Речові докази зберігаються до набрання вироком закон-ної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи. Документи -- речові до-кази повинні зберігатися весь чає при справі, а заінтере-сованим особам, підприємствам, установам чи організаці-ям за їх клопотанням видаються копії цих документів (ча-стини 1 і 2 ст. 80 КПК).

У разі виникнення спору про право власності на пред-мети, що є речовими доказами, вони зберігаються, поки набере законної сили рішення суду, винесене по даному спору в порядку цивільного судочинства (ч. З ст. 80 КПК).

Речові докази, що можуть швидко зіпсуватися і які не можна повернути власнику, негайно здаються відповідним державним або кооперативним організаціям для реалізації. Якщо виникне необхідність у поверненні речових доказів, організації, які їх одержали, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість за державними цінами, що існують на момент повернення (ч. 4 ст. 80 КПК).

Питання про речові докази вирішується вироком, ух-валою чи постановою суду або постановою органу дізнан-ня, слідчого, прокурора про закриття справи. При цьому:

1) знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються, але тільки у разі умисного використання їх для досягнення злочинного результату;

2) речі, вилучені з обігу, передаються відповідним ус-тановам або знищуються;

речі, що не мають ніякої цінності та не можуть бути використані, знищуються, а у разі, якщо заінтересовані особи просять про це, можуть бути передані їм;

гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шля-хом, передаються в дохід держави;

гроші, цінності та інші речі, що були об'єктом злочинних дій, повертаються їх законним власникам, а якщо таких не встановлено -- переходять у власність держави.

Спір про належність речей, що підлягають повернен-ню, вирішується в порядку цивільного судочинства.

Протоколи слідчих і судових дій, складені та оформ-лені в порядку, передбаченому КПК, носії інформації, на яких з допомогою технічних засобів зафіксовано процесу-альні дії, є джерелом доказів, оскільки в них підтверджу-ються обставини і факти, що мають значення для вирі-шення справи (ст. 82 КПК).

Протокол.

Протокол -- це документ про проведення слідчих і су-дових дій, про їх зміст і наслідки (п. 20 ст. 32 КПК).

У протоколі слідчої дії повинно бути зазначено: місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що прово-дять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз'яснення їх прав і обо-в'язків; зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закі-нчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії. З метою нерозголошення да-них про особу, щодо якої застосовані заходи безпеки, у протоколах слідчих дій, передбачених статтями 95, 96, 107, 145, 170, 171, 173 і 176 КПК, обмежуються відомості про цю особу в порядку, передбаченому статтею 523 КПК.

Протокол зачитується всім особам, що брали участь у проведенні слідчої дії, при цьому їм роз'яснюється їх пра-во робити зауваження. Зазначені особи можуть ознайоми-тися з протоколом особисто.

Вставки і поправки повинні бути застережені в прото-колі перед підписами.

Протокол підписують: особа, яка провадила слідчу дію, допитана особа, а також перекладач, поняті, якщо вони були присутні, та інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні цієї дії. Якщо хтось із цих осіб через1 фізичні вади або з інших причин не може особисто підпи-сати протокол, то для підписання протоколу запрошуєть-ся стороння особа. До протоколу можуть бути додані фо-тознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, що поясню-ють його зміст.

Якщо особа, що брала участь у проведенні слідчої дії, відмовиться підписати протокол, то це зазначається в про-токолі й підтверджується підписом особи, яка провадила слідчу дію.

Протокол судового засідання в суді першої та апеляцій-ної інстанцій веде секретар судового засідання. У прото-колі зазначаються:

місце та час початку і закінчення судового засі-дання;

назва і склад суду;

справа, яка розглядалась;

секретар;

сторони;

особи, які не з'явились в судове засідання, та причи-ни їх неявки;

дані про особу підсудного;

дані про час одержання підсудним копії обвинувального висновку;

дані про роз'яснення підсудному та іншим учасни-кам процесу їх прав та обов'язків;

ухвали та постанови суду, прийняті без видалення
до нарадчої кімнати;

всі розпорядження головуючого і дії суду, в тому
порядку, в якому вони відбувались;

всі клопотання і заяви учасників процесу;

докладний зміст записаних у першій особі показань
підсудного, потерпілого, свідків, пояснень спеціалістів, відповідей експерта на усні запитання;

послідовність і короткий зміст судових дебатів;

короткий зміст останнього слова підсудного;

проголошення вироку та роз'яснення порядку і строку
його оскарження.

