Така правова форма управлінської діяльності, як адміністративно-правові договори, доцільна при необхідності концентрації зусиль для вирішення певних спільних завдань, окремих інтегрованих програм, при потребі взаємоузгодженості цілеспрямованих сумісних дій, у випадках взаємодії та взаємодопомоги, для досягнення і закріплення компромісних рішень тощо. Тобто, це важливий і доцільний правовий спосіб і форма вирішення окремих управлінських питань, що заслуговує на перспективу, але який, на жаль, ще не знайшов достатнього як теоретико-правового, так і практичного втілення.
Можна визначити функції адміністративного договору, зокрема: структурно-організаційну; соціального компромісу; забезпечувальну; орієнаційно-стимулюючу; демократизації виконавчої влади; виховну; охоронну.
За предметом правового регулювання виокремлюють такі адміністративні договори:
- договори про компетенцію, зокрема про розмежування або делегування повноважень і предметів відання (ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні” “Про місцеві державні адміністрації”);
- договори у сфері управління державною власністю (Порядок управління акціями, паями, частками господарських товариств, які перебувають у загальнодержавній власності, затвердженого Постановою КМУ від 28 грудня 1995 р.)
- договори, що забезпечують державні потреби (державні контракти) (ЗУ “ Про державний матеріальний резерв”);
- контрактів при вступі на військову службу, угоди про платне навчання в державних вузах
- договори про взаємодію, співпрацю;
- концесійні, інвестиційні угоди;
- договори про надання платних послуг приватним особам (Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватись інформаційними підрозділами ОВС, затвердж. Постановою КМУ)
В. Вчинення дій юридичного характеру.
До такої адм-правової форми діяльності ОВВ належать такі дії, які згідно з законом, указом Пр-та, постановою уряду або іншим адмін-правовим актом безпосередньо створюють нові юридичні положення, змінюють існуючі правові відносини або виступають як необхідна умова для настання правових наслідків. Сюди відносяться такі внутрішньосистемні дії, як прийняття присяги, атестація працівників тощо, або такі зовнішньо організаційні дії як різного роду реєстрації, отримання документів, що підтверджують наявність спеціального права.
Г. Здійснення організаційних заходів.
Організаційні заходи - це повсякденні неправові прояви управлінської діяльності ОВВ, їх структурних підрозділів, посадових осіб забезпечуючого характеру, які безпосередньо не пов'язані з управлінським впливом, виданням управлінських актів.
Це, зокрема: - проведення службових нарад та різного роду засідань; - вивчення, узагальнення та розповсюдження передового досвіду; - вироблення певних програм; - надання практичної та методичної допомоги; - інструктування, інспектування та контролювання; - внутрішньо-організаційна робота та інші оперативно-організаційні дії, як правило, внутрішньоапаратного характеру тощо.
Д. Виконання матеріально-технічних операцій.
Матеріально-технічні операції також мають допоміжне призначення і спрямовані на обслуговування управлінського процесу, у т. ч. щодо основних юридичне значущих форм державного управління.
Це, зокрема: - підготовка необхідних матеріалів для видання управлінських актів та саме їх видання; - інформативна робота; - проведення дослідницької роботи та інших розробок; - статистика та облік; - діловодство та інший документообіг; - оформлення службової документації; - ведення архівів; - інші матеріально-технічні дії забезпечуючого характеру.
Функції виконавчої влади можуть реалізовуватись лише в правових формах, основними з яких є видання правових управлінських актів (адміністративних актів).
2. Порядок видання, набуття чинності та дія актів державного управління
Видання управлінського акту включає наступні стадії:
1. Перша стадія прийняття правового акту управління - підготовка проекту акту. Етапами даної стадії є:
* правова ініціатива. Акт приймається, якщо є фактичні і юридичні підстави. Підставою для прийняття або скасування акта може бути ініціатива суб'єкта ВВ, доручення вищого органа, звернення організації, заява громадянина тощо;
* аналіз ситуації і вибір варіантів правового впливу. У процесі аналізу ситуації з'ясовується фактичне положення справ, можливі варіанти рішення виникаючих питань;
* підготовка проекту. Розробка проекту покладається на орган, структурний підрозділ, посадову особу, яким необхідно підготувати проект рішення конкретного питання або створити проект нормативного положення у певний строк. Проект акта підлягає обговоренню, узгодженню і рахується узгодженим при наявності віз керівників органів виконавчої влади.
