«Марві Хаммер» - дитяча програма, що транслюється на телеканалі ТЕТ щосуботи о 8.30 ранку. Головний герой – анімаційний персонаж маленької чудернацької мишки Марві Хаммер, що розповідає малюкам про все найцікавіше у світі що нас оточує. Діти зможуть дізнатися багато нового, наприклад, яку величезну вагу може підняти людина, якою мовою спілкуються дельфіни та чому йдуть дощі і ростуть гори. Щодня Марві Хаммер із своїми друзями – міжнародними репортерами Джей Сі, Роберто та Мін – вирушають у подорож до різних країн. Це допомагає малюкам дізнаватися багато нового, мандрувати різними куточками світу, тощо. (див. Додаток G).
«Вечірній мультик», «Ранковий мультик», «Мультяшний підвечірок» - це телепрограми для дітей, що складають ранковий та вечірній блоки дитячого мовлення телеканалу ТЕТ. В цієї передачах,діти зустрічаються з улюбленими мультиплікаційними героями і друзями з Казкового Патруля. Головний персонаж - анімаційний, розумний і винахідливий Колобок. Завдяки його розповідям діти дізнаються, про природу близьких і далеких куточків світу. Наприклад, що їдять симпатичні панди, скільки родичів у бурого ведмедя, і чим відрізняється африканський носоріг від індійського. Кожного дня Колобок за допомогою своїх агентів-лісових звірів робить щось корисне для Королівства казок. А наприкінці кожної передачі діти дивляться різні улюблені мультики.
«К1» - це сучасне, динамічне, інтелектуальне телебачення. Програмне наповнення каналу - інформаційні програми власного виробництва, які відповідають найвищим професійним стандартам та очікуванням сучасних глядачів, якісне зарубіжне кіно та найкращі російські серіали. Постійною ефірною лінійкою є також пригодницькі та документальні проекти від професіоналів цієї галузі: Discovery, National Geographic, AENT та інших. Що стосується виключно дитячого контенту, то окрім телевізійної передачі «Земля в ілюмінаторі», що транслюється на телеканалі у ранковому блоці, інші дитячі телевізійні програми в сітці мовлення відсутні.
К1 - загальнонаціональний канал, універсальний за жанровим наповненням. В українському ефірі з червня 2005 року. З січня 2007 року входить в медіа-групу «Інтер». Канал представлений в усіх обласних центрах України та у більшості районних. Виробництво К1 зорієнтоване на передові цифрові технології у сфері мовлення та виготовлення програм. Канал має власний телецентр - унікальну для українського телебачення технічну базу на рівні світових зразків.
Цільова аудиторія каналу - чоловіки та жінки віком від 14 до 49 років, з середнім та високим рівнем достатку. Ця аудиторія дещо молодша від глядачів інших національних каналів і є активним споживачем товарів та послуг.
«Земля в ілюмінаторі» – пізнавально-розважальна програма, що транслюється на каналі К1 щосуботи у ранковому блоці телемовлення (близько 6-8 годин). Це «генетично модифікований» телевізійний продукт, що поєднує в собі пізнавальний блок та мультфільм для дітей. У пізнавальному блоці ведучий Леонардо Лютий, розповідає дітям про астрономічні явища, зірки, планети, створення Землі та зародження на ній життя, також він буде розповідати про різноманітність земного життя: свята, пори року, чудеса світу, винаходи науковців, тваринний світ та багато цікавого. Щовечора Леонардо збирає біля екранів дітей різного віку. (див. Додаток H)
2.2 Проблеми та перспективи розвитку програм дитячого телебачення
Відомо, що найбеззахисніша й одночасно найвимогливіша телевізійна аудиторія – діти. Алі дитячі проекти – ізгої на телебаченні. «За умов швидкого зростання чисельності телерадіоорганізацій – з 103 – в 1995 р. до 1052 – в 2003 р. (в 10 разів за 8 років і на 25% лише за останній рік) – сьогодні український ринок телепродукції, має близько 1% дитячих телерадіопрограм (із загальної кількості програм на всіх каналах мовлення), 3,3% пізнавальних програм тощо. Натомість маємо 75,5% художньо-розважальних телерадіопрограм» [61].
У статті 12 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» зазначено, що основними завданнями телерадіоорганізацій є «створення та розповсюдження економічних, публіцистичних культурно-освітніх, медико-гігієнічних, художніх, навчальних, розважальних, спортивних програм, а також програм для дітей та юнацтва» [10].
Тобто, згідно з ліцензією, передачі поділяються на: інформаційні, культурологічні, просвітницькі, розважальні, дитячі та інші. При цьому у формі державного контракту передбачено розподіл на: інформаційні, суспільно-політичні, художні, передачі для дітей та юнацтва, освітні, спортивні та інші передачі. Але форма державного контракту, що є невід'ємним додатком до ліцензії на мовлення, виданої Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2004 № 918), щодо жанрового спрямування телевізійних та радіопередач, переважно не відповідає цій програмній концепції.[50]
Отже в наслідок невідповідності розподілу передач в ліцензіях та державних контрактах, за відсутності критеріїв щодо їх порівняння, неможливо було перевірити дотримання ліцензійних умов у частині жанрового спрямування телевізійних та радіопередач.
