3. Дитячі передачі. Спеціальні дитячі передачі становлять незначний обсяг у дитячому віщанні українських телеканалів, і створюються як правило на держаних та обласних ТРК. На ведучих комерційних телеканалах значно знижений обсяг дитячих програм власного виробництва, а на деяких подібного телепродукту й зовсім немає. У число дитячих у звітах телекомпаній попадають передачі, тематика й границі аудиторії яких розмиті. Немає спеціальних програм для маленьких (до 3 років), для молодших підлітків ( 9-11 років), для юнацтва. Спостерігаються спроби заміни спеціальних дитячих телепередач, на мультфільми,дитячі фільми та серіали. До того ж деякі телеканали відмовляються транслювати дитячі програми в прайм-таймі, ставлячи їх показ на 4-6 ранку.
5. Дитячі телесеріали. Телесеріали для дітей займають ще менше часу в ефірі, ніж дитячі передачі. На будь-якому, узятому навмання телеканалі, щодня виходить кілька телесеріалів для дорослих - як вітчизняних, так і закордонних (причому останні роки частка вітчизняних стрічок у серіальном кінопоказі росте). На жаль, це не ставиться до серіалів для дітей. У тім скромному наборі дитячих серіалів, що сьогодні існує на телебаченні, вітчизняних стрічок практично немає.
6. Фільми для дітей. Художні фільми для дітей представленні у телепросторі, як найчисленна категорія телепрограм дитячого віщання. Їхня присутність у телевізійному ефірі звичайно не перевищує десяти годин на місяць. Виключення становлять періоди шкільних канікул, коли загальна тривалість показу дитячого кіно зростає до 30 годин. Варто зазначити, що у передачах вітчизняного телебачення для дітей виразно виявляється «американський акцент» і третину всього об'єму дитячого мовлення складають так звані родинні комедії американського виробництва (які за жанром не можливо прирахувати до дитячих стрічок). Отже телевізійна політика кінопрокату орієнтує ціннісні подання сучасного підлітка особливим образом: жанрово-тематична специфіка художніх фільмів зорієнтована на «американізацію» підліткової субкультури. Більше того, частина фільмів, трансльованих по українському телебаченню, є серіалами (в основному американськими й південноамериканськими), що припускає не просто регулярне проведення глядачами великої кількості часу перед екранами в певні години, але й ідентифікацію з персонажами, які істотно впливають на світосприйняття підлітка [64].
1.3 Принципи функціонування сучасного дитячого контенту
Практично все наше телебачення функціонує як комерційне, існуючи за рахунок реклами, а це значить, що всі канали орієнтуються на масову аудиторію й формують свій ефір, опираючись на рейтингові показники, що говорять про ступінь попиту глядачів на програми певних жанрів. Відомо, що найактивнішою та численною глядацькою аудиторією завжди були діти й підлітки. Вони починають дивитися телевізор у віці приблизно від двох років. Існує багато білих плям у висвітленні дитячої тематики в засобах масової інформації. Вітчизняний телеефір не адаптований до дитячих інтересів. І тому питання збільшення програм для дітей у вітчизняному ефірі багато в чому залежить від зацікавленості рекламодавців, адже українське законодавство забороняє переривати дитячі передачі рекламними роликами. У пункті 4 статті 13 Закону України «Про рекламу» зазначено: «Забороняється переривати з метою розміщення реклами трансляції програм для дітей» [10]. Тому для дитячих телепередач дуже складно знайти спонсорів, і сьогодні вони все ще залишаються малобюджетними.
