Грошові виплати, які здійснює батько, мати, з метою утримання своєї дитини, не єдина форма участі в її утриманні. Закон надає більш широкі можливості в урегулюванні цих відносин. Так, за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. Тому, наприклад, батько, виконуючи свій обов'язок по утриманню дитини, може сплачувати лише аліменти або сплачувати аліменти і, не обмежуючись цим, надавати допомогу в придбанні різноманітних речей для дитини, чи надавати утримання лише в натуральній формі.

При бажанні особи сплачувати аліменти за місцем роботи (одержання пенсії, стипендії) один із батьків (платник аліментів) може подати заяву про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії. Розмір аліментів та строк їх виплати зазначаються у цій заяві. Така заява може бути відкликана заявником у будь-який час за його бажанням.

Заява є підставою для відрахування аліментів на дитину. В такому випадку аліменти відраховуються не пізніше триденного строку від дня, встановленого для виплати заробітної плати, пенсії, стипендії.

Відповідно до ст. 70 Закону України "Про виконавче провадження" розмір відрахувань із заробітної плати та інших доходів у разі стягнення аліментів становить 50% заробітної плати боржника. Загальний розмір усіх відрахувань при кожній виплаті заробітної плати не може перевищувати 50% заробітної плати, яка належить до виплати працівникові, в тому числі при відрахуванні за кількома виконавчими документами. Заява одного з батьків про відрахування аліментів на дитину може змінити цю ситуацію. На підставі заяви одного з батьків аліменти можуть бути відраховані і тоді, коли загальна сума, яка підлягає відрахуванню на підставі заяви та виконавчих документів, перевищує половину заробітної плати, пенсії, стипендії, а також якщо з нього вже стягуються аліменти на іншу дитину (п. 3 ст. 187 Сімейного кодексу України).

У виконанні обов'язку батьків по утриманню дитини (дітей) можуть мати місце і договірні відносини, оскільки відповідно до ст. 189 Сімейного кодексу України, ст.100 Сімейного кодексу Російської Федерації батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, в якому визначити розмір та строки виплати. Умови такого договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені законодавствами держав. Першочергово це - умови щодо розміру аліментів (п.2 ст. 103 Сімейного кодексу Російської Федерації), строку їх виплати та призначення тощо. Договір між батьками має бути укладений у письмовій формі і потребує нотаріального посвідчення. У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

За відсутності згоди між батьками щодо утримання їх дитини (дітей) один із батьків, з яким проживає дитина, має право на звернення до суду. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (п. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України, п.1 ст.83 Сімейного кодексу Російської Федерації).

У кожному випадку частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. У випадку, коли аліменти стягуються на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на її утримання. Вона буде стягуватися з платника аліментів до досягнення повноліття найстаршою дитиною.

Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадає на дитину, яка досягла повноліття (п. З ст. 183 Сімейного кодексу України).

Ст.81 Сімейного кодексу Російської Федерації гласить, що при відсутності згоди про виплату аліментів в судовому порядку знімаються з батьків аліменти в розмірі: на одну дитину - 1/4 на двох дітей - 1/3, на трох і більше дітей - половину заробітку і (або) іншого доходу батьків.

Якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід (п.1 ст 184 Сімейного кодексу України, п.1 ст.83 Сімейного кодексу Російської Федерації), частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.

У будь-якому випадку суд, визначаючи розмір аліментів, враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

4) інші обставини, що мають істотне значення (п. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України).

Отже, розмір аліментів у кожному випадку визначає суд, беручи до уваги різні обставини, у тому числі й матеріальне становище дитини. Закон не встановлює верхньої межі розміру аліментів на дитину, а називає лише мінімальний їх розмір (нижню межу). Так, у п. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України зазначено, що розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

За рішенням суду аліменти на одну дитину присуджуються від дня пред'явлення позову. Суд встановлює виплати одного з батьків на майбутнє. Наприклад, громадянин В. не сплачував аліменти з березня 2000 р. Позов про стягнення аліментів пред'явлений до нього громадянкою Ю. у квітні 2002 року. Розглянувши справу і задовольнивши позов, суд присудив аліменти дитині з квітня 2002 року.

За минулий час аліменти можуть бути присуджені, якщо позивач надасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів у відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі відповідно до правила ст. 191 Сімейного кодексу України суд вправі присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.

