Рефераты. Українські видання Біблії

Про переслідування “Христової Церкви” автор говорить досить абстрактно. Але, в принципі, не так то вже й складно розшифрувати те, про що тут йдеться. Під “Христовою Церквою”, звісно, розумілося православ’я, яке в той час на українських землях переживало кризу й здавало свої позиції католикам та протестантам. Саме католики й протестанти алегорично іменувалися “жорстокими вовками”.

Звісно, мотиви, що змусили князя звернутися до видання Острозької Біблії подані з доволі суб’єктивної позиції. І це зрозуміло. Хоча можна не сумніватися, що мотиви особистого спасіння, яке він сподівався отримати завдяки здійсненню богоугодних справ, у т.ч. й друку Біблії, а також намагання зміцнити позиції православної церкви, покровителем якої в Речі Посполитій він офіційно вважався, стояли на першому місці.

Однак певну роль міг відіграти в цій справі й “магнатський гонор”. Князю важливо було зробити таку справу, завдяки якій про нього б заговорили, зріс його престиж та й завдяки якій він би залишив про себе пам’ять нащадкам. Про це (хай навіть дещо завуальовано) йдеться в передмові.

До того ж перед очима В.Острозького був яскравий приклад. Десь у 1553 р. покровитель реформаторів-кальвіністів у Великому князівстві Литовському Миколай Радзивіл у Бресті заснував протестантську громаду, а також своєрідний культурний осередок кальвіністів. Тут були зібрані їхні вчені-богослови, а також почала функціонувати друкарня. Власне, подібний осередок (але вже православний) був створений В.Острозьким у середині 70-их рр. ХVІ ст. в Острозі. Головною справою берестейського кальвіністського осередку була підготовка до друку повного тексту Біблії польською мовою. На цю справу пішло близько 6 років. Зрештою в 1563 р. Брестська (чи Радзивілівська) Біблія побачила світ [42, 148]. На видання цієї книги були витрачені величезні кошти. Й видана вона була відносно великим накладом.

Князі Острозькі й Раздивіли знаходилися в родинних стосунках. Тому закономірно, що В.Острозький не хотів відставати від своїх родичів. І це могло бути одним із чинників, які призвели до того, що він все таки створив у Острозі гурток вчених, які працювали над укладенням Біблії старослов’янською мовою.

Ймовірно, після випуску в світ Острозької Біблії в І.Федоровича виникли певні непорозуміння з князем В.Острозьким. Тому друкар повернувся до Львова. Із собою узяв чимало неповних примірників, які додруковував і продавав у цьому місті. Після смерті, яка сталася орієнтовно в кінці 1583 р., Федорович залишив 120 повних Біблій і 80 неповних. Все це перейшло його наступникам. У 1588 р. друкарню Федоровича та 40 недодрукованих Біблій викупив віленський друкар Кузьма Мамонич. Ці Біблії додруковувалися вже у Вільно. Таким чином постала Віленська Біблія.

Цікавою була подальша доля Острозької Біблії. Її примірники знайшли поширення на землях православно-слов’янського ареалу, а також в інших країнах. Дещо перероблене видання цієї книги планував здійснити київський митрополит Петро Могила. У 1638-1639 рр. над її текстом працював колектив учених ченців на чолі із Сильвестром Косівим. У цей же час П.Могила доручив ченцю-граверу Іллі виготовити близько 500 ілюстрацій для майбутнього видання Біблії. Багато з них були зроблені в першій половині 40-их рр. ХVІІ ст. На жаль, обставини не дали змоги здійснити це ілюстроване перевидання Острозької Біблії. У 1647 р. П.Могила помер. Потім настали часи хмельниччини й “руїни”. Гравер Ілля, вирішивши, що видання Біблії не буде здійснене, припинив виготовлення ілюстрацій. До нас дійшло близько 130 його гравюр на біблійні теми.

