2. Визнання суверенітету народу, формування суспільством законодавчих органів держави. Споконвічно верховною владою володіє тільки народ, що делегує цю верховну раду на виборах парламенту - вищому представницькому органу держави. Лише парламенту надане право видання законів - нормативних актів, що мають вищу юридичну чинність, у яких містяться норми права, що регулюють найбільш важливі суспільні відносини. Це - принцип демократизму.
3. Розподіл влади, необхідний для запобігання узурпації влади одною особою або групою осіб. Особливо варто підкреслити незалежність судової влади, оскільки судова влада покликана розв'язувати виникаючи в суспільстві суперечки, захищати порушені права громадян. У більш широкому плані в літературі іноді говориться про незалежність всіх правоохоронних органів, про підпорядкування їх тільки закону.
Три зазначених положення являють собою загальні засади організації державної влади, її співвідношення з суспільством.
Правова держава означає додержання певних принципів, найголовніші з яких такі:
1. Підпорядкування держави праву. Дане положення не рідко проголошується як основна або навіть єдина ознака правової держави. Це - теорія правової держави у вузькому сенсі, так вона розглядається в окремих роботах, присвячених в основному історичному аспекту дійсної проблеми. У підпорядкуванні держави праву полягає практичний зміст концепції правової держави: у діяльності державних органів не повинне панувати свавілля, ця діяльність повинна бути чимось обмежена
«Останнім часом цей принцип став доповнюватися наступним положенням: праву повинні підкорятися не тільки органи держави, але і громадяни та їхні організації. Повинна бути єдність прав і обов'язків громадян, взаємна відповідальність держави й особистості. Необхідні організація функціонування на правових засадах не тільки державної влади, але і всього громадського життя» Шемчушенко Ю. Теоретичні проблеми формування правової держави // Право України, 1995, № 2. С. 33.
2. Визначення пріоритету природних прав людини в діяльності держави. Оскільки природні права людини в сучасному світі знайшли своє вираження в міжнародному праві й у конституціях демократичних держав, із даного принципу випливають ще два.
3. Відповідність внутрішнього законодавства загальновизнаним нормам і принципам міжнародного права.
4. Верховенство і пряма дія конституції.
Обов'язковими характеристиками правової державності також є
§ Відповідність законів праву, верховенство законів як актів вищого представницького органа держави над іншими нормативними актами;
§ Наявність спеціального органу конституційного нагляду (Конституційного Суду, Конституційної Ради і т.ін.) або ж надання функцій контролю за відповідністю конституцій інших нормативних актів вищій судовій інстанції (Верховному Суду). Це положення логічно випливає з попередніх чотирьох;
§ Обмеження сфери діяльності держави охороною прав і свобод особи, суспільного порядку, створенням сприятливих правових умов для господарської діяльності; відповідальність кожного за власне благополуччя. Здійснення даного принципу спрямоване на створення і забезпечення зберігання громадянського суспільства; державні органи повинні чітко представляти межі своєї діяльності. Однак останнім часом цей принцип став усе частіше замінятися принципами соціальної держави, у першу чергу необхідність соціальної захищеності особистості, соціальної справедливості, що вимагає вже протилежного - втручання держави в соціально-економічну сферу життя суспільства.
3.Співвідношення правової держави та громадянського суспільства
Говорячи про правову державу і громадянське суспільство, слід зазначити, що перше охоплює більш масштабні аспекти соціального порядку, тому що об'єктом інтересів держави є все-таки загальне, загальні інтереси соціальних суб'єктів, тоді як орієнтоване на частинні фрагменти цілого, завдяки чому суспільство постає як плюральна система самодостатніх соціальних компонентів. При аналізі цих підсистем соціальної цілісності стоїть враховувати цю специфіку предметного поля дослідження, що буде сприяти більш зваженим оцінкам і висновкам щодо взаємодії і взаємовідносин між сучасною демократичною державоюі сучасним громадянським суспільством.
Що ж стосується конкретно українського суспільно-політичного контексту, то мова може йти про становлення основ громадянського суспільства і демократичну модернізацію держави, що охоплює як соціальні так і етнонаціональні параметри суспільного розвитку. Торкаючись українського суспільно-політичного контексту щодо становлення і розвитку ідеї громадянського суспільства і її впливу на державницький процес, варто виходити з того, що Україна перебуває на стадії так званого «перехідного суспільства». «Філософсько-політологічна парадигма «перехідного суспільства», що нині прийнята як своєрідна парадигма тлумачення й усвідомлення процесів, що відбуваються в країнах посттоталітарної доби, передбачає ряд умов, у світлі котрих необхідно розглядати явища і процеси, зв'язані як у державотворенні, так і в громадянському суспільстві. Самий стан»перехідного суспільства» зв'язаний з таким етапом у становленні соціальної системи, коли об'єднуються в рамках однієї системи функціональні і якісні характеристики і властивості різних, нерідко взаємопротилежних систем. Мова йде про різні за характером економічні уклади, типи і форми власності, стиль і спосіб життя, психології й ідеологічних цінностей. Цей стан еклектичної, мозаїкової єдності в одній системі різноспрямованих векторів свідомості, буття і діяльності в цілому грає для системи негативну роль, оскільки стримує її розвиток, порушує соціальну рівновагу, веде до конфронтації і загострення різних суспільно-політичних конфліктів» Крижанивський А.Ф. Громадянське суспільство в Україні: проблеми теорії і практики // вісник одеського інституту внутрішніх справ, 2000, «1. С. 16
За таких умов внутрішньої диференціації, коли елементи не стільки взаємодіють, скільки суперечать друг другу, особливо ваги набувають ті суспільні, і суспільно-політичні основи, на грунті яких вдасться утримати соціум у рамках відносної рівноваги. Які ж це основи?
