Слід, місце і роль ідеї громадянського суспільства в становленні українського політичного життя в першу чергу у формуванні моделі держави, відзначити і те, що цей процес відбувається в складних умовах «тіньовізації» криміналізації суспільства. Ці явища можна розглядати як соціальну плату за ідеали свободи, що мають надзвичайно шкідливий вплив на спосіб демократії й усього, що з ним асоціюється. На теоретичному рівні ця проблема, як-от сполучення демократичних свобод і цінностей із проявами соціальної деструкції, у свій час був предметом уваги К. Поппера. Він звернув увагу на те, що після Другої сітової війни в країнах західної демократії істотно зросла злочинність. Філософ пояснював цей недолік відкритого суспільства як «слідство зловживання свободою ринку», що складає серйозну погрозу для цього суспільства. Як бачимо, не тільки суспільства за перехідним типом економіки і неструктуровавоною до кінця політичною системою, але і країни з досить устояними демократичними традиціями й інститутами страждають від того, що прийнято вважати «тіньовою» або мафіозною владою. Очевидно, що розвиток демократії як альтернативи будь-яким тоталітарним режимам, із необхідністю породжує це виродливе явище. Але це тільки свідчить про те, що розвиваючи основи громадянського суспільства необхідно розвивати і зміцнювати самі основні державності, здатні захистити суспільство і людину не тільки від тоталітарного диктату, але і диктату правового нігілізму, політичного хаосу, ілегалізму як принципу функціонування нелегітимних квазісиситем влади.

Звичайно, говорячи про про необхідність зміцнення державної влди, має мо на увазі конституційні важелі контролю і впливу на суспільні процеси. «На перехідному етапі встановлення нової моделі суспільного розвитку зростають функції контролю і захисного впливу держави на ті сили і структури, що складають за своєю природою пара громадські або квазігромадянські утворення, сформовані по принципах кланового або кланово-мафіозного походження. На державу покладаються обов'язкизміцнення фундаменту легітимності, тоді як структури й інститути громадянського суспільства, такі як багатопартійність, незалежна преса, органи самоврядування, суспільні об'єднання і рухи складають саму тканину громадянського життя. Період же суспільної трансформації дає цим рисам і особливостям державності не тільки ознак «нічного сторожа», але і певною мірою якостей рушійної сили, яка реформуючись у процесі демократизації, змінює і самі умови свого існування. Таким чином, у період глобальної трансформації соціальної системи ми відзначаємо два різнобіжні процеси, як-от: з одного боку - зміцнення статичних тенденцій на певних ділянках соціального буття, а з другого - обмеження сфери впливу державного втручання і регулювання суспільно-політичних процесів. Це обмеження відбувається шляхом заповнення окремих ділянок суспільно-політичного розвитку структурами громадянського суспільства» Васькович Й. Проблеми та перспективи побудови правової держави в Україні // право України, 2000.

Цікаво відзначити таку рису сучасного ліберально-демократичного розвитку, що його спостерігаємо в країнах Заходу, де співвідношення функцій держави і громадянського суспільства визначено рамками політичної культури і способу політичного існування цих країн. Осмислюючи проблематику, що що умовно можна визначити рамками понять «держава - суспільство», дука звільняється від антиетатистських настанов, характерних для доби повного панування ліберальної ідеології. Зсув акцентів відбувається у бік ідей, що відстоюють посилення регулюючої ролі держави як гаранта демократії і прав людини, як інструмента соціально-економічних перетворень. Очевидно, що ще в більшому ступені актуальність цієї тези стосується країн посттоталітарної доби, зокрема України.

У цьому зв'язку можна згадати досить впливові кейнсіанські ідеї державного впливу на соціально-економічні процеси, із якими зв'язується принцип «соціальної держави» - програмний принцип соціал-демократичної ідеї на сучасному етапі. Державне втручання, вважають аналітики і прихильники цієї ідеї, дозволяє уникнути поляризації суспільства, а отже і сприяти розвитку його громадянських основ і самоврядування. Не є чужою для цієї системи цінностей і більш прихильна до ліберальної концепції суспільного розвитку ідея «держави загального добробуту» або ж американська практика «велфера», зв'язана також із регулюючим втручанням держави в соціально-економічні процеси.

