Певно настав час і систематизації регулювання діяльності електронних ЗМІ на базі генеральної угоди держави в особі її спеціалізованого уповноваженого органу, яким є Національна рада, з телерадіомовниками. Така є практика у Франції, і вони дуже хорошо себе завершила.
Проблеми утвердження в Україні національної системи телерадіомовлення нелегкі. Та здається вже ж спільною волею суспільства, держави їх вирішувати можна і потрібно.
Сьогодні світове телевізійне мовлення, телевізійна індустрія промислово розвинених країн світу вже повністю залучений необоротний процес переходу до цифрових технологій на всіх етапах - від створення радіопродукції до її розповсюдження і прийому.
Європейський інститут стандартів прийняв уніфікований цифровий стандарт, названий "DBB", на розробку якого до речі витрачені мільярди доларів, а ми його можемо використати практично безкоштовно. Впровадження його за ефективністю називають технологічною революцією в індустрії телерадіомовлення і інформатики. Впровадження це почалося з Великобританії. Зараз там транслюється в ефірі близько 60 телепрограм. Далі вже збудовані мережі в Іспанії, Швеції, Фінляндії, Німеччина в столиці взагалі виключила аналогове мовлення. В наступному році має виключити на 30 відсотках територій. Сьогодні практично всі країни в Євросоюзі запланували на державному рівні повний перехід на цифрове мовлення до 2009-2011 року. Це сталося тому, що Євросоюз прийняв рішення про прийняття цифрового стандарту для всіх країн, що до нього входять. Оскільки ми думаємо іти в Євросоюз і також повинні думати про це.
Чому ж такі рішення прийняли всі високорозвинені країни? І навіть такі країни, як наші сусіди - Росія, Чехія, Словаччина, і далекі - Індія, Китай і багато інших. Відповідь проста. Дуже багато переваг у країні за аналоговими способами, які ми зараз використовуємо. Назву кілька. Можливість трансляції на одному частотному каналі, тобто на одному передавачі 5-7 телепрограм, кількох радіопрограм, а також так званих інтерактивних додатків. Це Інтернет, прогноз погоди, реклама, багато іншого. Це величезна економія частотного ресурсу, який є дуже високоліквідний товар для країни, для бюджету. Можливість прийому з ефіру високоякісного зображення на звичайну кімнатну антену, можливість прийому в рухомому транспорті.
Можна таку коротку ілюстрацію. Люди в глибинці, де зараз одна телепрограма, якщо є цифрова, то можуть бачити зразу п'ять-шість високоякісних телепрограм і навіть "Інтернет". Ну наприклад, знімається для телекомпанії автоматично проблема двійного ліцензування, тому що ліцензію буде брати оператор в Держкомзв'язку на частоту, який буде обслуговувати кількох мовників.
Україна стала однією з перших серед країн СНД, де у 2003 році почалися дослідження варіантів впровадження цифрового ефірного мовлення. І зараз бажаючі можуть піднятися на третій поверх і там побачити научні результати того пілотного проекту, який зараз продовжується Держкомзв'язком, концерном "РРТ", де все можна зрозуміти.
Розроблений техніко-економічний проект побудови мережі цифрового ефірного мовлення на всю Україну, і є конкретні пропозиції. Необхідно закріпити, зарезервувати для державної мережі не менше однієї-двох частот на всю Україну для того, щоб транслювати такі програми, як культура, світ та парламент і кілька радіопрограм.
Наша країна після переведення телерадіомовлення на цифровий стандарт, отримає можливість стати одним із лідерів цього процесу на теренах Східної Європи та країн СНД, які також будуть вчитися, за допомогою яких можна забезпечити наші потреби з меншими витратами, і таким чином в разі реалізації і прийняття політичного рішення про впровадження цифрового ефірного мовлення, будуть завантажені наші підприємства наукоємкого профілю, відкриються нові можливості освоєння зовнішніх ринків та збуту вітчизняної продукції. Дякую за увагу.
Держава має сприяти розвитку приватного телебачення. Звичайно, ми маємо усвідомлювати, що телебачення - це не лише рушій прогресу, але й засіб впливу, а власники телеканалів - не альтруїсти. У засобах масової інформації іноді сили більше, ніж у державної влади. А, отже, є загроза узурпації цього впливу кількома приватними особами.
Є два способи боротися з цим: перший - повернути монополію під контроль держави. Іноді це і справді працює на громадський інтерес. Можна послатися, наприклад, на досвід скандинавських країн. Але врешті-решт навіть там така модель не є надто ефективною. А в умовах пострадянських, за відсутності розвинутого громадянського суспільства державна монополія призводить до диктатури бюрократії.
Тому доцільнішим видається інший варіант: розвиток саме приватного телебачення, але з максимальною демонополізацією. Наше гасло: "Більше каналів, і хороших та різних!". Різних не лише за тематикою і менеджментом, але з різними власниками. Чим більше буде власників, тим краще.
З одного боку, треба розуміти, що телебачення - це дуже капіталомістка галузь. На великі державні інвестиції в Україні розраховувати не доводиться, грошей не вистачало, не вистачає і на вирішення більш пекучих проблем. Але держава має сприяти приватним інвестиціям. У всякому разі держава має гарантувати недоторканність приватної власності, одночасно намагаючись від приватних каналів максимальної прозорості.
