Міжнародна Організація Праці вперше в рамках конвенції врегулювала це питання в 30-ті роки XX ст. Тільки 24 червня 1936 р. сесія Генеральної Конференції Міжнародної Організації Праці прийняла Конвенцію №52 (вступила в силу 22 вересня 1939 року) про щорічні оплачувані відпустки і Рекомендацію №47 з цього ж питання. Цією Конвенцією були передбачені щорічні відпустки тривалістю не менше 6 робочих днів за рік роботи. Для неповнолітніх віком до 16 років передбачались від-пустки не менше 12 робочих днів за один рік роботи.

Підставами для набуття права на відпустку відповідно до ст.2 Конвенції є безперервна робота протягом року. До щоріч-ної відпустки не включалися офіційні та національні свята, пе-рерви в роботі через хворобу. Відповідно до п.5 ст.2 тривалість щорічної оплачуваної відпустки збільшувалась залежно від ста-жу роботи.

Отже, поняття відпустки не визначалось, а ті суттєві озна-ки відповідно до цієї Конвенції є: перерва у роботі на пев-ний проміжок часу, не враховуючи відсутності на роботі через хворобу та святкові дні, безперервна робота протягом року, ви-плата звичайної винагороди, що передбачається національним законодавством, або винагороди, визначеної в колективному до-говорі (ст.З Конвенції).

Рекомендація №47 про щорічні оплачувані відпустки від 4 червня 1936 р. вказує, що метою таких відпусток є надання працівникам можливості відпочинку, дозвілля та розвитку сво-їх нахилів і здібностей, відновлення фізичних і духовних сил.

Конвенція №110 про умови праці на плантаціях, що була прийнята у 1958 р., регулює в одному з розділів порядок на-дання щорічних оплачуваних відпусток, але не дає визначення самого поняття «щорічна відпустка». Відповідно до ст.36 Кон-венції, трудящим, які зайняті на плантаціях, після безперервно-го терміну служби в одного й того ж підприємця надається щорічна оплачувана відпустка. Мінімальна тривалість служби і мінімальна тривалість щорічної оплачуваної відпустки встанов-люється законодавством даної країни або колективними дого-ворами чи арбітражними рішеннями, спеціальними органами, яким доручено регулювати оплачувані відпустки на плантаціях, або іншим шляхом, встановленим компетентним органом влади (ст.38 Конвенції).

Таким чином, виходячи із зазначених положень, можна зро-бити висновок, що для щорічної оплачуваної відпустки харак-терні такі ознаки:

безперервний стаж роботи у одного і того ж підприємця;

2) певний мінімальний термін безперервної служ-би і встановлення відпустки мінімальної тривалості в законо-давстві чи колективному договорі тієї чи іншої країни.

Крім того, у ст.39 вказаної Конвенції передбачено продов-ження тривалості щорічної оплачуваної відпустки залежно від стажу роботи.

В Україні теж можливе подовження відпустки залежно від стажу роботи, але така відпустка називається, «щорічна додат-кова відпустка». Враховуючи те, що основна і додаткова від-пустки називаються «щорічна», то можна впевнено відзначити, що у цьому питанні норма національного законодавства відпо-відає міжнародній.

Оскільки Конвенція №52 частково застаріла, більшість роз-винутих країн ратифікували пізнішу за часом прийняття Кон-венцію МОП №132 про оплачувані відпустки, 1970 р. (набрала чинності 30 червня 1973 р., змінено і доповнено положення, закріплені в Конвенції №52, 1936 р., що застосовуються до всіх осіб, які працюють за наймом, за винятком моряків). Згадана Конвенція враховує розвиток світового законодавства у період після Другої світової війни.

Відповідно до ст.З кожна особа, до якої застосовується вка-зана Конвенція, має право на щорічну оплачувану відпустку встановленої мінімальної тривалості, яка не повинна бути мен-шою, ніж три робочі тижні за один рік роботи. Таким чином, тривалість відпустки, порівняно з нормами Конвенції №52, бу-ла збільшена.

Отже, Конвенція №132 до визначення поняття щорічної від-пустки вносить такі елементи: 1) певний безперервний промі-жок часу роботи протягом року (ст.4 цієї Конвенції визначає «рік», як календарний рік або інший період такої ж тривалості, що встановлюється компетентними органами влади або іншими відповідними органами кожної країни); 2) тривалість щорічної відпустки не може бути зменшена у випадку хвороби працівни-ка, нещасного випадку або відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами; 3) за особою, яка скористалася правом на відпустку, згідно з Конвенцією зберігається нормальна або середня заро-бітна плата (ст.7 Конвенції). Важливим пунктом є те, що безпе-рервна частина оплачуваної відпустки повинна бути використа-на не пізніше, ніж протягом одного року, а залишок можна використати не пізніше вісімнадцяти місяців з кінця того року, за який була надана відпустка. Тобто суть цієї норми полягає в тому, що відпустка повинна використовуватись щороку для то-го, аби відпочити від виконання своїх трудових обов'язків з метою відновлення працездатності та втрачених фізичних і ро-зумових сил.