«Роль держави тут визначається спроможністю її ефективно стягувати податки з приватного виробника і шляхом бюджетних дотацій і асигнуванням зм'якшувати соціальні контрасти, знімати потенціал соціальної напруги, рухатися шляхом соціального контракту міх громадянами різних суспільних шарів країни. Так позиція, а головне політика сприяє формуванню політичної нації, основою якої є правова рівність громадян і державний патріотизм. На жаль, цього ще не вистачає української суспільно-політичній дійсності, де мають місце соціальна поляризація при слабкій ролі держави в цьому процесі. Як слідство маємо ріст ступенів соціальної напруги й ідеологічної конфронтації, що не сприяє морально-політичній консолідації української нації» Крижанивський А.Ф. Громадянське суспільство в Україні: проблеми теорії і практики // вісник одеського інституту внутрішніх справ, 2000, «1. С. 17.

У спроможності держави давати соціальні послуги громадянам, здійснювати регулююче втручання в розподіл прибутків на користь пригноблених, ефективна боротьба з корупцією й іншими соціальними нестачами визначають нову роль держави в ринковому і ліберальному суспільстві.

Однак, щоб така діяльність із боку держави, що не підміняє органи і функції а сприяє їх більшому розкриттю, стала можливою, необхідно задовольняти певним вимогам політичної організації суспільства. Необхідно створити гнучку й ефективно діючу ланку представницької влади, здатної функціонувати на основах компромісу соціальних інтересів, суб'єктами яких є впливові суспільні групи. Наявність такої влади доповнюється структурами безпосередньої демократії, що наближені до джерел самого життя і здатні гнучко реагувати на соціальні зміни і вимоги. Безумовно, тут варто мати незалежну пресу, оскільки демократії і громадянського суспільства без гласності просто не буває. Має бути й зростати відповідальність і незалежність судових органів як автономної гілки влади.

Із своєї сторони громадянське суспільство формується на підставі конкретних інтересів громадян, що виникають на грунті економічних, побутових, місцевих, територіальних, тощо проблем. Наявність виборчої системи при умовах таких форм демократії, самоврядування і самоорганізації здатні ефективно контролювати і впливати на владу, не дозволяти їй відчужуватися від інтересів суспільства, бути органом розв'язання наболілих суспільних проблем.

Як і будь-який суспільно-політичний процес, зв'язаний із трансформаційними змінами системи, перехідна стадія в українському соціумі має свою специфіку щодо визначення меж і характеру взаємодії держави і громадянського суспільства. Це зв'язано ще зі слабкою розвиненістю структур громадянського суспільства і посттоталітарним синдромом влади підкоряти собі усі без винятку сфери суспільного буття. Водночас, як показує досвід зрілого громадянського суспільства, останнє здатне впливати на державу і навіть більше того, інститути громадянського суспільства намагаються скорити собі державу, що стає засобом не тільки за хисту інтересів тієї чи іншої соціальної групи, але і засобом досягнення соціального компромісу між класами громадянського суспільства.

Як видно з усього, між правовою державою і суспільством виникає певне співвідношення відмінних соціальних структур. Це співвідношення можна визначити як прагнення досягти балансу шляхом взаємовпливу і контролю різних за функціональними властивостями структур. Якщо за тоталітаризму держава підкоряє собі суспільство, а за демократії вони знаходяться в стані рівноваги, то в перехідну добу ми спостерігаємо стан хибкого балансу, коли дають про себе знати ще авторитарні замахи й антиетатистські наставляння. Обидві риси є проявом «синдрому транзитивності», тобто переходу від однієї системи до іншої, від жорстко централізованої системи до плюральної. Процес становлення громадянського суспільства відбувається ще досить повільно, а це стає одним із джерел спотворювання демократичних принципів керування, зловживання владою, порушення законодавства тощо.

