Рефераты. Періодичні видання Східної України початку ХХ століття у фондах Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського: надходження, зберігання, вивчення

Крім названих двох україномовних альманахів, в окреслений період були видані два декламатора – збірники віршів та оповідань „для декламації або промовлення на сцені, на вечорницях, на усякіх збірках”. Перший декламатор називався „Розвага” і був укладений О. Коваленком, другий – „Досвітні огні”, укладач – Б. Грінченко. Б. Грінченко приділяв більше уваги публікаціям відомих українських поетів, зокрема І. Франка, Лесі Українки. Декламатор О. Коваленка друкував твори маловідомих поетів. Ці видання були вагомим внеском в україномовний розвій 1905 р.

Часопис „Киевская старина” отримав право друкувати україномовні дописи, але лише художнього змісту. З них можна виокремити оповідання „Приязнь” Лесі Українки, „Ніоба” О. Кобилянської, твори Непийводи, Сосновського, Пахаревського, Будянської. Також невелику кількість україномовних публіцистичних видань у 1905 р. здійснили: Київське видавництво „Вік” та „Петербургське добродійне товариство видання дешевих і корисних книжок”. У перелік україномовної публіцистики для народу, дозволеної цензурою, увійшли: брошура Гр. Коваленка про холеру, Т. Рильського про сільські випаси, Задьори про виховання малих дітей, хрестоматія О. Білоусенка для дітей під назвою „Вінок”, що була перевидана у 1998 р. київським видавництвом „Веселка”.

У порівнянні з найменшими слов’янськими народами ця кількість україномовних творів мізерна, але й вона є певним здобутком на тлі повного мовного знеуособлення нації. До редакційних відомств подавалась набагато більша кількість видань, хоча, звичайно, не всі вони побачили світ [25, с. 156].

Розгортання революційних подій, хвилі робітничих страйків і селянських заворушень, що охопили всю імперію, наступи демократично налаштованої інтелігенції змусили царя Миколу ІІ та уряд піти на деякі політичні поступки. 17 жовтня 1905 р. було видано маніфест про введення демократичних прав і свобод, зокрема й щодо друкованого слова. „Тимчасові правила про друк”, які скасовували попередню цензуру, ще не стали чинними, а вже з’явилася „перша ластівка” відродженої української періодики – селянський часопис „Хлібороб”, виданий братами Шеметами українською мовою. Старший – В. Шемет, колишній член „Братства Тарасівців”, пізніше посол до 1-ої Державної Думи від Полтавщини, а з 1919 р. співробітник Української Академії наук, став редактором „Хлібороба”. Сторінки часопису рясніли гострим критичним словом, виразною національно-революційною думкою. Кожне число розходилося в кількості п’яти тисяч примірників, на вулицях його просто виривали з рук розповсюджувачів. Після виходу в світ п’ятого числа влада заборонила друкувати цей національний часопис українською мовою, але, на думку А. Животка, він „встиг і в такий короткий час виконати важливе завдання будителя й організатора ще недавно розпорошених українських сил” [17, с. 56].

Східноукраїнська періодика продовжувала розвивати ті мовні традиції, що склалися у художній літературі, починаючи від Т. Шевченка. У творенні публіцистичної лексики використовувалися зразки російської літературної мови, а також і позитивні здобутки української періодики таких регіонів України, як Буковина, Галичина. Потрібно зазначити, що активну участь у її формування брало чимало східноукраїнських письменників.

Проте, у мовній практиці деяких тогочасних східноукраїнських газет і журналів досить помітним є дещо більший вплив західноукраїнської періодики. Це можна було спостерігати в фонетиці, орфографії, лексиці, граматиці. Західноукраїнські мовні традиції підтримував „Літературно-науковий вісник”, що з 1907 р. почав виходити в Києві. Певною мірою ці традиції відбиваються у „Записках Українського наукового товариства в Києві” й журналі „Україна”, що перебували під сильним впливом „Записок Наукового товариства ім. Шевченка у Львові”. Відчувала на собі деякий вплив західноукраїнської мовної практики також ілюстрована газета „Село” та деякі інші.

Вплив західної мовної практики був переважно незначний, зовнішній. Іноді він обмежувався лише правописною сферою.

Отже, можна зробити висновок, що на початку ХХ ст. преса Східної України, яка знаходилась під владою Російської імперії, отримала певні поступки з боку держави. Це призвело до збільшення кількості періодичних видань не лише російською, але й українською мовою. Проте, варто зазначити, що багато видань переслідувались цензурою, зазнавали репресій з боку влади. Багато журналів та газет переставали видаватися одразу після першого номера. Так сталося з катеринославськими газетами „Запоріжжє” і „Добра порада”, одеським часописом „Вісті”, київською „Боротьбою”, петербурзькою газетою „Наша Дума”, що продовжувала демократичні традиції журналу „Вільна Україна” та деякими іншими періодичними виданнями на території Наддніпрянщини.


РОЗДІЛ 2. ФОНДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОТЕКИ ІМ. В.І. ВЕРНАДСЬКОГО: НАДХОДЖЕННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ ГАЗЕТНИХ І ЖУРНАЛЬНИХ ВИДАНЬ

2.1 Фонди НБУВ як унікальне зібрання джерел інформації


В основу фонду Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського покладено великі книжкові зібрання XVIII − XIX ст. — фундаментальні бібліотеки Київської духовної академії, Київського університету св. Володимира, Hіжинського історико-філологічного інституту, Кременецького ліцею, ряду монастирів, ліквідованих чи реорганізованих наукових установ, товариств, навчальних закладів, націоналізованих книжкових складів і магазинів, великих приватних колекцій, які відрізнялися не лише чисельністю рідкісних і цінних видань, а й системністю та цілеспрямованим відбором літератури. У перші роки існування бібліотека придбала ретельно підібрані колекції з різних галузей науки, що належали видатним ученим-академікам В. Іконникову, М. Петрову, П. Тутковському, професорам І. та М. Лучицьким, С. Голубєву, Ю. Кулаковському, В. Караваєву, К. Якубовськом, письменнику й освітньому діячеві Б. Грінченку, відомому історику М. Бантиш-Каменському. Ця традиція постійно підтримується. Серед особистих колекцій, що в різний час надійшли до фондів бібліотеки, крім названих, особливо цінними є книжкові зібрання академіків А. Кримського, Ю. Соколова, Ю. Ліпатова, членів-кореспондентів С. Маслова, П. Попова, письменника Є. Кротевича.

