Рефераты. Редакторський аніліз підручника з української мови

У своєму дослідженні ми працюємо над аналізом підручника, укладеного до вимог дванадцятирічної освіти, у якої було безліч перевага і «Українська мова» М.І. Пентилюк, яскравий тому приклад. Адже перехід загальноосвітніх середніх закладів України на новий зміст, структуру та 12-річний термін навчання зумовив необхідність створення оновлених засобів навчання, зокрема підготовки якісних підручників нового покоління, які відповідатимуть сучасній освітній ситуації: нормативній базі функціонування загальноосвітньої школи, державним стандартам освіти, особистісно-орієнтованій моделі навчання.

Підручник «Українська мова» для 9-го класу М.І. Пентилюк має гриф «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України». Гриф такого виду, згідно наказу МОН України №973 від 23.12.2004, надається новоствореним підручникам і навчальним посібникам, які підлягають апробації; іншим видам навчальних видань, що реалізують окрему авторську методичну лінію у викладі навчального матеріалу; засобам навчання і навчальному обладнання. Цей Гриф також надається підручникам, створеним у період переходу загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання, що видаються масовим тиражем і підлягають апробації. Витяг з наказу пояснює чому ми не вважаємо вид грифу нашого підручника помилковим, і продовжуємо роботу над його аналізом.

Одним із структурних компонентів підручника є текст, який, в свою чергу, поділяється на основний, додатковий та пояснювальний.

Основний текст підручника (навчального посібника) – це дидактично та методично оброблений і систематизований автором навчальний матеріал.

Додатковий текст доповнює та поглиблює зміст основного. Він спрямований на посилення наукової доказовості та емоційного навантаження підручника (наприклад, цікава в пізнавальному плані інформація). Зокрема, це тексти рубрик «Пізнай себе і світ», «Читай українською!».

Пояснювальний текст містить навчальний матеріал, необхідний для розуміння та ґрунтовного засвоєння. Його характерна ознака – тісний зв'язок з основним текстом. Сюди можна віднести різноманітні пояснення термінів, що вміщені наприкінці кожного тексту ([18, с. 83] пояснення терміну «осанна») [7, с. 7].

Викладання матеріалу в навчальній книзі має відрізнятися об’єктивністю, науковістю та чіткою логічною послідовністю. Композиція підручника, терміни, прийоми введення до тексту нових понять, використання засобів наочності мають бути направлені на те, щоб передати учневі певну інформацію, навчити його самостійно користуватися книгою, зацікавити, викликати інтерес до предмета, що вивчається.

Умотивованість поділу навчального матеріалу на розділи, їх послідовність, наявність зв’язків між ними – це важлива вимога, яка висувається до підручника. У нашому випадку розділи побудовані так, що новий матеріал вивчається на основі вже відомого. Це дає змогу учням самостійно виводити певні визначення, легко встановлювати паралелі між суміжними поняттями. Наприклад, тема «Складні речення з різними видами зв’язку» вивчається на основі уже засвоєного учнями матеріалу про складне речення, складносурядні та складнопідрядні типи зв’язку, розділові знаки при оформленні кожного з них.

Дотримана у підручнику вимога унормованості навчального матеріалу, однотипності оформлення в межах одного ступеня рубрикації. Одним із найбільших розділів підручника є «Складне речення», у ньому 22 параграфи й орієнтуватися маючи лише їх загальний перелік, було б важко. Авторами продумана ця деталь: маємо 5 підрозділів, кожен з яких вміщує по 3–4 параграфи. Такий поділ робить зміст легким у користуванні, учень швидко зорієнтується та знайде потрібний йому матеріал. Обсяг матеріалу в параграфах займає в середньому 5–6 сторінок, це залежить від теми, яка вивчається та кількості визначених на неї годин у програмі, Все назване дозволяє учням опанувати той матеріал, який визначений для дев’ятикласників.

Тексти для підручника підібрані дуже вміло, з урахуванням вікових особливостей дітей. У результаті чого учень може працювати з ними як під керівництвом учителя, так і самостійно.

Працюючи над визначеннями й термінами, що входять у наукову базу підручника, варто зазначити, що деякі пояснення є занадто складними, поширеними й найчастіше не під силу школярам. Наприклад, на с. 124–125 учням запропоновано прочитати та запам’ятати дві сторінки теорії, де описані складнопідрядні речення з підрядними місця та часу. Така надмірність, на нашу думку, є цілковито не виправданою, оскільки учні не зможуть ґрунтовно засвоїти поданий матеріал у такій кількості. Ми знаходимо також поняття, які перевантажені прикладами, увага при читання розсіюється, основне виділити важко і як наслідок – недотримання принципу доступності навчального матеріалу. Варто вказати й такий недолік, як перенесення правила з непарної сторінки на парну [18, с. 41].

При роботі над підручником нами було виявлено й деякі неточності в поданні визначень термінів. Наприклад, до тексту «Велесова книга» [18, с. 136], наведено таке пояснення поняття «аутортреніг» – індивідуальний тренувальний режим. Однак згідно тлумачного словника української мови – «це комплект вправ і прийомів, розрахованих на самонавіювання» [2, с. 15]. Такі невідповідності ставлять під сумнів науковість видання та викликають недовіру до нього.

