У той же час Рада Національної безпеки і оборони України не є органом, який може підміняти Міністерство оборони України чи Генеральний штаб Збройних Сил України або ж інший вищий чи центральний орган державної виконавчої влади. Кожен з цих органів має виконувати свої повноваження як у звичайних умовах, так і при виникненні надзвичайних обставин. Рада Національної безпеки і оборони України має бути координуючим центром як центральних так і місцевих органів виконавчої влади з метою виявлення та подолання обставин, які деструктивно впливають на стабільне існування країни, її громадян, важливих суспільних і державних інституцій [4].
За рахунок коштів передбачених у Державному бюджеті Президент України має право формувати консультативні, дорадчі та інші органи. Як правило, органи, які створюються при Президентові України носять назву комісії, міжвідомчі комісії, ради, комітети, робочі групи (групи) та інші структури. Їх кількість при главі держави постійно змінюється. Це пов'язано з тим, що одні з них утворюються на певний строк, інші для виконання певної функції, треті функціонують постійно.
При Президентові України утворені і діють також Національна академія державного управління, Національний інститут стратегічних досліджень та Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим.
Повноваження Президента України щодо допоміжних органів свідчать не лише про його політичний статус, урегульований нормами конституційного права, а й про його чисто адміністративні (управлінські) функції. До останніх належать: 1) організація, тобто формування та визначення структури органів, необхідних для забезпечення конституційно окреслених повноважень; 2) управління персоналом, насамперед підбір і призначення їх керівництва; 3) здійснення контролю і координації цих органів та 4) регулювання їх діяльності відповідними указами і розпорядженнями (наприклад, указами Президента України затверджуються положення про структурні підрозділи Адміністрації Президента України та про консультативно-дорадчі органи).
11.4 Президент України: перспективи розвитку
Основними напрямками удосконалення статусу президентства в Україні мають стати напрямки, пов'язані з:
1) реалізацією основних конституційних положень щодо характеристики України як правової, демократичної і соціальної держави. Лише законність та демократизм функціонування інституцій держави і, зокрема, Президента України стане реальною передумовою реального втілення цих характеристик;
2) визначенням президентської влади в Україні та її місця і ролі у системі державної влади;
3) формальним наділенням Президента України, поряд з існуючими функціями, функцією узгодження діяльності органів державної влади;
4) удосконаленням існуючих правових норм і прийняттям нових, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з діяльністю Президента України;
5) необхідністю удосконалення правового регулювання взаємовідносин Президента України з Верховною Радою України та органами державної виконавчої влади.
Основою реалізації цих напрямків має бути відповідне законодавство.
Подальший розвиток президентства в Україні є похідним від визначення статусу України як правової, демократичної, соціальної держави (ст. 1 Конституції України). З цих характеристик держави як соціальної, правової і демократичної, насамперед, важливою видається її характеристика як політичного арбітра у вирішенні внутрішніх питань. З політичним арбітражем держави (у даному випадку мова йде про Україну) прямо пов'язаний арбітраж її глави як уособлення цієї держави.
Для України є доцільним закріплення на конституційному рівні арбітражу глави держави між органами державної влади, а не її гілками. Президент (хоча і обраний всенародно) як орган в державі, не може стояти над гілками влади, бо це дає йому фактично неконтрольовану владу і відповідно ні про яку демократичну і правову державу не може іти мова. Саме у такому аспекті функція арбітражу Президента України є необхідною, оскільки «інститути державної влади, навіть за наявності розвинутої правової системи, не можуть залишатися, без авторитетного арбітра, який, не перебуваючи з цими інститутами у прямих відносинах влади-підпорядкування, однак забезпечує злагоджене їх функціонування, здатний оперативно виводити державну систему із можливих тупикових ситуацій, які не завжди мають форму правового спору» [9, с. 468].
З метою вдосконалення правотворчості Президента України пропонується:
- проведення систематизації правотворчої діяльності Президента України з метою виявлення актів Президента України, які не відповідають Конституції та законам України, актів, існування яких втратило актуальність тощо;
- врегулювання процедури опрацювання проектів актів Президента України в Адміністрації Президента України шляхом затвердження спеціального регламенту чи внесенням змін і доповнень до існуючого Положення про порядок підготовки та внесення проектів актів Президента України;
- упорядкування консультативно-дорадчих органів, утворених при Президентові України з відповідних напрямів реалізації державної політики.
Список використаної і рекомендованої літератури
1. Вавженчук С.Я. Виконавча влада - Президент України : конституційно-правові аспекти структурної взаємодії // Держава і право. - 2005. - Вип. 30. - С. 246-255.
2. Волощук О.Т. Конституційні проблеми взаємовідносин Президента та виконавчої влади // Держава і право. - 2004. - Вип. 26. - С. 184-190.
3. Горбулін В.П. Діяльність Ради національної безпеки і оборони України з реалізації Концепції національної безпеки держави // Наука і оборона. - 1999. - № 3. - С. 3-6.
4. Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 5 березня 1998 року № 183/98-ВР. - Режим доступу : http : // zakon1.rada.gov.ua.
