Зважаючи на усе вище сказане, журналіст повинен відчувати усю свою відповідальність перед молодою аудиторією, розуміти свою мету, а не робити програму заради самої програми. Бо тільки професійне, високоморальне телебачення зможе виховати людину високодуховну, зрілу, яка у подальшому житті зможе відстояти свою думку та ідеали.

Освітня функція

Сучасна людина живе в епоху грандіозних перетворень цивілізації, основна особливість якої – «зростання ролі інформації й інформаційних комунікацій, створення єдиного інформаційного простору. Минуле покоління інформацію запам'ятовувало й відтворювало, а сучасній людині доводиться самостійно відбирати необхідний матеріал і знання з її величезного потоку. Саме тому сучасних дітей необхідно вчити самостійно орієнтуватися в цьому інформаційному полі» [59, с.380].

Освітня функція телебачення передбачає не лише формування знань та вмінь, але й і формування особових якостей, світогляду дитини. Одночасно з освітою, цей процес реалізує й виховну функцію телеглядачів, формуючи їх переконання, етичні, трудові, естетичні погляди, переконання, систему ідеалів, стосунків, потреб, фізичну культуру, тобто сукупність якостей особи, характерних для людини соціалістичного типа.

Сьогодні особливо помітна відсутність освітньої функції на українському телебаченні, яке існує за рахунок рейтингів та рекламних прибутків. Освітня роль ЗМІ тісно пов'язана з їх функцією соціалізації.

Рекреативна функція

«Рекреація (від лат. recreatio - відновлення) - відпочинок, відновлення сил людини, витрачених у процесі праці. Більшість рекреативних телепрограм, по суті, лежать за межами журналістики. Чисто розважальна продукція (відео кліпи, комедійні фільми, телепередачі.) створюється, як правило, спеціалізованими телекомпаніями. Журналісти іноді беруть участь у таких програмах у ролі ведучих, а також редакторів» [ 33, с.159].

Хоча розважальний блок телепрограм посідає перше місце у сітці віщання телеканалів та вважається найоб'ємнішим у відсотковій кількості, відношення до цієї функції завжди було неоднозначним. Деякі вчені, такі як П. Лафарг, Н.Я. Данилевський, С.Г. Струмилін, Б.Г. Ананьєв схильні ставитися до неї, як до невід'ємної частини культури, необхідної для задоволення найважливіших людських потреб. Інші, такі, як, наприклад, В. Беньямін у роботі «Твір мистецтва в епоху його технічної відтворюваності» уважають розвагу негативним явищем, тобто негативним різновидом соціального поводження, куди окрім сучасного мистецтва входять кіно з телебаченням. Деякі соціологи, подібно Ж. Дюмазедье, розглядають рекреативну функцію, лише через призму дозвілля, деякі – як щось більше глобальне, як своєрідний прошарок культури, що володіє унікальними, властивими тільки їй властивостями.

Головною особливістю розважальних передач є орієнтація їх на виконання вузького кола специфічних функцій, у зв'язку із чим, власне кажучи, теоретики й виділяють розважальні програми в окрему групу. Передачу можна назвати розважальної, якщо вона задовольняє наступні глядацькі потреби:

- одержання задоволення, позитивних емоцій ;

- зняття напруги (рекреація й релаксація), редукція тривоги;

- відхід від реальності;

- азарт;

- емоційне осмислення комічного (гумор) [1]

Розважальні передачі – є важливим елементом соціального регулювання й, тим більше, соціальної інтеграції. І кожна з них у вмілих руках журналіста, здатна зробити більше, навіть ніж науково-популярна програма.

Функція соціалізації

«Під функцією соціалізації розуміється передача культурних здобутків, засвоєння дитиною норм, цінностей, зразків поведінки, що дозволяють їй адаптуватися до соціальної дійсності. Сутність соціалізації полягає в поєднанні пристосування (адаптації) і самоствердження людини в умовах конкретного суспільства» [42, с.174].

Соціальна ситуація розвитку дитини в Україні, як і в багатьох країнах пострадянського простору, сьогодні відрізняється високим ступенем драматизму: економічні труднощі, політична нестабільність, дегуманізація суспільних зв'язків і криза родини, соціальне сирітство та криміналізація суспільства – сучасна епоха «культурного вибуху» висуває підвищені вимоги до фізичного, психологічного, морального й духовного здоров'я маленького громадянина, приреченого виживати в таких умовах [33, с.184].

«Найважливішими ознаками несприятливої соціальної ситуації для зростаючої особистості є руйнування уставлених протягом тисячоліть природних інститутів соціалізації – родини та дитячого співтовариства, зміна морально-психологічного клімату в суспільстві, вплив засобів масової інформації, зокрема, реклами» [33, с. 185].

«Соціалізація - це процес засвоєння індивідом протягом усього його життя певної системи знань, соціальних норм і культурних цінностей, настанов і зразків поведінки, які дозволяють йому функціонувати в якості повноправного члена суспільства, до якого він належить» [ 32, с.79].

Соціалізація неможлива без активної участі самої людини в процесі засвоєння широкого кола цінностей, понять і навичок, на ґрунті яких складається її повсякденне життя.

