У фондах Інституту рукопису нараховується понад 400 колекцій документів III − XX ст., архівів діячів вітчизняної науки, літератури і мистецтва XIX − XX ст., серед яких архіви В. Вернадського, А. Лазаревського, Б. Грінченка, В. Антоновича, О. Левицького, В. Іконникова, А. Кандиби, М. Зерова. Зберігаються в цих фондах і матеріали з рукописної спадщини Т. Шевченка, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ'яненка, І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, Панаса Мирного, М. Старицького, М. Кропивницького, М. Рильського, П. Тичини та ін. У фондах Інституту рукопису зберігаються також архіви вчених НАН України.
Надзвичайно цінна частина зібрань Hаціональної бібліотеки України імені В.І. Вернадського — її близько 220-тисячні фонди нотних видань — найбагатше нотосховище в Україні. Основу цього фонду становить колекція Разумовських, бібліотека й архів музичного товариства ім. М. Леонтовича, музичні видання з особистих зібрань видатних діячів музичної культури. Тут зосереджено кращі надбання музичної культури України та Росії кінця XVII — першої половини XIX ст., музична класика різних епох і народів, клавіри вітчизняних опер та інструментальної музики, всі види нотної продукції, довідкові видання, звукозаписи. Серед них багато унікальних, єдиних у всьому світі [23].
Зібрання друкованих образотворчих матеріалів у фондах Hаціональної бібліотеки України імені В.І. Вернадського налічує понад 250 тис. примірників. Представлено кращі взірці світового образотворчого мистецтва, які репродуційовані у книгах, альбомах, журналах, а також листівки, гравюри, плакати, портрети, лубки, велику колекцію документальних фотографій, що зберігають риси старого Києва, Парижа, Лондона, пам'ятки архітектури, інтер'єри дореволюційних будинків тощо. Особливою цінністю альбомного фонду є колекція так званих „кунстбухів” — збірників гравюр, за якими навчались учні іконописної школи Києво-Печерської лаври у XVII − XVIII ст. У фонді естампної графіки широко представлено репродукції західно-європейської та вітчизняної гравюри XVIII − XIX ст., твори сучасних українських графіків. Унікальною є колекція українських плакатів з 1904 р. до наших днів; з них 200 плакатів збереглися лише у фондах бібліотеки.
У єдиному в Україні спеціалізованому фонді картографічних видань, де зосереджено також і літературу з геодезії, геології, географії, інших наук про Землю, зібрано 42 тис. вітчизняних та зарубіжних картографічних матеріалів з XVI ст., у тому числі понад 5 тис. довідкових видань. У складі фонду значна кількість рідкісних документів, як друкованих, так і рукописних. Серед них вирізняються твори знаменитих фламандських географів-картографів XVI ст.: атлас Авраама Ортелія „Theatrum orbis terrarum”, виданий у середині XVI ст., атласи Гергарда Кремера (Меркатора) „Atlas ou representation du Monde Universel...” і „Appendix Atlantis oder ander Theil...”. Широко та змістовно відображено територію України. Предметом особливої уваги є такі раритети, як рукописний „Атлас реки Днепра”, складений 1784 р., „Карта Киевской губернии” 1784 р., „Генеральная карта Российской Империи” 1734 р. [23].
Особливе місце серед фондів спеціалізованих профілів посідає фонд зарубіжної Україніки, який складається з двох рівноцінних частин, кожна з яких унікальна за своїм складом і змістом, має певне призначення і свого користувача. Першою складовою частиною згаданого фонду є одне з найбільших в Україні (понад 8 тис. книг і близько 8 тис. часописів) зібрань творів друку, виданих поза Україною; а другою — близько 16 тис. творів репресованих, а згодом реабілітованих авторів, які в різний час вилучалися з основного книгосховища або й відразу потрапляли до відділу спеціального збереження.
Інформативним є фонд бібліотекознавчої літератури — найбільше в державі за обсягом і унікальне за змістом, науковим та культурним значенням зібрання документів з питань бібліотекознавства, бібліографознавства, книгознавства, наукознавства та інформатики. Фонд включає понад 20 тисяч вітчизняних і зарубіжних монографій, фахових періодичних видань, матеріалів наукових і науково-практичних конференцій, навчальних посібників, нормативно-інструктивних та методичних документів, звітів про науково-дослідні роботи та бібліотечно-бібліографічну діяльність книгозбірень.
Унікальним є 160-тисячний довідково-бібліографічний фонд бібліотеки. Вітчизняні та зарубіжні енциклопедії, загальні та галузеві довідники і бібліографічні покажчики, національні бібліографії зарубіжних країн, бібліографічні, реферативні, оглядово-аналітичні видання органів інформації, міжнародних інформаційних центрів дають змогу виконувати бібліографічні, фактографічні, адресні та інші довідки з будь-якої галузі знань, залучаючи світовий документний потік.
2.2 Огляд періодичних видань громадсько-політичного спрямування у фондах бібліотеки ім. В.І. Вернадського
Газети та журнали громадсько-політичного спрямування становлять основну частину східноукраїнських видань початку ХХ ст. у газетному фонді НБУВ. Це і перша україномовна газета на території Східної України „Хлібороб”, і щоденна газета „Громадська думка” / „Рада”, і видання двох століть – „Киевская старина”. Всі ці періодичні видання приділяли значну увагу життю тогочасного Києва, формуванню української культури, фактам тогочасної дійсності. Тому, зрозумілим є той факт, що ці газети були найпоширенішими серед населення, з одного боку, і серед влади, з іншого, адже друкували статті на злободенні теми.
