Рефераты. Періодичні видання Східної України початку ХХ століття у фондах Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського: надходження, зберігання, вивчення

3)                 „Частина, яка стосувалася студентів”: публікації розпоряджень по університету, які стосувалися студентів і вільних слухачів, правил прийому до університету, інформація про наукову роботу студентів.

Пізніше до цих рубрик було додано: докладні звіти професорів про зарубіжні відрядження, доповіді, виголошувані на щорічних урочистих актах, кращі наукові роботи студентів, а також зібрані студентами матеріали під час їхніх археологічних, етнографічних вакацій.

У вересні 1861 р. вийшло у світ перше число „Университетских известий”. До кінця року було випущено ще три числа. З наступного року періодичність випуску „Университетских известий” становила 12 чисел на рік.

Структурне і тематичне вдосконалення „Известий” почалося з кінця 1873 р., коли головним редактором було призначено професора В. Іконнікова. Передусім була розділена неофіційна частина кожного випуску за назвами факультетів. Зроблено було це для того, щоб статті кожного відділу наприкінці року могли бути сформовані в окремі додатки. Запроваджувався щомісячний бібліографічний огляд. У зв'язку зі збільшенням обсягу ціна видання зросла від З до 6 рублів, для студентів від 1,5 до 2 рублів.

У подальшому обсяги видання зростали. Якщо за період 1861 − 1874 рр. обсяг щомісячника коливався в межах від 7 до 20 аркушів, у 1875 − 1884 від 17 до 20, то надалі ці обсяги становили 20, 30, 35 аркушів. Бували випуски й до 40 аркушів. Це були великі за обсягом, насичені різноманітним науковим, пізнавальним, інформаційним матеріалом томи.

Авторитет „Университетских известий” з роками зростав. Зростав і їхній наклад. У перші роки 300 примірників, у 60 − 70-ті рр. 500, пізніше до 600 примірників. Цікавими виглядають дані передплати на цей науковий щомісячник. Для прикладу, у 1914 р. 118 примірників передплачували професори і співробітники університету, 40 навчальні та адміністративні організації Києва, близько 100 різні приватні особи, 77 примірників „Известий” йшло за передплатою за кордон [62, с. 250].

Якщо на початку головні редактори відчували труднощі з формуванням чергового числа щомісячника через брак достатньої кількості надісланих матеріалів, то пізніше проблем з їх нестачею, незважаючи на великий обсяг кожного числа і періодичність 12 разів на рік, практично не було. Редколегія частіше стала практикувати публікацію на сторінках „Известий” нових і актуальних курсів, які розроблялися університетськими професорами. Якщо через великий обсяг курс лекцій не міг поміститися у відповідному розділі „Известий”, тоді університет, аби дотримати принцип рівності всіх професорів у виданні їхніх праць, із своїх спеціальних резервів виділяв кошти на окремі видання в університетській друкарні.

На сторінках „Университетских известий” публікувалися деякі практичні курси іноземних авторів, якщо бракувало своїх підручників з подібної проблематики. Як правило, такі переклади здійснювали студенти під керівництвом професора. Потім професор-керівник редагував ці переклади і подавав для опублікування до часопису. Зокрема, саме таким чином з'явилися в Києві курси відомих зарубіжних учених „Основи фізіології” Ранке (редактор, професор Сущинський), „Приватна патологія і терапія” Німейєра (редактор, професор Суботін).

Більший контроль за змістом і тематикою публікацій почав здійснюватися з кінця 90-х років, коли в Російській імперії загострилася суспільнополітична ситуація У ряді підготовлених до друку публікацій дедалі більше відчувався полемічний запал, свіжість думки, власне „я”, критичний струмінь.

Особливо керівництво університету дбало про майбутню наукову зміну для нього. Згідно з рішенням Міністерства народної освіти на 1913 р. для матеріальної підтримки студентів університету св. Володимира було виділено 320 рублів — на той час надто велику суму. Рішенням правління університету саме з цієї суми виділялися кошти на винагороду тим студентам, які друкували свої перші наукові спроби на сторінках „Университетских известий”. У вересні 1913 р. виповнювалося 40 років від дня призначення на посаду головного редактора „Университетских известий” професора В. Іконнікова. Заслуги професора В. Іконнікова у розитку не лише науки, а й університетського книговидання безперечні. Адже це передусім завдяки його наполегливості й самовідданості „Университетские известия” так високо підняли планку свого авторитету в науковому світі. Саме завдяки ініціативі головного редактора було засновано при науковому щомісячнику своєрідний додаток збірник студентських праць, удостоєних нагородами та медалями. Вийшло вісім таких томів, зміст і проблематику яких ще й досі не введено, на жаль, до наукового обігу. Напередодні 50 річного ювілею університету В. Іконнікову було доручено редакцію всіх ювілейних видань, що друкувалися в університетській друкарні: перший том історії університету, біографічний словник професорів і викладачів, опис усіх закладів університету, загальний список його студентів за 50 років і особливий том урочистий, присвячений альмаматеру.