Отже навчальний, розважальний, виховний вплив телебачення на дітей сьогодні є досить актуальним. Простіше кажучи, за допомогою передач і мультфільмів дитина вивчає навколишній світ. Завдяки тому, що дитячі телепрограми є важливим джерелом інформації, у дитини формується і розширюється знання про світ. У зв'язку з цим, саме зараз серед важливих і пріоритетних завдань суспільства в число перших слід включити відродження дитячого освітнього, учбового телебачення й розвиток освітніх мультимедійних телевізійних технологій. Відомо, що навчально-виховні програми впливають на дітей, розширюють коло їхніх пізнань та доповнюють знання, що одержані ними у школі. Ці програми більш привабливі для дітей у порівнянні з методами, що використовуються в шкільних закладах, тому що дитяче телебачення має можливість розвивати здатність маленьких дітей до творчості. Це здійснюється шляхом зупинки кадрів і порівнянь, приведення приклада, питання, спонукання мислення, уяви й спонукання до творчості взагалі [75, с. 324].

Однак необхідно брати до уваги, що в міру дорослішання дитини виховна й навчальна роль телебачення знижується. Крім того, у сьогоднішній ситуації постійної боротьби за українізацію, дитяче телебачення можна розглядати як ще один зі способів пропаганди мови.

Дитяче телебачення сьогодні складається з певного відсотку телепрограм, що входять до сітки віщання українських телеканалов. Визначимо подані терміни:

Сітка віщання – це документ, який складається мовником телеканалів на конкретний період, та містить перелік, послідовність, найменування, час виходу в ефір інформаційних, публіцистичних, соціально-економічних, спортивних, дитячих та музично-розважальних програм [74, с.114].

Телепрограма – це сукупність телевізійних передач, що мають постійну назву, виходять в ефір не рідше одного разу в рік, та зареєстровані відповідно до чинного законодавства [74, с.120].

Телепередача – це послідовність повідомлень або інших матеріалів, що підготовлені й призначені для телемовлення. Передачі вважаються окремою, закінченою в організаційному та тематичному відношенні частиною телепрограми [74, с.120].

Загалом телевізійні програми, що наповнюють сітку мовлення українських телеканалів, прийнято поділяти на:

- інформаційно-публіцистичні програми;

- художні програми;

- освітні програми;

- телевізійні ігри й розважальні програми;

- телепрограми для молоді;

- телепрограми для дітей і юнацтва;

- реклама на телебаченні; [71, с.24]

Також телепрограми можливо розділити за видами художнього телебачення:

- теледрама (і її різновиду : трансляція театрального спектаклю, адаптація, телеспектакль);

- драматичний телефільм;

- багатосерійний телефільм;

- кінофільм на телеекрані;

- музика на телеекрані; [71, с.25]

У свою чергу структура дитячого віщання поділяється на наступні види телепрограм:

1. Анімація (мультфільми й мультсеріали)

Аніме (від япон. [аніме], від англ. [animation] – анімація) — японська мультиплікація, яка представляє собою величезний сегмент дитячого віщання на українському телебаченні й займає більше годин телевізійного ефіру. Першим і фундаментальним достоїнством аніме є небачений діапазон тем і піджанрів цього мистецтва. Головна відмінність від мультиплікації інших країн полягає в тому, що аніме, в основному, робиться з розрахунку на підліткову та дорослу аудиторії. Стиль анімації характеризується насиченістю кольорів і деталей графіки. Аніме часто відрізняється характерною манерою зображення персонажів. Сюжети анімації часто наповнені фантастичним або футуристичним змістом. Випускається у формі телевізійних серіалів, а також фільмів, що розповсюджуються на телебаченні [29].

2. Мультиплікація або мультфільм - вид екранної продукції та один зі способів творчого створення фільмів. Традиційно мультиплікацією вважається «мальований фільм», кожний кадр якого фотографується окремо, причому розходження між малюнками при перегляді плівки складаються в природні рухи. Однак методи blue-box і комп'ютерного накладення зображень фактично теж є мультиплікацією. Дотепер існує і як жанр (в основному завдяки американському й радянському напрямкам мультиплікації), і як технічний спосіб при виготовленні добутків різних жанрів, особливо з рекламними цілями або рекреаційною функцією. Мультиплікація як форма мистецтва розвивалася екстенсивно з пошуком нових і несподіваних напрямків. Існують повнометражні мультфільми, побудовані за законами драматичної композиції й призначені в основному для кінопрокату, та телеперегляду. Формально мультфільм (навіть серіал) не є специфічно телевізійним добутком, однак своєрідна «інтимність», камерність сприйняття приводить до того, що основним місцем мультфільму стає домашній телеекран.

Загалом на українських телеканалах транслюється багато іноземних мультфільмів, серед яких разом із високоякісними, містяться медіапродукти низькопробного зразка, що пропонують дитячій аудиторії демонстрацію бійок, гонитви, сцен фізичного придушення, знищення противників, відкритого насильства, хоча й для досягнення благих цілей. Подібні мультфільми, або анімації несуть у дитячу аудиторію невиправдано високу дозу жорстокості й агресивності. Мультфільми на кшталт «Сімпсонів» або «Футурами» -не призначені для малої глядацької аудиторії, але будь-які анімаційні фільми, що транслюють на телебаченні обов’язково привертають підвищену увагу дітей молодшого віку, та й частенько підносяться телеканалами як дитячі мультсеріали. Альтернативу американським мультфільмам представляють старі добрі радянські мультики - прекрасні, повчальні, але зняті, на жаль 20-30 років назад, що не можуть конкурувати з якісними мультимедійними стандартами сучасної анімації,тому будуть на жаль менш зрозумілі й цікаві новому поколінню дітей [29].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10