На перехідному етапі від тоталітарної системи до демократії можна спостерігати різні підходи до засобів трансформації суспільства. Якщо на початкових етапах популярними були ідеї так званого «прогресивного авторитаризму» із метою швидкої і гарантованої модернізації, то згодом усе більш популярними стають гасла й ідеї реформування влади на принципах децентралізації управління, розвитку місцевого самоврядування, адаптації світового досвіду реформ і керування до національних умов країни. Значні сфери соціального управління зі зміцненням основ громадянського суспільства утворюються з-під безпосередніх обов'язків держави на користь суспільства: держава повинна нарешті почати виконання своєї головної функції - забезпечити народу громадянські і людські права. Найкоротший шлях до цього лежить через діюче місцеве самоврядування. Воно надасть можливість найбільш широким масам включитися в державне будівництво, відчути себе дійсними громадянами, членами політичної нації. Тільки через місцеве самоврядування ми прийдемо до громадянського суспільства.

З прийняттям в Україні Конституції було почато істотний крок на шляху правового забезпечення основ місцевого самоврядування, створення демократичних принципів формування влади на базі розподілу функцій між гілками влади, установлені по суті правові межі між компетенцією і прерогативами влади і правами й обов'язками громадян - суб'єктів власне громадянського суспільства. Цим самим створені достатні і необхідні передумови за для того, щоб держава з органа, що панує над суспільством, - ознака будь-якої тоталітарної системи - стала партнером структур і інститутів громадянського суспільства, а такою може бути лише правова держава. Але, щоб ці передумови перетворилися на реальну дійсність, українському суспільству прийдеться ще пройти значну відстань у зміцненні політико-правових, економічних і ментальних правової соціальної демократії, де права людини, з одного боку, і обов'язки і функції влади, із другого, знайдуть органічне сполучення, без чого істинно демократичного суспільства, так само як і самої влади, не існує.

Щоб здійснити необхідні кроки на шляху зміцнення фундаменту реформ, необхідно довести приватизацію власності до свого логічного завершення, тобто створити необхідну підставу для появи громадянина-власника. Без економічно вільної і суверенної людини не буває ані демократичного ладу в країні, ані правової держави, ані громадянського суспільства, що створює цю владу, контролює її і використовує найбільш раціональним чином для своїх суспільних цілей і інтересів.

У політичному аспекті це буде мати своїм наслідком подолання таких небезпечних соціальних проявів етапу переходу від авторитарно-бюрократичної держави до ліберально-демократичної як масове зубожіння, пауперизм, безробіття. Різка поляризація суспільства, що ми маємо на сьогодні, є однією з внутрішніх погроз стабільності в державі, що несе ризики не тільки державі, але й суспільству. Отже, проведення економічних реформ в інтересах більшості, а не олігархічної меншості, має на увазі зняти соціальні колізії і напругу, обумовивши тим самим трансформацію політичного радикалізму в конструктивізм цивілізованої опозиції як невід'ємної ознаки демократії і громадянського суспільства.

Відсутність сформованого середнього класу на етапі реформ визначає нестиглість громадянського суспільства і відданість значних суспільних шарів деструктивним політичним гаслам і чинникам, що розколюють, а не консолідують суспільство, заважають розбудові правової держави.

В ідейно-духовній сфері соціального буття спостерігаємо поки що відсутність чітких орієнтирів, опираючись на які можна було б більш успішно переборювати як економічні, так і політичні і соціальні кризи. До ідейно-політичних аспектів розколу додаються світоглядно-орієнтаційні, зв'язані з питанням конфесійного порядку, співвідношення світського і релігійного світоглядів. Відчуженість, антагонізм і конфрактоційність, що їх спостерігаємо в перехідному суспільстві, свідчать про нестиглість громадянської свідомості, несформованість ціннісних констант громадянського суспільства, де панують плюралізм і толерантність.