Те, що відбувається з українськими ЗМІ нині - це болісний перехід від радянської моделі до принципово іншої, заснованої на відсутності цензури та ринкових відносинах. Такий перехід не міг призвести до глибокої кризи, і перш за все, у телебаченні та радіомовленні.
Кризові явища у ЗМІ - логічний спадок десятиліть радянського безправного і безправового існування преси, ТБ, радіо. Відкриття на початку 90-х років шлюзів для появи недержавних форм ЗМІ було стимулом для створення тисяч комерційних видань, телекомпаній , радіостанцій. Проте кількість нових ЗМІ не завжди переростала в якість і свободу слова.
Для того, щоб захищати принципи свободи слова, нормально функціонувати, чесно конкурувати у медіапросторі, ЗМІ повинні спиратися у своїй діяльності на норми права, мати законодавчу базу. З 1994 року Верховна Рада України прийняла цілий ряд Законів України, що регламентує діяльність ЗМІ: "Про інформацію"(2 жовтня 1995 року), "Про телебачення і радіомовлення" (21 грудня 1996 року), "Про авторське право та суміжні права" (23 грудня 1996 року), "Про захист інформації в автоматизованих системах" (5 липня 1997 року), "Про інформаційні агентства" (5 червня 2000 року), "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України" (18 липня 2000 року), "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" (23 вересня 2000 року) та інші. Правове поле українських ЗМІ суттєво розширюють і доповнюють постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, рішення Конституційного Суду України, постанови Пленумів Верховного Суду України тощо.
Напрацьована нині в Україні законодавча база у сфері ЗМІ є своєрідною підготовкою до упорядкування в майбутньому Інформаційного Кодексу України.
1. Іван Мащенко. "Телебачення України". Том перший: Телебачення de facto. - Київ, 2001.
2. Іван Мащенко: "Телебачення України". Том другий: Телебачення de jure. - Київ, 2003.
3. Вачнадзе Г.Н. Всемирное телевидение. Новые средства массовой информации: их аудитории, техника, бизнес, политика. — Тбилиси: Ганатлеба, 2001.
4. Мащенко І.Г. Телебачення України: В 2-х т. — К., 2001.
5. Миллерсон Дж. Технологии телевизионного производства (как делается ТВ-передача). — М., 2001.
6. Цвик В.Л. Украинское телевидение: опыт, практика, проблемы. — К.: Мистецтво, 2005.
7. Казанська О.О., Лоскутова В.В. Ринок інформаційних послуг як об’єкт державного управління // Зб. наук. праць ДонДАУ: “Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами”: серія „Державне управління”, т. ІІІ, вип. 17. – Донецьк: ДонДАУ, 2005. – С. 359 – 367.
8. Казанська О.О. Тенденції розвитку та державної підтримки регіонального ринку інформаційних послуг // Зб. наук. праць ДонДАУ: “Управління та регулювання діяльності підприємств, установ та організацій”: серія „Державне управління”, т. ІІІ, вип. 10. – Донецьк: ДонДАУ, 2005. – С. 252 – 258.
9. Ларіна Р.Р., Казанська О.О. Доцільність та необхідність державного втручання при розрахунку тарифів на послуги кабельного телебачення // Зб. наук. праць ДонДАУ: “Фінансові аспекти державного управління”: серія „Державне управління”, т. ІV, вип. 20. – Донецьк: ДонДАУ, 2006. – С. 105 – 112.
10. Ларіна Р.Р., Казанська О.О. Роль держави в розвитку кабельного телебачення в структурі ринку телекомунікацій // Менеджер. - 2006. – № 4 (26).- С. 32 – 37.
11. Казанська О.О. Особливості становлення нової державної інформаційної політики у галузі кабельного телебачення // Зб. наук. праць ДонДУУ: “Державне регулювання галузей економіки”: серія “Державне управління”, т. V, вип. 35. – Донецьк: ДонДУУ, 2007. – С. 194 – 199.
12. Казанська О.О. Аналіз методів ціноутворення на українському ринку кабельного телебачення // Зб. наук. праць ДонДУУ: “Державне регулювання галузей економіки”: серія “Державне управління”, т. V, вип. 36. – Донецьк: ДонДУУ, 2007. – С. 145 - 148.
13. Казанська О.О. Створення громадського телебачення як етап у становленні демократичної держави // Зб. наук. праць ХарРІ НАДУ, Магістр, № 2 (25) У 2-х ч. – Ч. 2. - 2008. – С. 42 - 46.
14. Казанська О.О. Дослідження економічного розвитку ринку кабельного телебачення: закордонний досвід // Менеджер. – 2008. - № 2 (26). – С. 70 - 75.
15. Казанська О.О. Необхідність державного регулювання ринку інформаційних послуг // Матеріали VI Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта”, Том 19. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. – С. 6 - 8.
16. Казанська О.О. Визначення проблем українського ринку телекомунікацій // Збірник матеріалів ІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Сучасні проблеми управління”: Частина І/ Уклад.: Б.Н. Новиков, І.І.Федорова та ін. – К.: ІВЦ “Політехніка”. 2006. – С. 215 - 217.
Размещено на
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
