системи, яка гнучко змінюється залежно від реальних економічних процесів.

Мета реформації в цій галузі — активізація інвестиційної діяльності,

фінансове оздоровлення підприємств, перехід на інноваційно-технологічний

шлях розвитку, підвищення ділової активності суб'єктів господарювання.

Державна амортизаційна політика повинна створювати переваги для

зростання власних джерел капіталовкладень відповідно і залежно від

стратегії та пріоритетів структурної та науково-технологічної політики у

точках економічного зростання, в яких країна має конкурентні переваги, а

також в імпортозамінюючому виробництві.

2. Держава має регламентувати принципи побудови амортизаційної системи

спеціальним Законом України «Про амортизацію», в якому амортизація

трактується як економічний процес відтворення основного капіталу суб'єктів

господарської діяльності. Закон визначає основні правила нарахування і

використання амортизації (класифікація основного капіталу, середні

нормативні терміни використання та допустимий діапазон відхилень, перелік

та порядок застосування різних методів амортизації, умови списання та

зарахування активів на баланс, зобов'язання щодо цільового використання

амортизації, тощо) і надає певні свободи суб'єктам господарювання у виборі

прийнятного для них режиму списання основного капіталу. Відповідний розділ

Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» має визначати лише

режим вилучення амортизаційних сум з-під оподаткування.

3. Законодавче затверджений порядок амортизації має позбутися недоліків

діючої методології, для цього він повинен передбачати;

• прийняття за базу нарахування амортизації первісної (а не залишкової)

вартості основного капіталу;

• відродження пооб'єктного обліку активів на індивідуальних рахунках;

• класифікацію основного капіталу на функціональній основі з урахуванням

його галузевої специфіки;

• визначення групових норм згідно з функціональною класифікацією основного

капіталу. При нарахуванні амортизації вони мають застосовуватись у

визначеному діапазоні коливань (коридорі) залежно від конкретних умов

експлуатації;

• заборону на безповоротне вилучення коштів амортизаційного фонду в будь-

якій формі;

• введення відповідно до стратегії пріоритетів структурної та науково-

технологічної політики пільг з податку на прибуток, що спрямовується на

реінвестування. Ця пільга прямої дії має активно використовуватися, поки

виробництво не вийде на траєкторію сталого економічного зростання, в умовах

якого природно набуватимуть розповсюдження прискорені методи амортизації;

• скорочення обмежень на використання прискореної амортизації, дозвіл

підприємствам самостійно обирати методи амортизації та вільно переходити з

прискорених методів на рівномірні у будь-який час;

• перехід до відокремлених стандартів обліку для оподаткування і зовнішніх

користувачів; для цього систему обліку регламентувати таким чином: у

собівартість включаються всі фактичні капітальні витрати, а для цілей

оподаткування вони приймаються з урахуванням затверджених норм і у

встановлених межах.

Висновки

Дана робота розкриває сутність амортизаційних відрахувань, що полягає

в здатності відтворювати основні фонди, оновлювати їх. У роботі подані

характеристики різних видів амортизації, що використовуються в залежності

від виду і строку служби основних фондів. Розкриття видів і методів аналізу

амортизаційних відрахувань, шляхів їх удосконалення дає змогу використати

цей матеріал на практиці для вивчення економічних можливостей конкурентного

підприємства.

При розрахунку норм амортизації дуже важливо правильно визначити

економічно доцільний строк служби основних фондів з урахуванням їх

довговічності, морального зносу, перспективних планів технічного

переобладнання, балансу устаткування, можливостей модернізації і

капітального ремонту.

Особливо слід відмітити, що вибір методу амортизації основних фондів

повинен базуватися на розробці бізнес – плану діяльності підриємства

протягом амортизаційного періоду і врахувати темпи зростання обсягів

діяльності та її доходності, темпи зростання поточних витрат, зміни в

податковій політиці держави або податковому статусі підприємства,

необхідність та час виконання фінансових зобов’язань, джерелом покриття

яких є чистий прибуток підприємства або проведення капітальних витрат за

рахунок прибутку. Необхідно врахувати прогнозований період експлуатації

об’єкта амортизації до його ліквідації або продажу, можливу ціну реалізації

об’єкта амортизації, потребу в формуванні власних фінансових ресурсів

протягом амортизаційного періоду.