Ріст масштабів злочинності і правового свавілля актуалізує питання правової захищеності як окремої людини, так і суспільства в цілому. Це таїть у собі небезпеку перетворення ще не зрілого громадянського суспільства на кримінальне, з чим зрозуміло, зміритися аж ніяк неможливо. Всі ознаки і риси нинішнього українського суспільства, про які мова йшла, свідчать про драматизм демократичного вибору, зробленого Україною, її бажанням стати європейською цивілізованою країною, де гарантуються права і свободи людини, общини, а держава печеться про загальні умови їхнього існування і розвитку.

Висновок

Отже, виходячи з попереднього, можна зробити висновок про те, що на етапі переходу від тоталітарної до демократичної держави співвідношення між «державою» і «суспільством» перебуває в стані хитливої рівноваги, що пояснюється відсутністю стримуючих чинників стабільності зрілого демократичного соціуму. Саме тому на стадії «перехідного суспільства» відбуваються два рівнобіжних процеси - процес становлення правової державності як демократичної організації суспільства на політичних і правових основах з одночасним формуванням структур громадянського суспільства. При цьому, саме ідеї правової держави та громадянського суспільства виступають тим регулятивним засобом, завдяки котрому повинне здійснюватися реформування влади, еволюція політичної системи. У цьому полягає суспільно-політична значимість цих ідей, оскільки відхилення убік від них, свідчить про не демократизм влади, втрату нею стратегічних орієнтирів, розрив інтересів держави і суспільства.

Слід наголосити на тому, що основою створення і функціонування правової держави є громадянське суспільство, тобто, об'єднання вільних і рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником та брати активну участь у політичному житті.

Між державою і суспільством має бути певна дистанція, яка й забезпечує демократію, відповідний рівень свободи суб'єктів громадянського суспільства.

Держава в сучасному контексті тільки створює передумови формування громадянського суспільства, а вже останнє - створює і контролює держава. Саме у такий спосіб забезпечується відносно самостійне існування демократичного громадянського суспільства і правової держави.

ЛІТЕРАТУРА

1. Артамонов С. Д. Правовое государство: от Монтескье до наших дней // Вестник АН СССР, 1994, №4.

2. Боер В.Р. и др. Правовое государство: Идея, концепция, реальность. - СПб, 1996.

3. Гавриленко Г. Правова держава і правова культура // Право України, 1993, №1.

4. Козлихин И.Ю. Идея правового государства. История и современность. - СПб, 1993.

5. Кудрявцев В.Н., Лукашева Е.А. Социалистическое правовое государство, Коммунист. - 1988. - №11. - С. 44-45.

6. Кузнецов Э.В., Савельев В.Ф. Правовое государство (из истории русской правовой мысли) // Правоведение, 1991, №1.

7. Лазарев В.В., Липень С.В. Теория государства и права. - М., 1998.

8. Нерсенянц В.С. История идей правовой государственности. - М., 1993.

9. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. 2-е изд. - М., 1996.

10. Омельченко О.А. Идея правового государства: стоки, перспективы и тупики. - М., 1994.

11. Шемчушенко Ю. Теоретичні проблеми формування правової держави // Право україни, 1995, № 2.

12. Васькович Й. Проблеми та перспективи побудови правової держави в Україні // Право україні, 2000, № 1.

13. Крижанівський А. Ф. Громадянське суспільство в Україні: проблеми теорії і практики // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ, 2000, № 1.

14. Громадянське суспільство // Юридична енциклопедія. Т. 1. - К., 1998.

15. Щедрова Г.П. громадянське суспільство, правова держава і політична свідомість громадян. - К., 1994.

16. Левин И. Б. гражданское общество на Западе и в России // Полис, 1996,

Страницы: 1, 2, 3, 4