5. Закон України «Про Кабінет Міністрів України». - Режим доступу : http : // zakon1.rada.gov.ua.
6. Кармазіна М. Президентство : український варіант. - К. : Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 2007. - 365 с.
7. Коваленко А.И. Конституционное право Российской Федерации : схемы, комментарии. - М. : Право и закон, 1996. - 60 с.
8. Конституція України. - Х. : Фоліо, 2006. - 48 с.
9. Конституція України : огляд і коментарі / В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко. - К. : Наукова думка, 2006. - 212 с.
10. Конституция Российской Федерации : Научно-практический комментарий / Под ред. акад. Б.Н. Топорнина. - М. : Юристь, 1997. - 716 с.
11. Литвиненко О. Україну нікому розколювати. - Режим доступу: http : // www.uceps.org/ukr/article.php?news_id=683.
12. Конституции государств Європейского Союза. -М. :ІНФРА-М-НОРМА, 1997. - 816 с.
13. Олексенко О. Політична еліта і демократія : дилема поєднання / О. Олексенко // Вісн. Черкаського ун-ту. Політологія та культурологія. - 2008. - № 5. - С. 166-168.
14. Окуньков Л. Президент Российской Федерации. Конституция и политическая практика. - М. : ИНФРА-М, 1996. - 240 с.
15. Осавелюк A.M. Вспомогательные государственные органы зарубежных стран : конституционно-правовой аспект. - М. : Юристь, 1998. - 192 с.
16. Плахотнюк Н.Г., Мельниченко В.І. Інститут президентства в Україні : становлення та розвиток. Монографія. - К. : Вид. дім. Максімус, 2004. - 224 с.
17. Серьогіна С.Г. Теоретично-правові та організаційні засади функціонування інституту президентства в Україні. - Харків : Ксилон, 2001. - 280 с.
18. Сравнительная политика. Основные политические системы современного мира / [Под общ. ред. В.С. Бакирова, Н.И. Сазонова]. - Х. : ХНУ имени В.Н. Каразина, 2005. - 592 с.
19. Тускоз Жан. Міжнародне право. - К. : АртЕК, 1998. - 416 с.
20. Указ Президентa України від 3 квітня 2005 року № 593 «Про вдосконалення структури місцевих державних адміністрацій». - htpр : // zakon1.rada.gov.ua.
21. Указ Президента України від 26 квітня 2005 року № 706 «Про Національну раду з питань державного управління та місцевого самоврядування». - Режим доступу : htpр : // zakon1.rada.gov.ua.
22. Указ Президента України від 5 липня 2005 року № 1049 «Про Національну комісію із зміцнення демократії та утвердження верховенства права». - Режим доступу : htpр : // zakon1.rada.gov.ua.
23. Указ Президента України від 26 липня 2005 року № 1132 «Питання контролю за виконанням указів, розпоряджень і доручень Президента України». - Режим доступу : http : // zakon1.rada.gov.ua.
24. Указ Президента України «Про Питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України» від 14 жовтня 2005 року № 1446. - Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua.
25. Указ Президента від 19 грудня 2005 року № 1784 «Про внесення змін до Схеми організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади». - Режим доступу : htpр : // zakon1.rada.gov.ua.
26. Указ Президента України від 25.02.2010 року № 265/2010 «Про першочергові заходи із забезпечення діяльності Президента України». - Режим доступу : htpр : // zakon1.rada.gov.ua.
27. Черкасов А. И. Глава государства и правительство в странах современного мира. - М.: Экзамен, 2006. - 222 с.
Лекція 12. СИСТЕМА ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ:ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
12.1 Єдина система органів виконавчої влади
Основу організаційної структури державного управління становить система органів виконавчої влади, яка, реалізуючи певну частину повноважень держави, виконує функції, пов'язані з реалізацією положень Конституції держави, її законів та інших нормативних актів. Органи виконавчої влади формують своєрідну систему, основним призначенням якої є виконання та забезпечення виконання положень Конституції та законів держави.
Поняття «система органів» має потрійне смислове навантаження.
По-перше, підтверджує наявність у сукупності цих суб'єктів (органів виконавчої влади) певних ознак, притаманних соціальним системам, зокрема таких, як єдність цільового призначення, функціональної самодостатності, ієрархічності внутрішньої організації, субординаційності взаємозв'язків між структурними ланками тощо.
По-друге, воно фіксує відокремленість певної групи державних органів, що входять до конкретної системи, від усіх інших видів органів.
По-третє, окреслює цілком визначений суб'єктний склад даної системи.
Перший аспект системи органів виконавчої влади передбачає необхідність формування дієвої вертикалі виконавчої влади, яка б забезпечувала належну реалізацію законодавчо визначених політичною системою цілей та владних рішень зверху донизу. Відповідно до Конституції вищим органом, що очолює вертикаль виконавчої влади, є Кабінет Міністрів України.
Реалізацію другого аспекту - відокремлення органів виконавчої влади від інших органів державної влади - забезпечує Конституція України. Особливістю виконавчої влади як гілки державної влади є те, що вона має виконавчий та розпорядчий характер і забезпечує практичну організацію виконання законодавчих і нормативних актів.