Постійними джерелами цілеспрямованого поповнення фонду є передплата, купівля у книжкових магазинах та на аукціонах, книгообмін. Повнота поточного комплектування забезпечується надходженням обв'язкових примірників творів друку. Завдяки цьому Hаціональна бібліотека України імені В.І. Вернадського має унікальний за змістом і універсальний за видовим складом фонд, що включає документи від зародження писемності (клинописні тексти III тис. до н.е.) до актуальних вітчизняних та зарубіжних наукових видань сьогодення.

У газетному фонді зберігається близько 175 тис. річних комплектів газет. Найдавнішими виданнями в цьому фонді є: „Санкт-Петербургские ведомости” 1732 р. і „Gazeta Warszawska” 1760 р. Цінна інформативна частина фондів — багаторічні комплекти дореволюційних, повні комплекти сучасних вітчизняних та зарубіжних наукових журналів, 70-тисячне зібрання службових видань різних дореволюційних відомств і установ, зокрема департаментів, міністерств, комісій, комітетів, товариств.

Виключно важливу наукову, культурну і громадську цінність становить найбільш повне в Україні зібрання архівного примірника друку України з 1917 р. (700 тис. прим.), зібрання всіх видань установ Національної академії наук, включаючи видруковані на замовлення та малотиражні, значна частина Архівного фонду Академії, а також понад 100-тисячний масив докторських і кандидатських дисертацій з усіх галузей знань, що були захищені в Україні.

Єдиним в Україні є 500-тисячне зібрання публікацій Організації Об'єднаних Hацій (ООН) та її спеціалізованих установ (з 1969 р.). Hаціональна бібліотека України імені В.І. Вернадського щорічно одержує майже 15 тис. документів: статути, договори, правила процедур, звіти про засідання, резолюції та рішення, покажчики офіційних матеріалів, публікації з різних проблем науки, техніки, культури, переважно англійською та російською мовами.

Виняткове науково-культурне значення має одне з найбагатших зібрань стародавніх пам'яток слов'янської писемності, фонд рукописних книг XI — XVIII ст. та історичних документів XVI — XVIII ст. Серед них — сім аркушів „Київських глаголичних листків” (X ст.) — однієї з найдавніших глаголичних пам'яток старослов'янської писемності, фрагменти „Сліпченського Апостола” — рукопису XII ст. на пергамені, „Оршанське Євангеліє” XIII ст., „Сербський Апостол” XIV ст., „Києво-Печерський патерик” (1553 − 1554), славнозвісне „Пересопницьке Євангеліє” (1556 − 1561), що за красою та багатством оформлення не має рівних собі серед українських рукописів. Сьогодні ця духовна святиня українського народу набула значення ще й політичного символу нації — на „Пересопницькому Євангеліє” під час інавгурації присягають Президенти України [23].

У фондах знаходиться також велике зібрання стародавніх слов'янських книг, друкованих кирилицею (понад 8000 томів). Тут представлено перші друковані книги з Московської, Львівської, Острозької, Київської, Почаївської, Віленської, Унівської, Hовгород-Сіверської друкарень. Серед них всесвітньо відомі московське (1564 р.) і львівське (1574 р.) видання „Апостола” першодрукаря І. Федорова, віленське „Євангеліє” П. Мстиславця (1575 р.), Острозька „Біблія” (1581 р.), „Граматика” Мелетія Смотрицького; одна з перших київських друкованих книг — „Лексіконъ славеноросскій” Памви Беринди (1627 р.) та багато інших рідкісних видань східнослов'янських друкарень. Широко представлено рідкісні видання XVIII − XX ст., друковані гражданським шрифтом — „Енеїда” І. Котляревського 1798 р., Шевченківський Кобзар 1840 р., прижиттєві видання творів М. Ломоносова, О. Пушкіна, Л. Глібова, І. Карпенка-Карого, Лесі Українки, П. Грабовського, що давно вже стали раритетами.

Серед зарубіжних стародруків — пам'ятки західноєвропейського книгодруку XV—XVI ст., у тому числі колекція з 524 інкунабулів, книг початкового періоду книгодрукування, виданих до 1500 р. В колекції є „Трактат” Матвія Краківського — книга, видана у Майнці 1459 − 1460 рр. ще за життя І. Гутенберга, „Історія тварин” Арістотеля (Венеція, Й. Кельнський, Й. Мантен, 1476 р.) та слов'янський інкунабул „Октоїх”, виданий у Чорногорії 1494 р. Стародруки, що побачили світ протягом першої половини XVI ст., об'єднано в колекцію палеотипів, яка нараховує 2,5 тис. примірників. Представлено видання найбільш відомих європейських друкарів Й. Фробена, Й. Бадіуса Асцезія, А. Торрезано, Й. Амербаха, Ф. Джунти, Я. Галлера, М. Шарфенберга, Й. Шьонспергера та ін. Бібліотека має також видання відомих європейських видавничих фірм XV − XVII ст. — Альдів, Етьєнів, Плантенів, Ельзевірів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.