Незадовго після цього перевидання Острозької Біблії було здійснене в Москві, де існували більш сприятливі умови для цього. Сталося це в 1663 р. за царя Олексія Михайловича. Біблія була передрукована з невеликими виправленнями у правописі, щоб наблизити її текст до російського варіанту старослов’янської мови. Це видання отримало назву “пєрвопєчатной” Біблії. Насправді, ж така назва затемнює суть справи.

У передмові до цього видання говорилося про “незадовільність” тексту Острозької Біблії. Але водночас вказувалося, що виправлення тексту вимагає часу, умілих редакторів і т.п. У той час в Московському царстві не було людей, які б могли здійснювати редагування біблійних текстів. З часом таких спеціалістів почали запрошуувати з України.

Цікаво ввідзначити, що видання “пєрвопєчатной” Біблії було здійснено без благословення тодішнього московського патріарха Никона. Зроблено це було за наполяганням царя, а також згодою митрополитів та єпископів.

У 1674 р. собор Російської православної церкви постановив здійснити переклад Біблії на основі грецьких текстів. Займався цією справою виходець із України Епіфаній Славинецький. Однак цю справу він так і не довів до завершення.

Ще одна спроба здійснити переклад Біблії старослов’янською мовою була здійснена за часів Петра І. У 1712 р. він видав указ про те, щоб звірити пєрвопєчатную Біблію із грецькими текстами. Знову ж таки цією справою займалися вихідці з України Феофілакт Лопатинський та Софроній Ліхуд. Нагляд за цією роботою було доручено українцю, митрополиту рязанському Стефану (Яворському). Робота над Біблією тривала біля семи років (з 1714 по 1720 рр.). Попередній старослов’янський переклад всіх старозавітних канонічних книг, окрім Псалтиря, був звірений із Септуагінтою. Лише деякі з неканонічних книг (Товіт, Юдіф), початково перекладені з латинської Вульгати, з нею ж і були звірені. Було вказано на найбільш значні розходження між старослов’янським текстом та грецьким. У окремих місцях, де існували труднощі для ясного перекладу з грецької, на полях давався переклад з латинського чи єврейського, а подекуди навіть з халдейського, арабського, сірійського й самарітянського перекладів.

Був також введений поділ глав на вірші. Главам значної частини старозавітних книг були дані заголовки, які запозичили з латинської Біблії. Також у тексті давалося пояснення єврейських та інших слів, які залишилися без перекладу. Рукописний переклад Ф. Лопатинського й С. Ліхуда складався із 8 томів. Його передали до друку. Однак у силу різних обставин, зокрема, смерті Петра І, цей переклад так і не був надрукований .

У наступні десятиліття в Росії постійно зверталися до питань виправлення тексту Біблії та її видання. З приводу цього виникали різноманітні дискусії. Проте справу було доведено до завершення лише в середині ХVІІІ ст. У 1747 р. роботу над редагуванням старослов’янського тексту Біблії було доручено Варлааму Лящевському та Гедеону Слонімському, які були викладачами в Києво-Могилянській академії. Завершили вони свою працю в 1751 р.

Ці редактори звірили всі книги Біблії із грецьким текстом. Тим не менше, в основі їхнього перекладу все таки лежав текст Острозької Біблії. 18 грудня 1751 р. з’явилася друком виправлений В.Лящевським та Г. Слонімським переклад біблійних книг. Це видання отримало назву Єлизаветинської Біблії. Остання була взята за основу для Почаївської Біблії 1798 р., яку надрукували греко-католики. Вона вийшла в п’яти томах великого формату. У цій книзі супроводжувався маргінальними коментарями та підтекстовими примітками. Даний Біблії, але вже з ілюстраціями, був перевиданий у Перемишля в 1859 р. Отже, нинішній канонічний текст Біблії цієї церкви - фактично Острозька Біблія з певними редакційними правками. При чому ці редакційні правки часто робилися українськими руками. Тому маю право сказати: саме українці створили для православних росіян їхню канонічну Біблію.