Протокол судового засідання підписують головуючий і секретар судового засідання, він повинен бути виготовле-ний не пізніше семи діб з дня закінчення судового розгляду справи, про що повідомляються учасники судового роз-гляду кримінальної справи (статті 85 і 87 КПК).

Протоколи відповідних додатків, складені уповноваженими органами за результатом оперативно-розшукових заходів. Верховна Рада України у червні--липні 2001 року відповідно до програми правової реформи прийняла пакет законів, якими внесено істотні зміни та доповнення до КПК України.

Згідно із Законом «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України» від 21 червня 2001 р. № 2535-ІП ч. 2 ст. 65 КПК доповнено нормою, відповідно до якої протоколи, складені уповноваженими органами, з відповідними додатками при провадженні оперативно-роз-шукових заходів визнаються доказами, якщо вони, безпе-речно, складені та оформлені за нормами КПК і містять фактичні дані, що мають значення по кримінальній справі.

Які саме уповноважені органи мають право складати протоколи, документи, додатки до них, в законі не вказа-но. Очевидно, це органи дізнання: міліція (податкова міліція), органи безпеки, митні органи тощо, тобто орга-ни, перелічені в ст. 101 КПК.

Наприклад, міліція, як орган дізнання, при провадженні оперативно-розшукових заходів, а також виконанні дору-чень слідчого, прокурора, судді (суду) по кримінальній справі складає протоколи оглядів, документів, предметів, приміщення і при цьому вилучає різні речі (наприклад, порошок, схожий на наркотик тощо). Такі протоколи і додатки до них після правильного процесуального оформ-лення можуть стати джерелами доказів.

Документи

Документи є джерелом доказів, якщо в них викладено або засвідчено обставини, що мають значення для справи. У тих випадках, якщо документи зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, наприклад, зна-ряддям вчинення злочину, вони є речовими доказами (ст. 83 КПК). Отже, у документі як самостійному джерелі доказів має значення саме його зміст, а не якісь інші його якості.

Формулювання «інші документи», що використовуєть-ся для визначення одного із видів джерел доказів у кри-мінальному судочинстві, на наш погляд, є вдалим. Законодавець, вказуючи у ст. 65 КПК на інші, документи, підкреслив, що поряд з протоколом слідчих і судових дій джерелами доказів також є інші документи. У ст. 83 КПК відсутнє слово «інші», а сама стаття називається «Доку-менти».

Отже, слово «інші», яке вживає законодавець при ви-значенні одного із джерел доказів у ст. 65 КПК, має як смислове (відмінне за доказовою природою від протоколів слідчих і судових дій), так і стилістичне значення.

Згідно зі ст. 83 КПК під документом розуміють ті дже-рела доказів, у яких викладено або засвідчено обставини, що мають значення для справи. Законодавець, акцен-тувавши увагу на понятті документа, не згадав про його матеріальний носій, спосіб викладення, зберігання, пере-творення і передачі інформації та про інші елементи у структурі документа як джерела доказів. Тому з цього питання є різні думки в кримінально-процесуальній літе-ратурі.

Наприклад, Б. І. Пінхасов визначає документ як мате-ріальний об'єкт, що містить відомості про події та факти, викладені з допомогою письмових та інших знаків, що однозначно передають людську думку або закріплені й відтворюються з допомогою технічних засобів у вигляді зображення чи усної мови.

Деякі автори вважають, що не слід поняття документа -- джерела доказової інформації -- формулювати як матері-альний носій, який містить відомості, що мають значення для справи, через те, що таке розуміння документа зазда-легідь надає йому статус речового доказу.

У модельному Кримінально-процесуальному кодексі для держав--учасниць СНД, прийнятому в 2000 р. на сьомо-му пленарному засіданні Міжпарламентської асамблеї дер-жав--учасниць СНД, що має рекомендаційний характер, у ст. 157 розділу IV було дано поняття документа як дже-рела доказів у кримінальному судочинстві. В ньому під документом розуміється будь-який запис на паперовому, електронному або іншому носії, виконаний у словесній, цифровій, графічній або іншій знаковій формі, призначений для збереження, перетворення, передачі, засвідчення відомостей, що можуть мати значення для справи. На наш погляд, таке поняття документа як джерела доказів більш повно охоплює його значення для кримінального судочин-ства, ніж редакція чинної ст. 83 КПК України, і його до-цільно застосувати, за деяким винятком, при розробленні відповідних положень нового КПК.