2. Другою стадією процесу прийняття адміністративних актів є - безпосереднє видання управлінського акту Вона містить у собі:
* можливе обговорення й обов'язкове голосування в колегіальних органах. Іноді рішення приймаються шляхом опитування. Більшість правових актів приймається одноосібно;
* внесення змін у проект. Проект може бути визнаний негідним, що припускає розробку нового, з урахуванням зауважень і вимог, висунутих у процесі обговорення й узгодження;
* оформлення рішення. Оформлення рішення полягає в остаточному редагуванні, підписанні адміністративного акта, присвоєнні порядкового номера і т.д.
3. Третя стадія - набуття чинності акту управління (а саме: - з моменту прийняття; - з наступом строку, зазначеного в акті; - з дня опублікування, оголошення по радіо, телебаченню; - з наступом події, певного стану, юридичних фактів, зазначених в акті тощо).
Зокрема, указом Президента України від 10 червня 1997 р. «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» визначено, що закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є: “Офіційний вісник України”; “Відомості ВРУ”, газета “Урядовий кур'єр”.
Акти ВРУ, Президента України, КМУ можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.
Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів і з зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду.
Нормативно-правові акти ВРУ і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їхнього опублікування в офіційному друкованому виданні. Нормативно-правові акти КМУ набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти КМУ, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їхнього опублікування в офіційних друкованих виданнях.
Відомчі нормативні акти, що торкаються права, свободи і законні інтереси громадян або носять міжвідомчий характер, підлягають державної реєстрації в Мінюсті. Метою державної реєстрації є перевірка правового акта з погляду відповідності закону.
Акти державного управління припиняють дію:
- у разі скасування чи призупинення їх дії в установленому порядку;
- у разі прийняття нового акту з даного питання;
- у разі визнання акту таким, що втратив чинність;
- у разі визнання акту недійсним (при його нікчемності чи заперечності);
- внаслідок події, яка викликає припинення дії акту;
- внаслідок закінчення терміну, на який був виданий певний акт;
- внаслідок відповідного волевиявлення зацікавленої особи у передбачених законом випадках.
4. Четверта стадія - доведення рішення до відома виконавців, зацікавлених осіб здійснюється шляхом персонального ознайомлення (усно, висилки копій, ознайомленням під розписку, ін.), опублікування в ЗМІ, у спеціальних виданнях (збірниках, бюлетенях, газетах, часописах) оголошенням по радіо, телебаченню.
3. Вимоги до правових актів державного управління
1. їх соціально-політична актуальність та виправданість;
2. доцільність та юридична обґрунтованість, корисність із погляду державних інтересів. У основі акта повинно лежати суспільне благо, він повинний бути науково обґрунтований, відповідати реальній обстановці, своєчасно прийнятий, передбачати механізм його перетворення в життя. З метою досягнення доцільності акта повинні враховуватися:
- права людини;
- рівень свідомості і культури суспільства;
- плюралізм думок, інтересів
- можливості вирішення проблем;
3. Законність - вимога, що висувається до актів ВВ, під якою мається на увазі:
- підзаконність акту, тобто відповідність його Конституції. чинним законам та нормативно-правовим актам вищого рівня;
- відповідність закону по суті та його меті;
- відповідність компетенції органів або осіб, що їх видають;
- дотримання процесуальних правил видання такого виду актів.
4. Організаційно-технічні вимоги, сутність яких полягають у тому, що:
- мова акта повинний бути чітким, ясним, лаконічним, зрозумілим для тих, якому він звернений;
- акт повинний бути оформлений граматично правильно (будь-які помилки можуть спотворити його зміст);
- акт повинний бути своєчасно доведений до відома виконавців і зацікавлених осіб;
- оформлений належним чином акт повинний бути переданий на збереження.
Акти, що не відповідають вимоги, визнають дефектними і можуть бути визнані:
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26