Якщо вимога про стягнення аліментів пред'являється одночасно з позовом про встановлення батьківства, то, згідно російського законодавства, при задовільненні позову про встановлення батьківства аліменти присуджуються з дня пред'явлення позову, як і по всіх справах про стягнення аліментів. Однак при цьому виключається можливість стягнення аліментів за минулий час, оскільки раніше відповідач не був визнаний батьком дитини (п. 8. Постанови Пленуму Верховного Суду Російської Федерації від 25 жовтня 1996 р. № 9).

Визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками розмір аліментів з часом можна змінити (зменшити або збільшити). Це можливо лише за рішенням суду. З позовом про зменшення або збільшення розміру аліментів до суду має право звернутися як платник аліментів, так і їх одержувач у разі зміни матеріального становища або сімейного стану когось із них, погіршення або поліпшення їх здоров'я. Розмір аліментів може бути зменшено, якщо дитина перебуває на утриманні держави, територіальної громади або юридичної особи (п. 2 ст. 192 Сімейного кодексу України). Згідно п.2 ст.81 Сімейного кодексу Російської Федерації розмір аліментів може бути зменшений з урахуванням матеріального або сімейного становища.

Відповідно до ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", а також п.4 ст. 181 Сімейного кодексу України з осіб, зобов'язаних сплачувати аліменти, у разі їх виїзду для постійного проживання у країни, з якими Україна не має договорів про надання правової допомоги, стягнення аліментів провадиться на час виїзду за рішенням суду за весь період до досягнення дитиною повноліття.

З осіб, які працюють за контрактом в іноземних державах і одержують заробітну плату тільки за кордоном, аліменти стягуються в порядку та розмірах, передбачених законом.

Батьки зобов'язані містити не тільки своїх неповнолітніх дітей, але і непрацездатних нужденних у допомозі повнолітніх дітей (ст. 85 Сімейного кодексу Російської Федерації та ст.198 Сімейного кодексу України). Цей обов'язок може виконуватися добровільно без якого-небудь оформлення на підставі угоди про сплату аліментів і на підставі рішення суду.

Непрацездатними є інваліди I і II груп і особи, що досягли пенсійного віку. Інваліда III групи суд може визнати непрацездатним, якщо він не може одержати роботу відповідно до стану здоров'я і рекомендаціями МСЕК. У ст. 87 Сімейного кодексу Російської Федерації та ст.202 Сімейного кодексу України закріплений обов'язок працездатних повнолітніх дітей по утриманню своїх непрацездатних, нужденних у допомозі батьків.

Згідно українського та російського законодавств діти можуть бути звільнені від обов'язку по утриманняу своїх непрацездатних, нужденних у допомозі батьків, якщо судом буде встановлено, що батьки ухилялися від виконання батьківських обов'язків.

Отже, майнові правовідносини між батьками та дітьми займають важливе місце у галузі права. З цього випливє, що діти мають майнові права, як і дорослі. Це право на утримання, на майно. Крім прав, це також обов'язок - утримувати своїх батьків.

Розділ 3. Немайнові правовідносини та обов'язки членів сім'ї

3.1 Немайнові правовідносини між подружжям

З усього розмаїття відносин, що виникають у сім'ї між подружжям, підлягають правовому регулюванню тільки ті, які, на думку законодавця, є найбільш важливими як для кожного із подружжя, членів його сім'ї, так і для суспільства в цілому. Серед інших правовому регулюванню підлягають і деякі особисті немайнові відносини, які є стрижнем подружнього життя, причому їх регулювання є одним із завдань законодавства держав (ст.1 Сімейного кодексу України та ст.2 Сімейного кодексу Російської Федерації).

Метою регулювання особистих немайнових відносин є: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; побудова сімейних відносин на паритетних засадах та почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки в різноманітних життєвих ситуаціях.

У регулюванні особистих відносин між подружжям право до останнього часу виходило з принципу, що чоловік є главою родини, і тим самим вирішувало багато питань сімейного життя -- дружина була зобов'язана йти слідом за чоловіком, а у випадку її відмови шлюб міг бути розірваний по позову чоловіка. Юридично місце проживання (доміцилій в Англії і США) визначалося місцем проживання чоловіка, навіть якщо подружжя разом не проживали; дружина могла займатися професійною діяльністю тільки за згодою чоловіка; чоловіку належало безроздільне право одноособового вирішення всіх питань сімейного життя.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11