Відомо, що за останнє десятиріччя зросла кількість масових, загальнодоступних телеканалів. Сьогодні середня міська родина в Україні має можливість дивитися вісім українських каналів. На вітчизняному телеекрані з'явилися нові жанри телепередач і типи телевізійних видовищ. Але найбільша частка ефіру сьогодні спрямована на загальній кінопоказ стрічок. У цьому контексті під кінопоказом розуміється частина телеефіру, що містить у собі художні кінофільми, а також телевізійні фільми й серіали. Подібного обсягу кіно на загальнодоступних телеканалах в західних країнах світу немає. Можна сказати, що щоденна телепрограма сучасного українського глядача майже наполовину складається з кінопродукції (кінофільмів і телесеріалів), анімації й документальних фільмів. Доповненням до цього контенту постають розважальні програми, що містять ігри, шоу, гумористичні, музичні й деякі інші види програм.
Приблизно нарівно представлені новини й традиційна тележурналістика (суспільно-політичні, інформаційно – аналітичні програми). Що стосується дитячих телепрограм, то на українських каналах фігурує не значний обсяг дитячого віщання, і становить лише 5% від загального обсягу телевізійного віщання. Як зазначено у статті 12 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»: «Основними завданнями телерадіоорганізацій є створення та розповсюдження економічних, публіцистичних культурно-освітніх, художніх, навчальних, розважальних, спортивних програм, а також програм для дітей та юнацтва» [10]. Відповідно до умов ліцензії, телеканали зобов'язані включати в сітку своїх програм дитячі телепередачі, загальний час трансляції яких не повинне перевищувати двох годин. Однак українські канали віщають дитячі телепрограми в середньому 1 годину на день.
Ще на початку 70-х років метр вітчизняної телевізійної соціології професор Б.М.Фірсов писав: «По європейських поняттях дитина - телеман дивиться передачі понад 2,5 годин щодня, а по американських поданнях - навіть понад 3,5 годин на день, тобто до 30 годин на тиждень!» [34, с.149].
Уже нинішній дослідник С. Кара-Мурза відзначає, що діти США проводять у телевізора в середньому 21 годину 38 мінут у тиждень. Це становить більше трьох годин у день [26, с.367].
У результаті дослідження проведеного агентством Kidnapping, метою якого було з'ясування особливостей перегляду телевізійних каналів маленькими телеглядачами, стало відомо що юні українці проводять біля екранів телевізора в середньому від одного до чотирьох годин щодня. А в період шкільних канікул час перегляду телепередач збільшується мінімум у два рази (до 27 годин на тиждень, або 3,85 годин на день). Під час літніх канікул ці показники становлять 17 годин на тиждень і 2,5 години на день [20].
Найбільшим успіхом у дитячої аудиторії користуються серіали, мультиплікаційні й художні фільми. Також досить популярними є західний телевізійний продукт. Дослідження добового циклу телетрансляцій показує, що більше половини кінострічок, орієнтованих на молодших школярів, транслюються в ранковому ефірі, менша частина показується вдень. Більша частина дитячих фільмів показується також у вихідні дні. А у вечірній прайм-тайм, фільми що призначені молодшим школярам на українських телеканалах майже не транслюються (для дошкільників увечері таких фільмів взагалі немає). Таким чином, дошкільники й молодші школярі після шести годин вечора просто «змушені» дивитися «дорослі» фільми. Тому до 18 років молода людина встигає подивитися 200 тисяч актів насильства та еротичних сцен [21, с.78].
Однак присутність дитячих телепрограм у сітці віщання, не завжди виступає прямим показником доступності цього контенту для юних глядачів. Канали транслюють дитячій телепродукт, як правило у дуже незручний час для телеперегляду, та залишають ефір прайм-тайму для показу телепродукції, що орієнтована на дорослого споживача медіа продукту. Тому в установлений ефіром інтервал часу, що відведений для дитячого телемовлення, біля екранів телевізорів, збирається не значна глядацька аудиторія.