Визначати документ як будь-який запис на паперово-му, електронному або іншому носії уявляється дещо не-правильним. Акцентувати увагу на тому, що документ -- це запис, не слід, бо «запис» означає не що інше, як спосіб фіксування, збереження і передачі інформації, оскільки головним смисловим елементом структури поняття доку-мента як джерела доказів є його зміст, тобто сукупність тих відомостей (інформації), що є об'єктом пізнання та оцінки в кримінальній справі у ході її розслідування.

Документ як джерело доказів у кримінально-процесу-альному розумінні -- це матеріальний об'єкт, що у зафік-сованій формі безпосередньо відображає відомості про події і факти, які мають кримінально-процесуальне значення і викладені за допомогою знаків, що читаються людиною (власними силами або завдяки застосуванню технічних засобів), та дозволяють однозначно відтворювати у вигляді зображень або усної мови, передавати і тлумачити думку людини, складений певною особою, підприємством, уста-новою, організацією, одержаний у встановленому поряд-ку органами розслідування або судом і доданий до мате-ріалів кримінальної справи.

Зазначене вище дозволяє виділити таку структуру кри-мінально-процесуального поняття документа як джерела доказів:

документ завжди є матеріальним об'єктом;

документ є джерелом доказової інформації лише у разі, якщо в ньому зафіксовані відомості про події та фак-ти, що мають значення для правильного вирішення кримі-нальної справи;

зміст документа має засвідчувальний або описовий характер. Поділ документів на «засвідчувальні» й «опи-сові» досить умовний, оскільки документ, що засвідчує факти, обов'язково їх описує (точніше викладає відомості про них) і, навпаки, документ, що описує факти, може бути використаний для їх засвідчення. Йдеться про відмінність цільового призначення документа в момент його складання і ступеня деталізації описання фактів, але не про розрізнення доказового значення;

відомості, що містяться в документі, фіксуються будь яким способом, що дозволяє людині однозначно їх відтво-рювати, передавати і тлумачити за допомогою технічних засобів або усної мови;

відомості засвідчуються чи описуються органами або особами, від яких документ виходить, у межах їх посадо-вої компетенції або, якщо документ виходить від грома-дянина, в межах повноважень і фактичної поінформо-ваності;

-- документ має бути одержаний в установленому кри-мінально-процесуальному порядку органами розслідуван-ня або судом і доданий до матеріалів справи.

Таке розуміння сутності документа як джерела доказо-вої інформації, на нашу думку, найповніше відображає його кримінально-процесуальну природу.

Висновок

Отже, підсумовуючи сказане, можна дійти висновку, 'що елементами процесу доказування як дослідження є збирання (формування), перевірка та оцінка доказів і їх джерел. Найважливішими елементами другого виду, або аспекту доказування в кримінальному процесі є письмове або усне формулювання певної тези (наприклад, обвину-вальної чи виправдувальної) і наведення аргументів для її обгрунтування. Цей вид доказування близький до того, що існує у формальній логіці.

Загальне поняття доказування в кримінальному про-цесі можна визначити таким чином: це -- діяльність суб'єктів кримінального процесу по збиранню (форму-ванню), перевірці та оцінці доказів і їх процесуальних джерел, а також по формулюванню на цій основі певних тез і наведенню аргументів для їх обгрунтування.

Кримінально-процесуальне доказування регулюється нормами КПК, які в своїй сукупності називаються дока-зовим правом. До системи норм доказового права входять:

а) насамперед норми глави 5 КПК «Докази», які регулю-ють, зокрема, предмет доказування в4 кримінальній спра-ві, поняття та оцінку доказів і їх процесуальні джерела;

б) норми-принципи кримінального процесу;

в) норми, які передбачають права й обов'язки суб'єктів криміналь-ного процесу; г) норми, що регулюють слідчі (судові) та інші процесуальні дії по збиранню і перевірці доказів;

д) норми, які встановлюють підстави, а також порядок прийняття та обгрунтування процесуальних рішень.

Доказове право вивчається теорією доказів (вона ще називається вченням про докази) як складовою частиною науки кримінального процесу, причому не тільки в його

Список використаної літератури

2. Кримінально - процесуальний кодекс України від 28.12. 1960 в редакції від 03.04.2003

3. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України К., «АСК» 1999

4. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу К., 2003

5. Закон України «Про судоустрій України» 07.02.2002

6. Закон України «Про статус суддів» 15.12.1992

7. Закон України «Про прокуратуру» 05.11.1991

8. Закон України «Про органи суддівського самоврядування» 02.02.1994

9. Галаган В.І. Проблеми вдосконалення кримінально - процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України: Монографія. - К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002.

10. Жеребкін В.С. Логіка: Підручник. Київ - Харків. - 1993.

Рецензія:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5