2.2.1 „Хлібороб” - перший україномовний тижневик на території Східної України
На початку ХХ ст. Лубни стають одним із культурно-просвітницьких центрів Лівобережної України. Тут, зокрема, була заснована і деякий час успішно діяла громада Революційної Української Партії (РУП), до складу якої увійшли М. Порш, А. Левицький, М. Сахаров, Н. Грінченко, М. Коренецький, В. Дорошенко, М. Огородній, сестри Приходько [51, с. 129]. Брати Шемети намагалися перебувати у вирі національно-просвітницького життя, мали власну позицію. На початку ХХ ст. їхня національна свідомість разом із політизацією суспільства швидко зростала.
Перший номер часопису „Хлібороб − селянський часопис” брати Шемети випустили у Лубнах 12 листопада 1905 р. Відповідальним редактором був Микола, але фактичним редактором став Володимир.
„Хлібороб” вийшов накладом 5 тисяч примірників за рахунок коштів Лубенської української громади, тож певною мірою відображав її вимоги. Адреса редакції була оригінальною – м. Лубни на Полтавщині, дім Шемета. Часопис закликав до політичних та економічних змін, зокрема, до автономії в межах Росії, передачі землі селянам, цивілізованих виборчих органів влади, 8-годинного робочого дня, відкриття українських шкіл тощо. Друкувалися матеріали переважно місцевого характеру, але повідомлялося також про події на Київщині, Чернігівщині, Галичині, Одещині, у Петербурзі й Москві. Тут уміщувалися статті історичного та загальнополітичного характеру, вірші Х. Алчевської, Ю. Буняка, Я. Самотнього. Значна кількість матеріалів була не підписана, очевидно, для безпеки авторів.
Газета „Хлібороб” була невеликою за обсягом (на дві картки). Як зазначає А. Животко: „ У першому числі подано було Маніфест 17 жовтня та статтю „ Про вольності громадянські”. З матеріалів у подальших числах треба згадати статтю про Переяславську умову (1654). Та чи не найцікавішими були тут відомості про те, як прокидалося українське життя та про український рух на західноукраїнських землях” [17, с. 120].
Доля „Хлібороба” була передбачуваною, після виходу п'яти чисел влада його закрила. Але, головним є те, що про появу часопису сповістили „Літературно-науковий вісник”, „Шершень”, „Вільна Україна”, „Рідний край”, „Полтавська земська газета”, „Полтавщина” та ін. „Хлібороб” у короткий час встиг розбудити і організувати розпорошені українські сили.
Для родини Шеметів досить насиченим видався 1906 р. У квітні Володимира було обрано депутатом до першої Державної думи (це був чи не єдиний кандидат, який пройшов до Думи під суто національними гаслами), він входив до складу української фракції та бюро українського парламентського клубу, розбудовував структуру Української радикально-демократичної партії, яка в цей період активно розробляла проект автономії України. Щодо цього влітку 1906 р. у Полтаві відбулася ціла низка нарад всеукраїнського рівня. Не залишав В. Шемет активної громадсько-політичної роботи і після розпуску думи: восени 1906 р. він із групою депутатів підписав „Виборзьку відозву” – заклик до народу чинити „пасивний опір урядові (не платити податків, не давати рекрутів) доти, доки цар не призначить нових виборів до думи”. Тож, як й інших „виборжців”, В. Шемета було заарештовано й засуджено до тримісячного ув'язнення [51, с. 131].
Зазнав переслідувань і Микола, який у той час був студентом університету. Він перебував під постійним наглядом поліції і за незаконне зберігання заборонених видань наприкінці 1906 р. його притягли до кримінальної відповідальності.
Під час обшуків у батьківському будинку в Лубнах у нього виявлено нотатки з присудами сільських товариств, 24 листи, бланки заяв від козаків для внесення їх у списки виборців землевласників Лубенського повіту до Державної думи, 19 брошур „Як збіраються і куди повертаються народні гроші” та ін. На думку слідчих, цього було достатньо, щоб колишнього редактора звинуватити у злочинах, передбачених ст. 132 Кримінального положення.
У ході слідства Микола не визнавав себе винним. За його словами, всі вилучені речі належали виключно йому як редакторові. Видання були отримані внаслідок обміну між авторами та видавничими фірмами, але не були вчасно використані редакцією. Уникнути ув'язнення Миколі вдається лише після внесення грошової застави [51, с. 132].
Постійні нервові стреси (переслідування, обшуки, ув'язнення), які переживали брати Шемети, не минули безслідно. Восени 1908 р., перебуваючи в ув'язненні, політичний арештант В. Шемет серйозно захворів. Та, попри констатуючий інфекційний характер хвороби, Полтавська судова комісія приймає дивне рішення про переведення його на обстеження до психіатричної лікарні (вирішувалося навіть питання про направлення до Московської окружної психіатричної лікарні). Навіть хворим він залишався досить небезпечним для тогочасного режиму. Лише після клопотання рідних Володимира на час лікування залишають у Полтаві.
Володимир і Микола Шемети з гідністю пройшли через випробування, які приготувала їм доля, до кінця життя не зходили з обраного шляху, намагалися сповна послужити Україні та рідному народові.
У газетному фонді НБУ ім. В. І. Вернадського зберігаються всі номери газети „Хлібороб” за 1905 р.: № 1, 2, 3, 4, 5. З № 4 до підзаголовку газети додається маніфест: „Селяни усієї України, єднайтеся”, а після № 5 газету заборонили.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