Такими основами виступають конституційні права й умови функціонування системи, у рамках яких відбувається її розвиток. А механізмом, що сприяє рухові від тоталітарно-монопольної системи влади до демократично-плюральної є становлення основ громадянського суспільства, тобто формування інститутів і структур, що є природними конкурентами державних важелів керування. За такх умов ідея громадянського суспільства виконує важливу самоорганізуючу функцію оскільки активізує людську діяльність, де формалізує суспільні відносини, збільшує потенціал людської свободи. Нагадаємо, що головною ознакою громадянського суспільства є «визнання юридичної рівності людей на підставі визнання їхніх прав і свобод, що у свою чергу робить демократизуючий вплив на державу як бюрократичний апарат управління, схильний експансії своєї ролі. Громадянське суспільство, що виникає спочатку на рівні ідеї, виступає з однієї сторони як інструмент «роздержавлення» тоталітарної влади, а з другого, стримуючи чинником стосовно влади.
Нагадаємо, що потужний сплеск громадянської свідомості, який потяг за собою вибух громадянської активності напередодні незалежності й у перші роки її самоствердження, надалі набув декілька іншої форми. Морально-психологічний і політичний потенціал громадянської активності, що перейшла в політичну творчість людей як громадян, згодом переходить у форму економічної і правової самоорганізації, зв'язаних не тільки з руйнуванням старого, скільки створенням нового. І саме цей етап нині переживає Україна, що їй дається надзвичайно важко, оскільки стадія економічної самоорганізації як елемент громадського суспільства передбачає придбання людиною і суспільством у цілому нових якостей соціального життя.
У першу чергу мова йде про властивість бути власником, уміння керувати і володіти власністю пр. Умовах жорстокої і ще жорстокої і мало цивілізованої приватизації, потужному впливі «тіньових» структур, що виникають і дають нерідко на позазаконних основах. Цей хвороб лий етап, що сприймається масовою свідомістю в контексті кризи соціальної системи, оцінюється як результат розвалу старого тоталітарного минулого, зв'язаного з тотальним одержавленням усіх без винятку сфер життя, несе в собі чимало ризиків і небезпек як для самої української державності, так і ще несформованого громадянського суспільства.
Історичний досвід переконує, що небезпека тоталітаризму полягає в тому, що в кризових ситуаціях громадянське суспільство за своєю природою виявляється беззахисним і недостатньо організованим для відсічі безконтрольної влади тієї або іншої партії або соціальної групи, що захопила керівництво державою. На сьогодні в Україні в Україні ідея громадянського суспільства тісно пов'язана, як це не парадоксально, з ідеєю державотворчою. Причина такого зв'язку полягає у своєрідності історичних і суспільно-політичних умов розвитку української нації, що тривалий час була бездержавною. Тому антиетатизм, що нерідко сповідається під гаслами анти авторитаризму влади, є згубним для української ідеї, оскільки одночасно заперечує і державність, і громадянське суспільство. Останнє не може виникнути в українському вакуумі, а вимагає відповідного політико-правового забезпечення і таким гарантом у даному випадку виступає державність. Разом із тим історія також довела, що українська державність стала можливою тільки тоді, коли ідея незалежності об'єдналася з ідеєю демократії і свободи, тобто засадничими принципами і цінностями ідеї громадянського суспільства. Отже, як на етапі боротьби за державну незалежність, так і на етапі розвитку «перехідного суспільства, реформування суспільно-політичної системи, ідея державності й ідея громадянського суспільства перебувають в органічній взаємодії. Не тільки ідея громадянського суспільства коректує принципи перебудови демократичної держави, але і держава як така є необхідною для громадянського суспільства. Це обмовляється зокрема необхідністю стабілізації соціальної системи, що знаходиться під загрозливими впливами конфронтуючих сил і систем цінностей. Саме демократичний вектор суспільного розвитку формує потужне річище конструктивного суспільно творчого порядку, тоді як інші сили і напрямки суспільної діяльності відсуваються на периферію соціальної системи. Маргіналізація радикальних напрямків і плинів суспільно-політичного життя є одним із позитивних результатів того, що цінності демократії і громадянського суспільства зміцнюються і стають більш діючими в умовах соціальної творчості на основах свободи і гуманізму.
Страницы: 1, 2, 3, 4