Крім того, треба мати на увазі, що в ряді галузей норми амортизації

можуть бути підвищені чи понижені також у залежності від технологічних

особливостей виробництва, режиму і змінності устаткування, ступеню

навантаження і фізичного об’єму виконуваних робіт, умов зовнішнього

середовища, географічного розміщення об’єктів та інших факторів.

Проаналізувавши практичні проблеми управління амортизацією основних

фондів можемо зробити висновки, наслідком лібералізації державної

амортизаційної політики та орієнтації системи амортизації на західні

стандарти, розпочатих у країні із середини 1997, стало значне послаблення

інвестиційного потенціалу амортизаційної системи та її безпосереднє

підпорядкування інтересам бюджетно-податкової політики.

Найсуттєвіші з низ:

- підприємствам, за наявності серед них великої кількості збиткових,

нав'язали тільки прискорену аморгизацію, хоч вона дає переваги лише

рентабельним підприємствам. При цьому не було дано визначення прискореної

амортизації;

- не було визначено галузі застосування і мета фіскальної та економічної

амортизації, а кількість норм амортизації була невиправдано дуже скорочена

(приблизно з 1400 до 4) за наявності великих відмінностей у довговічності

та умовах відтворення окремих засобів праці;

-для більшості видів основних фондів було здійснено перехід від

неприскореного рівномірного методу нарахування амортизації до прискореного

методу залишку, який зменшується. В умовах же застосування прискореної

амортизації на підприємствах мають визначати свої справжні затрати,

пов'язані з відтворенням засобів праці, і уточнювати таким чином витрати

виробництва;

- практично повністю підприємства відмовилися від використання

неприскореної амортизації без належних підстав;

- введення групового обліку нарахування амортизації для основних фондів

другої і третьої груп, по-суті, зруйнувало їх пооб'єктний облік;

- до складу амортизованих основних засобів включили вузли І запасні частини

для автомобілів, які не входять до комплекту їх поставки, що суперечить

економічній теорії;

-для основних фондів другої і третьої груп, що амортизуються методом

залишку, який зменшується, не було передбачено перехід до одноразового

списання залишкової вартості. Внаслідок високих темпів нарахування

амортизації у перші роки амортизаційний період розтягується до

нескінченності. Виявився химерний симбіоз прискореної і уповільненої

амортизації;

- основні фонди збільшуються на величину затрат, пов'язаних з проведенням

усіх видів ремонтів, реконструкції, модернізації. Таким чином, було введено

два джерела фінансування затрат на ремонти - за рахунок собівартості та

амортизаційних відрахувань, що ускладнює облік і знижує інвестиційні

можливості підприємств;

- не було введено механізм об'єктивної і своєчасної переоцінки

основних фондів.

Протиріччя інтересів інвестиційної та бюджетно-податкової політики

відбувається в умовах безперервного загострення кризи в інвестиційній сфері

і скорочення власних та іноземних джерел фінансування капіталовкладень.

Тому подолання цього протиріччя - необхідна умова економічного зростання і

нагальна сучасна проблема, вирішення якої має здійснюватися на підставі

всебічного врахування реальних процесів відтворення капіталу в умовах

фінансової нестабільності та інвестиційної кризи. Головна причина істотного

послаблення інвестиційного потенціалу амортизаційної системи протягом

останніх двох років - помилкові рішення, покладені в основу розробки

нормативно-методичного забезпечення державної амортизаційної політики і, як

наслідок - повний відрив останньої від реальних процесів відтворення

активів та конкретних умов їх експлуатації.

Законодавча та нормативно-методична база, що регулює процеси обліку та

амортизації активів (стаття 8.3.5 Закону України “Про оподаткування

прибутку підприємств” у редакції від 22.05.97, Інструкція Мінфіну України з

бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів від

24.07.97 та Інструкція з обліку основних засобів бюджетних установ від

01.01.98), не опирається на довгострокову концепцію реформування

амортизаційної системи і не підготовлена до практичного використання. Вона

більше опрацьована з позицій оподаткування та приватизації, а не з позицій

відтворення активів і технологічного оновлення виробництва. Тому

амортизаційна політика останніх років не сприяє, а протидіє накопиченню ре-

новаційних ресурсів та руйнує на підприємствах фінансову базу

капіталоутворення як основу досягнення позитивної економічної динаміки та

економічного зростання.

Найсуттєвіший недолік нової амортизаційної політики, що провокує

різноманітні протиріччя, труднощі та парадокси у поточній практиці

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9