Цінним є досвід „Университетских известий” щодо складання і публікації на своїх сторінках з 1873 р. систематичних покажчиків за основною проблематикою виступів. Так, 1874 р. було опубліковано два такі покажчики до неофіційної і офіційної частин за перші десять років існування часопису. Незабаром ці покажчики були доповнені матеріалами включно до 1877 р. і опубліковані наступного року. До 50 річного ювілею університету св. Володимира видано „Покажчик до неофіційної частини за 1861 − 1883 рр. (надруковано в книзі „Учреждения университета св. Владимира”), а згодом і окремою брошурою. Після цього було укладено ще один покажчик до 1896 р. Останній, найповніший, покажчик до „Университетских известий” побачив світ у цьому ж журналі 1913 р., він охоплює публікації практично за 52 роки його існування з 1861 до 1912 р.


У НБУ ім. В. І. Вернадського зберігаються такі випуски „Известий”:

1.                              № 1 – 12 за 1905 р.;

2.                              № 1 – 12 за 1906 р.;

3.                              № 1 – 12 за 1907 р.;

4.                              № 1 – 12 за 1908 р.;

5.                              № 1 – 12 за 1909 р.;

6.                              № 1 – 12 за 1910 р.;

7.                              № 1 – 12, за винятком № 11 за 1911 р.;

8.                              № 1 – 10 + додатки до № 1,2,3 за 1912 р.;

9.                              № 1 – 12 за 1913 р.;

10.                          № 1 – 12 за 1914 р.;

11.                          № 1 – 12 за 1915 р.;

12.                          № 1 – 12 за 1915 р.;

13.                          № 1 – 12 за 1916 р.;

14.                          № 1 – 12 за 1917 р.

Всі випуски „Известий” зберігаються у газетному фонді НБУВ.


2.2.4 Громадсько-політичне життя на сторінках щоденника „Громадська думка”

24 листопада 1905 р. з’явилися „Временные правила о печати”. Вони фактично зняли заборону з української періодики. В. Леонтович (В. Левенко) дістав дозвіл на видання щоденної газети „Громадська думка” [70, с. 85], перший номер якої вийшов 31 грудня 1905 р.

„Громадська Думка” – перша в Східній Україні щоденна, громадсько-політична, економічна, літературна газета національно-демократичного спрямування. Виходячи з того, що на її сторінках публікувалися матеріали про життя Галичини і Буковини, можна віднести її до всеукраїнських. Видавці, беручись до діла, мали на меті розповсюджувати газету серед народних мас, пробуджуючи у такий спосіб національну свідомість і національні почуття народу [44, с. 60].

Видавався щоденник недовго: в ніч на 18 серпня 1906 р. в приміщенні редакції поліція вчинила погром, заарештувала одинадцять працівників. Наступного дня, 19 серпня, згідно з розпорядженням генерал-губернатора, „Громадську думку” закрили. Її ідеї продовжила газета „Рада”, яка вийшла через місяць, 15 вересня. Вона проіснувала до середини 1914 р. і була закрита через введення воєнного стану. Як видання загальнополітичне, економічне та літературне, „Громадська думка” / „Рада” значну частину площі відводила подіям в Україні, Росії, за кордоном. Але жодного номера не вийшло без матеріалів, присвячених життю тогочасного Києва. Газета видавала статті, присвячені важливим моментам й особливостям формування української культури та побуту губернського центру, достовірно відтворювала факти тогочасної дійсності. У постійних рубриках „У Києві”, „З українського життя” вміщувалися повідомлення про конкретні події з царини українознавства.

У наукових працях сучасних дослідників української преси початку ХХ ст. (І. Крупський [37], А. Животко [17], Н. Сидоренко[54], О. Сидоренко [57], О. Школьна [74], Є. Демченко [13], М. Тимошик [62], Б. Черняков [67]) київська хроніка поки не вирізнена окремими дослідженнями. Тому логічно на прикладі публікацій цього щоденника простежити, як розвивалося київське міське життя з огляду на процес формування елементів самобутнього національного характеру. Варто вирізнити такі аспекти, як загальнокультурні події, виховання поваги до рідної мови, репресивні дії російської влади проти українського національно-духовного руху.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.