Розгляд у змісті підручника системи знань в єдності з методами пізнання дає змогу застосовувати набуті знання на практиці. Усі тексти розширюють кругозір учнів, сприяють самоосвіті. Зокрема, цікавими є тексти, вміщені в рубриці «Пізнай себе і світ», – «Ораторське мистецтво», «Ліверпуль – культурна столиця Європи», уривок із довідника «Українська минувшина» чи рубрика «Видатні українці» – «Зачарований красою» (про М. Коцюбинського), «Осяяні красою і талантом» (про М. Башкирцеву та К. Білокур). Та як недолік слід відзначити те, що тексти, наявні в рубриках різняться між собою: від уривку з художнього твору й публіцистичного нарису до офіційно-публіцистичних текстів про діалог чи етикет. Учням важко орієнтуватися, адже рубрики розміщені хаотично, рідко тексти прив’язані до виучуваних тем, що порушує логічність викладу навчального матеріалу.


2.3 Позатекстові компоненти підручника

 

Апарат організації засвоєння як структурний компонент підручника представлений завданнями і вправами, запитаннями і відповідями на них, зразками оформлення записів, пам’ятками, узагальнюючими таблицями, поліграфічним виділенням тощо. «Основне призначення апарату організації засвоєння, на думку Ярослави Кодлюк, – навчити дитину вчитися; сформувати в школярів інструмент, за допомогою якого здобуваються знання; запропонувати вчителеві орієнтовний зразок організації навчальної діяльності учнів» [7, с. 7].

Деякі автори підручників вміщують наприкінці теми (розділу) узагальнюючі запитання й завдання, які мають проблемний характер, вчать порівнювати виучувані явища, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки. У такий спосіб вони забезпечують повторення, узагальнення й систематизацію основних положень теми.

Питання та завдання (для самоперевірки та контролю засвоєння знань) у навчальній книзі забезпечують найефективніше опрацювання учнем навчального матеріалу під час самостійної роботи. Такі контрольні запитання та завдання, що розміщені наприкінці кожної структурної частини книги (глави, параграфа) мають сприяти формуванню практичних прийомів і навичок логічного мислення [6, с. 41].

Слід пам’ятати, що методично правильно поставлені питання та завдання є запорукою того, що процес засвоєння знань під час самостійної роботи з книгою приведе до їх практичного застосування. Зокрема, запитання на зразок: «У яких випадках ставиться тире у складному реченні? Аргументуйте прикладами», «Чи може у тексті складне синтаксичне ціле становити одну з мікротем? Доведіть прикладами з попередніх вправ» – спонукають учнів до послідовної роботи над параграфом, вибірковість виконання завдань унеможливить відповідь на узагальнюючі запитання.

Під час написання навчальних книг потрібно орієнтувати учня на активну пізнавальну діяльність, самостійну творчу працю. Щоб полегшити засвоєння навчального матеріалу, автори підручників пропонують учням частково виконані вправи: подається лише початок виконання або пропущено окремі ланки в ході виконання тощо.

Для формування в учнів умінь і навичок автори включають у підручник пам’ятки [18, с. 156], алгоритми [18, с. 163], зразки міркувань [18, с. 116]. Важливе значення з-поміж складових апарату організації засвоєння займають таблиці [18, с. 231], які можна застосувати для повідомлення нової інформації, узагальнення й систематизації знань.

Аналізований підручник насичений різноманітними умовними позначеннями. Читачам пропонується 16 рубрик, які мають на меті допомогти у вивченні української мови в 9 класі. Всі вони вміщують різні завдання і вправи, мають теоретичний чи практичний характер.

Рубриками «Прочитайте та запам’ятайте», «Із секретів синтаксису» передбачено допомогти учням засвоїти теоретичний матеріал. Інколи автори підручника, ніби забуваючи, що їхня аудиторія – це учні, хоч і старшокласники, але ж не студенти, вміщують занадто великий обсяг теорії: як дев’ятикласник може осмислити і запам’ятати 2 сторінки тексту [18, с. 124–125], де описано складнопідрядне речення з підрядним місця та часу. Захаращеність визначення прикладами розсіює увагу, важко виділити головне, та й не зрозуміло, чому два поняття подані разом, адже вони виступають темами окремих параграфів. «Подумайте та дайте відповіді» і «Запитання та завдання для повторення й узагальнення», «Тести» передбачають узагальнення знань в кінці параграфу, розділу та в кінці року відповідно. Перша рубрика вимагає досконалого знання навчального матеріалу, учень повинен добре орієнтуватися в змісті параграфу. Відповідно «Запитання та завдання….» вміщені у вигляді самостійної роботи, яка поділена на три рівня: від найпростіших завдань, де достатньо знань, отриманих із підручника та на уроці, до творчих вправ, з якими учень впорається, вміючи узагальнювати, логічно мислити, уявляти та аналізувати. «Тести» вміщені як додаток та є своєрідною підготовкою до ЗНО. Запитання поділені на рівні: спочатку з однією правильною відповіддю, потім з двома, далі потрібно встановити відповідність, послідовність і на сам кінець – самостійно розв’язати, використовуючи всі знання набуті протягом року. Для свідомого дев’ятикласника, який задумується над своїм майбутнім, такий вид роботи є надзвичайно корисним.

Рубрика «Пунктуаційний практикум» звертає увагу учнів на особливості розстановки розділових знаків. Ця рубрика вміщує лише одну вправу й знаходимо її в середньому 2 рази на параграф. Оскільки вивчення української мови передбачає формування, у першу чергу, практичної грамотності, то кількість завдань такого виду катастрофічно недостатня.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.