РОЗДІЛ ІІ СТАРОДРУКИ XVII – XVIII ст


2.1 Початки друкованого слова


Тематика книг, що друкувалися в Україні, залежала від багатьох чинників — і від попиту на ті чи інші видання, від наявності меценатів видавничої діяльності, і від доступності книжок, друкованих за межами України. Дедалі більший вплив на характер книжкової продукції мали цензурні умови.

Аж до останніх десятиліть XVIII ст. більшість тих великих за обсягом книг, які друкувалися значними, як на той час, накладами і розповсюджувалися по всій Україні та за її межами, — це книги релігійні, насамперед богослужбові тексти і молитовники, меншою мірою християнка повчально-моралізаторська література. Друкувалися такі книги переважно церковнослов'янською мовою кириличним шрифтом, однак у певних їх структурних частинах (передмови, присвяти) вживалася і українська книжна мова. Сприйняттю церковнослов'янської мови як "високого стилю" книжної мови українців сприяли специфічно українські риси вимови традиційних текстів. З 20-х рр. XVIII ст. на українських землях, що перебували під протекторатом Російської імперії, друкарство українською мовою і українським варіантом церковнослов'янської було повністю заборонене. Ні Правобережжі й у Східній Галичині обмежень щодо мови не існувало, але лише в практиці василіанських монастирських друкарень, головно Почаївської, українська мова посіла помітне місце. З освітніх видань масовими тиражам і досить часто друкувалися букварі. Хоч уривки для читання в них подавалися церковнослов'янською мовою, оволодівши ними, учні могли вільно читати й українські тексти.

Якщо богослужбові книги, молитовники й букварі набули значного поширення, то чисто літературні публікації (вірші, програми п'єс, панегірики) і окремі публікації з гуманітарних та природничих наук (тези диспутів, посібники, граматики з історії тощо), за поодинокими винятками, виходили невеликими накладами і призначались для певного кола читачів. Вони видавалися різними мовами — книжною українською, церковнослов'янською, але найчастіше — польською або латинською.

Ситуація змінилася в останні роки XVIII ст., коли у Центральній, Південній і Східній Україні почали виходити різноманітні світські видання російською мовою, а в Східній Галичині після 1772 р. — німецькою, польською, латинською, французькою. Почаївська друкарня й далі користувалась у числі інших українською книжною мовою. Однак 1798 р. — з виходом у світ першої частини "Енеїди" І. Котляревського — в друковану книгу, як уже зазначалося, впевнено входить українська народно розмовна мова.


2.2 Біблія ІІ пол. ХVII – XVIII ст


У богослужінні в українців, як і в інших православних народів Східної Європи, церковнослов'янська мова здавна відігравала таку роль, як латинська у богослужінні католиків. Збереглась вона як літургійна і в католиків східного (візантійського) обряду. Зрозуміло, що церковнослов'янською друкувалася і головна для християн книга — Біблія. Поява 1581 р. Острозького видання повного тексту Біблії була визначною подією в церковному і культурному житті не лише українців, а й сусідніх православних народів. Попри високий рівень філологічного опрацювання цього видання, за Петра Могили було розпочато нове редагування тексту Біблії з метою його подальшого вдосконалення. Ця робота, однак, не була завершена, і друге в Україні повне видання церковнослов'янської Біблії вийшло у друкарні Києво-Печерської лаври 1758 р. Кияни на той час не мали іншої можливості, як тільки передрукувати текст московського видання 1756 р. Інша річ, що це видання повторювало текст опрацьованої українськими книжниками єлизаветинської Біблії 1751 р., в основі якої лежала московська Біблія 1663 р., а та, в свою чергу, як було підкреслено в її передмові, була лише передруком "с готоваго перевода князя Константина Острожскаго печати неизменно, кроме орфографии и некоторых вмале имен и речений".

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.