Міжнародною Організацією Праці було прийнято ще кілька конвенцій про відпустки, зокрема, Конвенцією №146 про опла-чувані відпустки морякам від 13 жовтня 1976 р., Конвенці-єю №101 про оплачувані відпустки в сільському господарстві від 4 червня 1952 р. та інші.

Таким чином, Міжнародна Організація Праці не обмежуєть-ся однією конвенцією з питань регулювання відпусток.

Висновки

Роблячи висновок, хочу сказати, що законодавство України про відпустки не є ідеальним, так, як не в одному законі та жодному нормаотивно-правовому акті немає точного визначення відпустки.Визначаючи основні етапи становлення і розвитку законодавства України про відпустки, враховувалися особливості соціально-економічного розвитку суспільства, прийняття та дію певних нормативних актів та закріплення в них основних положень.

Ставши на шлях розвитку ринкової економіки, Україна потре-бує переосмислення та вдосконалення регулювання суспільних відносин, у тому числі й трудових. Ті норми, що були прийняті майже 30 років тому, не можуть працювати в нинішніх умовах, оскільки жорстке регулювання трудових відносин вичерпало себе. Тому назріла нагальна потреба реформування трудового законодавства відповідно до розвитку економіки та суспільних відносин.

Для реформування трудового законодавства важливим є нетільки економічне обгрунтування, а й економічне забезпечення, тільки за цих умов Трудовий кодекс України буде ефективно працювати. Крім того, не слід забувати, що сутність трудового законодавства завжди полягала в забезпеченні захисту праців-ника, як найбільш слабкої сторони трудових правовідносин. Саме наявність правових норм, спрямованих на захист працівника, дають можливість урівноважити становище обох сторін трудо-вих правовідносин: працівника і роботодавця. Новий Трудовий кодекс повинен бути спрямований на підвищення рівня захисту працівника та поліпшення умов праці в сфері заробітної плати, робочого часу і часу відпочинку, охорони праці.

При проведенні реформи трудового законодавства важливим є визначення понятійного апарату, який повинен являти собою не просто низку певних термінів, а сукупність взаємоузгоджених і взаємопідпорядкованих понять, кожне з яких має своє місце і призначення.

Література

Л.П. Гаращенко Правове регулювання відпусток за законодавством України - К., 2003

В.С. Ковальський Законодавство України про відпустки - К.: Юрінком інтер, 2000

Н.Б.Болотіна, Г.І. Чанишевої Трудове право України - К.:Знання,2000

Сборник нормативных актов о труде - М.: Юридическая литература, 1984

Максимова Т.В. Відпустка як вид відпочинку - Чернігів: Юрист, 1997

Закон України «Про відпустки» від 15.11. 1996 № 504/96

Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 № 3551-XII

Закон України “Про державну допомогу сім`ям з дітьми” вiд 21.11.1992 № 2811-XII

Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” вiд 15.09.1999 № 1045-XIV
Закон України “Про загальну середню освіту” від 13 травня 1999р., № 651-ХІУ

Закон України “Про професійно-технічну освіту” від 10 лютого 1998р., № 103/98-ВР.

Закон України “Про вищу освіту” від 17 січня 2002р., № 2984-111

Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992р. № 2862-XII
Закон України “Про пожежну безпеку” від 17 грудня 1993р. № 3745-XII
Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991р. № 1789-XII
Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991р., № 796-12

Закон України “Про статус народного депутата України” вiд 17.11.1992 № 2790-XII

Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993р.,№ 3723-ХП

Постанова Кабінету Міністрів від 27 квітня 1994 р., №250 «Про порядок і умови надання державним служ-бовцям додаткових оплачуваних відпусток»

Постанова Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р., № 45 “Про затвердження умов, тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток”

Постанова Кабміну України “Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці”від 1 липня 1992, №442

Наказ Міністерства охорони здоров`я і Міністерства праці та соціальної політики України “Про затвердження Показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов`язаних з негативним впливом на здоров`яшкідливих виробничих факторів” від 31 грудня 1997року,№ 383/55

Конвенція № 146 “Про оплачувальні відпустки морякам” від 13 .10.1976

Конвенція № 101 “Про оплачувальні відпустки в сільському господарстві” від 4 .06.1952

Конвенція МОП №132 “Про оплачувальні відпустки” 1970

Конвенція № 110 “Про умови праці на плантаціях” 1958

Конвенція № 52 “Про щорічні оплачувальні відпустки” від 22.09.1939

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6