придбання машин та обладнання (включаючи витрати на доставку та монтаж,
витрати на розробку проектно-кошторисної документації), страхування. За
первісною вартістю основні фонди враховуються на балансі підприємства,
тому її називають також балансовою вартістю.
Під відновлювальною вартістю основних фондів розуміють вартість
їх відновлення за сучасних умов в цінах, тобто вона являє собою суму
витрат, яку зазнало б підприємство при формуванні аналогічних основних
фондів в певний проміжок часу. Зміна вартості основних фондів
відбувається під впливом зміни цін на сировину та матеріали, зміни
трудових витрат на Їх виробництво, а також під впливом інфляційних
процесів в економіці. Виникаюча розбіжність між первісною та
відновлювальною вартістю основних фондів ускладнює їх оцінку та
регулювання процесів відтворення, призводить до викривлення показників
оцінки ефективності використання.
Для забезпечення об'єктивності оцінки проводиться періодична
переоцінка основних фондів за відновлювальною вартістю. До 1997 року
рішення про проведення переоцінки основних фондів приймалось на
державному рівні, з затвердженням централізовано визначних
диференційованих коефіцієнтів індексації основних фондів (залежно від Їх
виду та строку введення в експлуатацію). В результаті проведення
переоцінки всі основні фонди підприємства отримували єдину оцінку з
повноти вартості їх відтворення на момент індексації. Переоцінці
підлягала і сума нарахованої амортизації.
Починаючи з 1998 року відповідно до Закону "Про оподаткування
прибутку" підприємства отримали право на самостійну щорічну переоцінку
основних фондів виходячи з офіційно опублікованого індексу інфляції.
Залишкова вартість основних фондів характеризує їх реально існуючу
вартість, яка ще не перенесена на вартість продукції (робіт, послуг).
Кількісно вона дорівнює різниці між первісною вартістю тасумою
накопиченого на момент оцінки зносу основних фондів в зв'язку з їх
спрацюванням.
З метою оцінки та аналізу розрізняють:
- бухгалтерську залишкову вартість основних фондів, яка враховує
вплив на вартість основних фондів діючого (державне визначеного)
механізму її амортизації;
- реальну залишкову вартість, яка враховує втрату споживчої вартості
основних фондів в результаті фізичного та морального зносу.
Потреба в амортизації основних фондів обумовлена тим, що термін
використання основних фондів в діяльності підприємства має певні
обмеження в зв'язку з поступовим зношуванням основних фондів та втратою
їх споживчої вартості (корисності).
Прийнято виділяти два види зносу - фізичний та моральний.
Під фізичним зносом (спрацюванням) основних фондів слід розуміти
втрату ними техніко-експлуатаційних властивостей внаслідок Їх
використання або впливу на них природних сил.
На швидкість та розміри фізичного зносу основних фондів впливають Їх
надійність та довговічність, рівень використання, особливості матеріалів,
що застосовуються в їх виробництві, технологія виробництва, рівень
використання в діяльності торговельного підприємства, якість технічного
догляду та ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші
організаційно-технічні фактори.
Моральний знос (техніко-економічне старіння основних фондів) -це
процес знецінення діючих засобів праці до настання їх повного фізичного
спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Причиною морального
зносу є створення принципово нових або більш продуктивних та економічних
основних фондів, впровадження нових технологій та матеріалів у
виробництво тощо. .
Усунення наслідків зносу може відбуватися у різних формах (рис.1).
Фізичний знос (спрацювання) поділяють на усувний (тимчасовий) та
неусувний (нагромаджу вальний).
Перша частина фізичного зносу періодично усувається шляхом
капітального ремонту основних фондів.
Друга не може бути усунена таким шляхом. З часом неусувний фізичний
знос нагромаджується та зумовлює такий стан основних фондів, при якому
подальше їх використання є неможливим. Настає момент повного фізичного
спрацювання, яке вимагає заміни об'єктів основних фондів на нові —
аналогічного призначення.
Моральний знос (техніко-економічне старіння) також може бути повним
та частковим.
