2. Адміністративна відповідальність у податковому праві
2.1 Адміністративна відповідальність у податковому праві на сучасному етапі
Придбання Україною статусу суверенної держави зумовило необхідність створення власної податкової системи. У 1991 році ухвалюється Закон "Про систему оподаткування в Україні" [9], що передбачає уніфікацію системи податків -- введення єдиних податків для юридичних осіб всіх форм власності і розмежування податків і зборів по двох рівнях: загальнодержавні податки і платежі; місцеві податки і збори.
2 лютого 1994 року ухвалюється Закон України "Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про систему оподаткування", що закріплює види загальнодержавних податків і інших обов'язкових платежів, що стягуються на всій території України і місцеві податки і збори. Проте цей варіант не сприяв виходу економіки з кризисного достатку. Перехід до економіки ринкового типа зумовив внесення змін до механізму оподаткування. 18 лютого 1997 року ухвалюється Закон України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про систему оподаткування" (Закон в новій редакції), який визначив принципи побудови системи оподаткування; податки, збори і обов'язкові платежі до бюджетів і до державних цільових фондів.
З метою створення оптимальної податкової системи, що чітко відображає повноваження держави і платників податків, в грудні 1996 року Верховна Рада України прийняла Постанову "Про основні направлення податкової політики", якою була передбачена підготовка і введення Податкового кодексу України до 1 січня 1998 року [107]. Податковий кодекс не був прийнятий Верховною Радою України і до кінця 2008 року.
Проте урядом України з метою створення умов для базових галузей економіки, зокрема, для сільського господарства, як експеримент був підготовлений проект закону і 17 грудня 1998 року Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про фіксований сільськогосподарський податок" на період з 1 січня 1999 року до 1 січня 2004 року. Цей закон замість 12 податків, зборів і обов'язкових платежів що сплачуються, встановив один фіксований сільськогосподарський податок. Практика вживання норм цього закону показала позитивні результати в економіці галузі.
Для громадян-підприємців без створення юридичної особи Законом України від 13 лютого 1998 року "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про прибутковий податок з громадян" введено фіксований податок. Підприємцеві дано право самостійно переходити на оподаткування по фіксованому податку шляхом придбання патенту при дотриманні певних умов. Вартість патенту визначається органами місцевої самоврядності в межах від 20 до 100 гривень, встановлених вказаним Законом.
Для підтримки і стимулювання розвитку в країні малого підприємництва і розширення бази оподаткування Указом Президента України від 3 липня 1998 року, із змінами, внесеними 28 червня 1999 року "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" -- юридичним і фізичним особам був введений єдиний податок замість всіх сплачуваних раніше податків [37].
Процес адміністрування своєчасності і повноти сплати податків, зборів і обов'язкових платежів до бюджетів всіх рівнів і державні цільові фонди покладений на Державну податкову службу (рис.2.1).
Система органів Державної податкової служби представлена: Державною податковою адміністрацією; Державними податковими адміністраціями в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. У містах і районах -- Державною податковою інспекцією.
У складі органів державної податкової служби є спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями -- податкова міліція.
Органи податкової служби: здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства, правильністю числення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державні цільові фонди податків, зборів, обов'язкових платежів; вносять пропозиції законодавчим органам по вдосконаленню законодавства, розробляють інструкції і методичні рекомендації по вживанню норм в межах чинного законодавства; роз'яснюють платникам податків законодавство по питаннях оподаткування; формують і ведуть Державний реєстр фізичних осіб -- платників податків і Єдиний банк даних про юридичних осіб -- платниках податків.
Податкова міліція в межах своєї компетенції розкриває зловживання і правопорушення, розслідує їх, припиняє і оформляє справи в судові органи [10].
З метою вдосконалення механізму стягування податків, зборів і обов'язкових платежів Верховна Рада України 21 грудня 2000 року ухвалила Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" [29].
Враховуючи велику кількість претензій платників податків на багаточисельні перевірки діяльності суб'єктів, безакцептне списання не внесених в строк податків і платежів, законом встановлений круг контролюючих органів і сфера діяльності, що перевіряється. Відмінено безакцептне списання недоїмки по податках і платежах, яка повинна стягуватися лише по рішенню суду [76]. Платник податків отримав право самостійно визначати черговість і форми задоволення претензій кредиторів за рахунок своїх активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу.
В той же час держава цим законом підсилює відповідальність платника податків за несвоєчасне погашення зобов'язань по податках, зборах і внесках до державних цільових фондів. Відповідальність встановлена шляхом введення застави, адміністративного арешту і фінансових санкцій у формі пені, штрафних санкцій за непредставлення або несвоєчасне представлення декларацій, за затримку погашення зобов'язань залежно від часу затримки [80].
При цьому всі три види штрафних санкцій застосовуються за наявності підстав, паралельно.
На сучасному етапі розвитку держави, зміцнення законності та додержання громадянами Конституції і законів України, виховання у них поваги до прав, честі та гідності співгромадян, сумлінного виконання своїх обов'язків суттєво зростає значення адміністративної відповідальності, спрямованої на забезпечення законності та правопорядку в сфері адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, що склалися у державі.
Адміністративна відповідальність - це самостійний вид юридичної відповідальності фізичних та юридичних осіб, установлений законодавчими актами. Адміністративну відповідальність можна визначити і як реалізацію адміністративно-правових санкцій, застосування уповноваженим органом чи посадовою особою адміністративних стягнень до громадян і юридичних осіб, що вчинили правопорушення [73].
Від інших видів відповідальності адміністративна відповідальність відрізняється тим, що об'єктом охорони виступають суспільні відносини, які регулюються не лише адміністративним правом, а й іншими галузями права.
До прийняття чинного нині Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) законодавство України не містило визначення адміністративного правопорушення, воно зустрічалося лише в науковій літературі [77]. У рамках законодавства колишнього СРСР поняття адміністративного правопорушення вперше було викладено в Основах законодавства СРСР і союзних республік про адміністративні правопорушення, прийнятих 23 жовтня 1980 р.
До адміністративної відповідальності притягується особа, що вчинила адміністративне правопорушення. Загальне визначення адміністративного правопорушення наведено в ст.9 КУпАП, згідно з яким адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені КУпАП, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності [2].
Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.
Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків.
Іноземці й особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України. Питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземцями, які згідно з чинними законами та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом.
Статтею 24 КУпАП за вчинення адміністративних правопорушень передбачено такі адміністративні стягнення [2]:
попередження як захід адміністративного стягнення, яке виноситься в письмовій формі. У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом;
штраф - грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України;
оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат з реалізації вилученого предмета;
конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22