Таким чином, в умовах недоліку передач, призначених спеціально для дітей і підлітків, відбувається заміщення дитячого контенту, тобто поглинанням дитячого телепродукту дорослим, іноді призначеним для сімейного перегляду. Сьогодні особливо гостро постає питання створення спеціальних каналів і проектів, що розвивають дитяче телебачення. Однієї із ключових функцій телебачення є забезпечення соціально-інтеграційної єдності, і цю функцію сучасне телебачення практично не здійснює. Дитячій аудиторії не вистачає науково-пізнавальних передач на зразок каналу «Дискавері». Також відчувається брак цікавих пригодницьких фільмів чи серіалів про підлітків; дуже мало оптимістичних, добрих фільмів.
Дитяче телемовлення необхідно комбінувати так, щоб діти могли дивитися передачі в зручний для собі час, а змістовне наповнення, жанрові особливості, зображальна естетика й тривалість відповідали певній віковій категорії. З приводу цього, медіапедагог Шаріков А.В. запропонував наступну стратегію побудови віщання для дітей і юнацтва: «Дитяча та юнацька аудиторія має потребу в тім, щоб для кожної виділеної вікової групи аудиторії створювали хоча б одну цільову передачу: для дітей і молодших дошкільників (до 3 років); для старших дошкільників ( 4-6 років); для молодших школярів ( 6-9 років); для молодших підлітків ( 9-12 років); При цьому передачі повинні бути «уписані» у спосіб життя дитини-підлітка, юнака чи дівчини, та транслюватися в той час, коли їх може побачити ця аудиторія». Однак таких передач на телеканалах, які були б спеціально орієнтовані на дітей і підлітків різних вікових груп, на сьогоднішньому телеекрані майже немає. Варто відзначити, що основна частина дитячих програм і дитячих ігрових шоу, які сьогодні існують на українських каналах, по цільовій аудиторії, більше відповідає підліткам (школярі старше 13 років) і зовсім мало програм для дошкільного й молодшого шкільного віку [70, с.277].
До того ж сегментуя аудиторію, телеканали повинні враховувати періодизацію дитячого розвитку. Адже дитина чотирирічного віку й дитина у вісім років – це різні діти, які швидко розвиваються й відносяться по суті, до різного «поколінням». При створенні дитячої сітки віщання українські телеканали, зобов'язані враховувати розпорядок дня дітей і їхніх індивідуальних особливостей [39, с.18].
Сегментування відповідно до груп цільової аудиторії, повинно створюватися фахівцями та психологами, та відображати стан найближчого розвитку дітей. Як говорять фахівці в області материнства й дитинства — дитина розвивається «стадійно». У віці 6 років хтось «ментально» уже 9-літній, а хтось ще не вийшов з 4-х років. Телебаченню необхідно програмувати сітку віщання таким чином, щоб дитячій цільової аудиторії в цих прикордонних віках було цікаво дивитися програму. Але для створення якісних дитячих телевізійних програм, потрібні сучасні технології.[73, с.245]
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ДИТЯЧОГО ТЕЛЕБАЧЕННЯ: ОБ’ЄМ ТА СТРУКТУРА ВІЩАННЯ
2.1 Сучасний етап розвитку телепрограм для дітей на українському телебаченні
Якщо оглянути технічне покриття українських телеканалів на всій території країни, можна виділити три основні групи: загальнонаціональні, мультирегіональні (або мережеві), місцеві й кабельні. Загальнонаціональні канали - УТ-1, Інтер і Студія 1+1 - мають найбільше технічне покриття території нашої країни - від 98 до 100%. При цьому всі три канали поєднує визначна характерна особливість - вони використовують технічний потенціал, створений ще під час існування СРСР. Мультирегіональні канали - Новий канал, ICTV і СТБ - будують свою систему віщання за принципом мережі, покриваючи територію країни в міру одержання ліцензій на віщання окремо по областях. На сьогоднішній день технічне покриття цих каналів коливається в межах 95-94 %. В деяких джерелах до складу загальнонаціональних відносять шістнадцять каналів із національним покриттям, з яких можна виділити ICTV, Новий канал, СТБ, «ТРК Україна», K1, НТН, Ера, Тоніс та інш. [61]
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