Тому можна сказати, що сьогодні порушені міжвідомчі зв'язки, а дитяче віщання існує автономно від суспільства та його інститутів. Постає проблема регенерації дитячого мовлення в країні. А це по-перше питання присутності дитячого віщання в ефірі, виконання власниками телеканалів ліцензійних зобов'язань. Говорячи про відповідальність дитячого телебачення, ми переходимо до механізму контролю за дотриманням ліцензійних зобов'язань. Нинішні ліцензійні зобов'язання регламентують тільки відсоток дитячого загального обсягу віщання. З формальної точки зору, ліцензія на можливість віщання, видана державним органом, виступає як договір між телекомпанією й суспільством. Телеканали самостійно ухвалюють рішення щодо формування програмної політики, керуючись корпоративними інтересами.
По-друге, необхідно говорити про відповідальність за зміст програм для юної аудиторії. Дитяча аудиторія численна і на неї можна орієнтуватись. Водночас вона дуже специфічна, тому «дитячий продукт» має бути якісним, цікавим, динамічним, захоплюючим і відповідати запитам такої глядацької аудиторії. А це тягне за собою великі витрати. Деякі телевізійні канали не просто не хочуть купувати дитячі програми - вони їх навіть безкоштовно не беруть.
Більшість телеканалів припускають, що «дитячими програмами» (як записано в їхніх ліцензіях) цілком можна вважати й мультфільми. Тому часто телеканали обмежуються показом західних мультфільмів, що обходитися телеорганізаціям набагато дешевше (хоч їхні агресивні герої викликають певні побоювання в дитячих психологів), ніж підготовка власних українськомовних телепередач для дітей. Повноцінні ж дитячі програми виробляються тільки Національною телекомпанією України та обласними державними телерадіокомпаніями, тобто на державні кошти через держзамовлення. До того ж, телевізійні власники не хочуть віддавати дитячим телепрограмам вечірній прайм, ставлячи їх на 4-5-ту ранку. Цікаво, що в європейських країнах телемовникам не треба прописувати, коли саме показувати дитячі програми. Телекомпанії змагаються за глядача і розуміють, що дитячу програму не можна ставити на 4 ранку. Та, на жаль, наших мовників це наразі не стосується.
В Європі є чітка регламентація того, скільки телеканал (комерційний чи суспільний) зобов'язаний виділити власного бюджету й екранного часу для дитячого продукту. Кожна держава займається програмами національно-культурної ідентифікації,саме до якої відноситься й дитяча продукція. Європейські країни по-різному виробляють свої механізми: або визначають квоти в бюджеті компанії, або квоти екранного часу. Ще може регламентуватися в бюджеті компанії – це певна квота для так званих незалежних продюсерів, які отримують чіткий бюджет на дитячі програми і зобов'язані віддати 25-40% незалежним виробникам [49].
Нині в Україні більш-менш успішно працюють десятки продакшнів, які виробляють продукт для телеканалів. Це телесеріали, ігрові й політичні шоу та інше. В цьому переліку немає ані дитячих програм, ані дитячих фільмів чи мультфільмів [49]. На думку переважної більшості керівників продакшнів, у всьому винен Закон «Про рекламу», згідно з яким у дитячих програмах не можна розміщувати рекламу. Прийняття цієї норми призвело до того, що телеканалам стало невигідно виробляти й купувати дитячий телепродукт. Виходить замкнене коло. Канали не купують, бо невигідно, рекламодавець не платить, бо не бачить рейтингів. А продакшни не виробляють, бо телеканали не купують. Стандартні ринкові відносини.
Якщо прислухатися до думки керівників телекомпаній, то рекламу в дитячих програмах може дозволити. Але вона не може бути довгою, а її тематика та форма мають бути чітко прописані в законі. Наприклад, під час дитячого ефіру не повинна рекламуватися нездорова їжа з підвищеним вмістом жирів, солі й цукру, що вже заборонено в деяких європейських країнах. Має контролюватися зміст роликів. Зокрема, вони не повинні напряму провокувати дитину на купівлю чогось чи на те, щоб діти вимагали від батьків такої купівлі. Також у рекламі має бути заборонено експлуатувати довіру неповнолітніх до батьків, учителів чи інших персон, що користуються авторитетом. Абсолютно нормальною є реклама дитячого харчування, одягу, парфумерії чи книжок для дітей.
Зараз може скластися ситуація, коли телеканали почнуть чітко дотримувати зобов'язання стосовно дитячого мовлення, але в ефірі демонструватимуть лише передачі західного виробництва. Ця тенденція стає традиційною для багатьох всеукраїнських каналів вже сьогодні.
Вітчизняним виробникам мультфільмів та передач важко конкурувати з закордонними мультсеріалами та «дитячим продуктом», який діти зараз можуть побачити по супутниковому телебаченню чи по Інтернету.
Кошти на створення якісного телепродукту можна було б одержати за рахунок реклами, як це робиться під час трансляції дорослих передач. Але переривати дитячі передачі рекламою заборонено законом. Під такі програми важко знайти спонсорів, тому дитяче телебачення – малобюджетне.
У компетенції влади урегулювати питання засилля західної дитячої телепродукції, шляхом обмеження її випусків на вітчизняному телеекрані. Одночасно з впровадженими мірами, необхідно стимулювати виробництво власних конкурентоздатних дитячих програм. У такому випадку держава мала б забезпечити фінансову підтримку для компаній, що створюють такі передачі, або відмінити норму закону стосовно реклами.
Ця заборона формальна і її елементарно можна обійти. Скажімо, ділити програму на дві автономні частини, і ставити рекламу в кінці першої частини й на початку другої. Але дитячих програм немає не тільки тому, що існує заборона на рекламу. Якщо цю норму приберуть, то не одразу всі зацікавляться дитячим телевиробництвом. Воно повинно бути конкурентоздатним.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
