
3. Набуття статусу безробітного;
4. Поняття безробітного і його правове становище;
VI. Висновок
VII. Список використаної літератури
Вступ: Поняття зайнятості населення. Правове регулювання
працевлаштування громадян України
Вирішення соціальних та економічних проблем, які в су-часних умовах стоять перед Україною, значною мірою зале-жить від того, чи будуть забезпечена кожна працездатна лю-дина роботою, мобілізовані її можливості по підвищенню ак-тивності як працівника і господаря. Виконувана працівником робота повинна відповідати інди-відуальним якостям людини. У разі невідповідності роботи особистим нахилам працівника така невідповідність протягом якогось часу тамуватиметься зусиллями волі. Але перенапруженість організму обов'язково відіб'ється на настрої працівни-ка, продуктивності його праці. Трудова і особливо творча активність працівників залежить також від їх здібностей, нахилів та можливостей. Формулу тру-дової активності можна висловити як поєднання трьох чин-ників: потрібно, можу і хочу. За відсутності хоча б одного з чинників активна трудова діяльність не відбудеться, навіть при застосуванні до працівника різних заходів заохочення, закли-каючи його до сумлінності, до виконання обов'язку.
Авторитарні методи використання і управління робочою силою, що базувались на пануванні державної власності і зрівнялівці, порушили природну мотивацію і стимули до праці. Працівника зовсім не цікавили результати його праці, бо пла-тити йому попередньо встановлений розмір грошової суми, яка результатів праці не відбивала. Зате усі були забезпечені робо-тою. Вважалося, що роботи вистачить на всіх. Більш того, про-мислові підприємства постійно відчували потребу в робочих кадрах. І така потреба вважалась не недоліком економіки, а навпаки, перевагою, що створювала передумови розвитку і роз-квіту держави. Така офіційна державна політика в сфері зайнятості була близька і зрозуміла багатьом мільйонам трудящих, була осно-вою соціального оптимізму. Вона настільки створювала впев-неність у завтрашньому дні, що про нього сьогодні можна було й не думати.
Відсутність зацікавленості в праці вимагала від держави, яка володіла усіма засобами виробництва, пошуків різноманітних стимулів до праці, активізації трудової діяльності. З цією ме-тою проводилось соціалістичне змагання, працівників приму-шували брати соціалістичні зобов'язання, створювались пра-вові перешкоди у звільненні з роботи з ініціативи працівника, встановлювались негативні правові наслідки при частій зміні місця роботи.
Методологічною основою усіх вживаних державою заходів була марксистсько-ленінська теорія, згідно з якою працівник при соціалізмі є власником усіх засобів виробництва, і ставлен-ня до цих засобів як до власних створює особливий вид відно-син працівника з підприємством, яке виступало як роботода-вець. Вважалося, що це відносини співдружності і взаємодопо-моги. Якщо ж і виникали якісь конфлікти, то вони вважались наслідком недостатньої свідомості, бо соціальна база для ви-никнення конфліктів між співвласниками засобів виробництва була відсутня.
Відповідно до ст. 1 цього Закону зайнятість -- це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, і така, що приносить їм доход у грошовій або іншій формі. Зайнятість громадян, які проживають на території Ук-раїни, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення їх потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулюван-ня створення нових робочих місць і розвитку підприємництва. Громадяни вільно обирають види діяльності за умови, що вони не заборонені законодавством. Така діяльність може бути не пов'язаною з виконанням оплачуваної роботи. Вільно оби-раються також професія та місце роботи відповідно до своїх здібностей. Примушення до праці в будь-якій формі не допус-кається, за винятком випадків, що визначені законодавством. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притяг-нення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності. Основні принципи державної політики зайнятості населен-ня проявляються у забезпеченні рівних можливостей усім гро-мадянам незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політич-них переконань, ставлення до релігії в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних по-треб; сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для роз-витку підприємництва, координації діяльності у сфері зайня-тості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості, співро-бітництві професійних спілок, асоціацій та спілок підприємців, власників підприємств або уповноважених ними органів у взає-модії з органами державної виконавчої влади в розробці, реа-лізації та контролі за виконанням заходів, спрямованих на за-безпечення зайнятості населення; міжнародному співробітництві у розв'язанні проблем зайнятості населення, включаючи пра-цю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.
Служба зайнятості в Україні утворена Постановою Кабіне-ту Міністрів України від 21 грудня 1990 р. № 381 «Про створен-ня державної служби зайнятості України». Постановою Кабі-нету Міністрів України від 24 червня 1991 р. № 47 затверджено Положення про державну службу зайнятості. Цим Положен-ням державна служба зайнятості визнана централізованою струк-турою спеціальних органів, утворених для комплексного вирі-шення питань регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації, працевлаштування і соціальної підтримки тимчасо-во непрацюючих громадян.
Державна служба зайнятості складається з Центру зайня-тості Міністерства праці та соціальної політики України, цент-ру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, район-них, міжрайонних, міських і районних у місті центрів зайнятості. До складу служби зайнятості входять також центри про-фесійної орієнтації, навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри тру-дової реабілітації населення.
Місцеві центри зайнятості та інші органи державної служ-би зайнятості підпорядковуються Міністерству праці України та відповідним органам місцевої державної адміністрації.
Громадяни мають право на безплатне сприяння державної служби зайнятості. За сприянням у працевлаштуванні можуть звертатися усі незайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час. Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку гро-мадян, які шукають роботу, і безробітних, виплата допомоги по безробіттю, а також умови надання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки визначені Положенням, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578. Правові норми про зайнятість населення поширюються на громадян України, іноземних громадян і осіб без громадян-ства, що постійно проживають в Україні, якщо інше не перед-бачено законодавством. Якщо міжнародним договором або уго-дою, укладеною Україною, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про зайнятість, то застосову-ються правила міжнародних договорів і угод.
Зайнятість населення є проблемою не тільки національною, а й міжнародною.
Міжнародні правові акти про зайнятість
З самого початку створення МОП, вже на першій Міжна-родній конференції праці, що відбулася у Вашингтоні з 29 жов-тня 1919 по 27 січня 1920 р., розглядалися питання зайнятості. Цією конференцією було прийнято шість конвенцій, серед яких слід виділити Конвенцію № 2 про безробіття, в якій були розгля-нуті питання організації бірж праці, обліку робочих місць і вільної робочої сили, надання матеріальної допомоги безро-бітним тощо. Інші конвенції першої сесії Міжнародної кон-ференції праці були присвячені тривалості робочого часу, праці жінок, дітей, неповнолітніх. Конвенція № 2 була доповнена Рекомендацією № 1 про безробіття. Конвенція № 2 про без-робіття ратифікована постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 р. На другій сесії Міжнародної конференції праці, що відбу-лася в Генуї з 15 червня по 10 липня 1920 р., було прийнято конвенції № 8 про допомогу по безробіттю у разі корабельної аварії та № 9 про працевлаштування моряків. Ці конвенції були доповнені Рекомендацією № 10 про страхування по безробіттю для моряків. На третій сесії Міжнародної конференції праці в Женеві в жовтні-листопаді 1921 р. була прийнята Рекомендація № 11 про відвернення безробіття в сільському господарстві.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