Частковий моральний знос може бути усунений шляхом проведення
модернізації основних фондів, під якою розуміють внесення певних
конструктивних змін в об'єкти основних фондів з метою покращення їх
техніко-економічних характеристик.
Настання повного морального зносу обумовлює потребу в заміні
об'єктів основних фондів підприємства.
Залежно від результатів зміни споживчої вартості основних фондів
виділяють:
- просте відтворення, при якому досягається збереження споживчої
вартості основних фондів;
- розширене відтворення, при здійсненні якого споживча вартість та
кількість основних фондів підприємства зростає.
Просте відтворення відбувається шляхом проведення капітального
ремонту та заміни застарілих об'єктів основних фондів, розширене -шляхом
проведення нового будівництва, реконструкції та технічного переозброєння,
модернізації основних фондів. Вибір форми відтворення здійснюється в
процесі управління інвестиційною діяльністю торговельного підприємства.
Проміжок часу, протягом якого відбувається процес формування,
використання та відновлення споживчої вартості основних фондів,
характеризується поняттям "цикл відтворення основних фондів".
Основні стадії (етапи) циклу відтворення основних фондів наведено
на рис. 2.
Наведені поняття не тільки змістовно, а й кількісно відрізняються
одне від одного.
Якщо цикл відтворення основних фондів більш тривалий, ніж обіг
основних фондів, то підприємство отримує додатковий дохід за рахунок
використання накопиченої амортизації.
Якщо ж в разі неефективного використання цикл відтворення коротший
за обіг фондів, то підприємство не має фінансових джерел для відновлення
основних фондів (в зв'язку з незавершенням амортизаційного періоду) і
несе збитки через списання залишкової вартості основних фондів на
фінансові результати діяльності.
Побачивши механізм відтворення основних фондів буде важливим
розглянути види та норми амортизації.
2. Види та норми амортизації та їх характеристика
Відповідно до Закону під терміном "амортизація" основних фондів і
нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх
придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого
прибутку платника податку у межах встановлених норм амортизаційних
відрахувань.
Витрати торговельного підприємства поділяються на:
- придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного
використання;
- самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих
потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які
були зайняті на виготовленні таких основних фондів;
- проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та
інших видів поліпшення основних фондів.
Не підлягають амортизації та повністю входять до складу валових
витрат звітного періоду витрати платника податку на придбання основних
фондів та нематеріальних активів з метою їх подальшої реалізації іншим
платникам податку чи їх використання у виробництві (будівництві,
спорудженні) інших основних фондів, призначених для подальшої реалізації
іншим платникам податку, та на утримання основних фондів, що знаходяться
на консервації.
Не підлягають амортизації та провадяться за рахунок прибутку
торговельного підприємства витрати на придбання, ремонт та модернізацію
легкових автомобілів, що використовуються.
З метою амортизації основні фонди підприємства підлягають розподілу
на три групи:
група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні
пристрої, в тому числі житлові будинки та їхні складові (квартири і місця
загального користування):
група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до
нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та
інструменти, включаючи електронно – обчислювальні машини, інші машини для
автоматичної обробки інформації, інформаційні системи, телефони,
мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та
прилади до них;
група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2.
Облік балансової вартості основних фондів групи 1 належить проводити
окремо по кожному об'єкту (будівлі, споруді або їх структурному
компоненту), а облік балансової вартості груп 2 і 3 ведеться по їх
сукупній балансовій вартості незалежно від часу вводу в експлуатацію.
Амортизація основних фондів проводиться з застосуванням наступних
норм:
група 1 – 5 відсотків;
група 2 – 25 відсотків;
група 3 – 15 відсотків.
Сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається шляхом
застосування встановлених норм амортизації до балансової вартості груп
основних фондів на початок звітного періоду.
Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду
розраховується за формулою:
Б(а)=Б(а - 1)+П(а - 1) - В(а - 1) - А(а - 1),
де Б(а) - балансова вартість групи на початок звітного періоду;
Б(а - 1) - балансова вартість групи на початок періоду, що передував
звітному;
П(а - 1) - сума витрат, понесених на придбання основних фондів,
здійснення капітального ремонту, реконструкції, модернізації та інших
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