Третій аспект системи органів виконавчої влади розкривається в розділі VI Конституції України «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади», де обґрунтовано об'єднуються усі ієрархічні рівні органів виконавчої влади - вищий, центральний, місцевий.
Система органів виконавчої влади включає структурні ланки трьох організаційно-правових рівнів;
1. Вищий рівень - Кабінет Міністрів України.
2. Центральний рівень - міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади, прирівняні до державних комітетів, та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.
3. Місцевий, або територіальний, рівень, на якому діють;
* органи виконавчої влади загальної компетенції - Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації;
* органи спеціальної - галузевої та функціональної - компетенції, які безпосередньо підпорядковані центральним органам виконавчої влади або перебувають у підпорядкуванні водночас і центральному, і місцевому органу виконавчої влади.
12.2 Проблеми у відносинах владного трикутника України: Верховна Рада України - Кабінет Міністрів України - Президент України
Модель державної влади, що сьогодні функціонує в Україні, на думку багатьох дослідників, має певні негативні фактори. По-перше, українська конституційно-правова доктрина побудована на політичній неструктурованості суспільства, оскільки в існуючому державному механізмі відсутній фактор політичної відповідальності Президента і Верховної Ради за діяльність Кабінету Міністрів. По-друге, існування дуалістичного центру виконавчої влади містить перманентний потенційний конфлікт, який вже неодноразово набував форм відкритого протистояння в межах трикутника «Парламент - Уряд - Президент». По-третє, таке двовладдя системно-політичного характеру ніколи не було ознакою реального демократизму.
Інституціонально-політична система України, безсумнівно, все ще перебуває у фазі переходу до демократичної моделі.
Незважаючи на внесені зміни, Конституція України все ще залишається неточною і в майбутньому потребуватиме подальшого уточнення. Запроваджені зміни мали на меті визначити ролі Президента, Кабінету Міністрів та Верховної Ради, змінюючи характер устрою з президентсько-парламентського в бік парламентсько-президентського.
Ознаками такої класифікації слугують закріплені у новій Конституції принципи як всенародного обрання глави держави, так і тривалості існування уряду залежно від волі парламенту. Але Конституція, заклавши фундамент організації влади та окресливши контури взаємодії і розподілу повноважень між її ланками, залишила відкритим питання практичного функціонування владного трикутника в умовах України.
Зміна форми правління поставила Кабінет Міністрів у більшу залежність від колегіального органу - парламенту, обмеживши при цьому важелі одноосібного впливу Президента. Змінилась сутність й основного суб'єкта формування уряду - парламенту, який з введенням пропорційної системи виборів наповнився партійним змістом і став «опосередкованим засобом участі виборців у формуванні свого уряду» [9, с. 261]. Таким чином, уряд принципово перетворюється з бюрократично-президентського в партійно-бюрократичний. Тобто, до юридичних норм, що регулюють його діяльність, додаються ідеологічні принципи та програмні засади політичних партій, що входять до парламентської більшості.
Характеризуючи місце Кабінету Міністрів України у конституційній системі органів державної влади, необхідно виділити найбільш суттєві риси та особливості, які, по-перше, притаманні системі органів виконавчої влади в цілому, котру очолює Кабінет Міністрів, по-друге, відрізняють уряд від інших органів виконавчої влади, по-третє, визначають його взаємовідносини з Верховною Радою України та Президентом України.
У системі поділу влади уряд здійснює державну владу поряд з іншими органами державної влади: главою держави, законодавчими та судовими органами. Але предмет і сфера діяльності уряду мають свої особливості порівняно з іншими органами. Так, на відміну від органів законодавчої влади уряд не приймає законів, а організує їх виконання, забезпечує управління державним апаратом. Система органів виконавчої влади, яку очолює уряд, характеризується підпорядкованістю «по вертикалі» (нижчі органи і посадові особи підпорядковані вищим), що дозволяє забезпечити реалізацію управлінських функцій та виконання не лише рішень парламенту і глави держави, а й рішення вищих органів і посадових осіб виконавчої влади (акти нижчих органів можуть бути скасовані вищими).
Зазначимо, що у системі органів виконавчої влади положення Кабінету Міністрів України характеризується такими рисами:
1) згідно з Конституцією України Кабінет Міністрів є вищим органом у системі органів виконавчої влади. З цього конституційного положення випливає, що уряд здійснює керівництво органами виконавчої влади, забезпечуючи при цьому об'єднання, координацію та погодженість їхньої діяльності;
2) Кабінет Міністрів є загальнодержавним органом виконавчої влади загальної компетенції, його діяльність поширюється на всю територію України, а компетенція охоплює практично всі найважливіші питання, віднесені, згідно з принципом поділу влади, до сфери виконавчої влади. За характером компетенції у системі органів виконавчої влади більше немає органів, подібних до уряду;
3) Кабінет Міністрів - це колегіальний орган виконавчої влади, тобто він працює шляхом колегіального прийняття рішень.
Виходячи з наданих повноважень взаємовідносини Кабінету Міністрів з іншими вищими органами державної влади будуються на засадах принципу поділу влади і характеризуються:
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38
