Загалом, аудиторія телебачення, у теоретичному контексті визначається – як сукупність людей, до яких звертаються ЗМІ, і які сприймають звернену до них інформацію. Це загальна кількість глядачів, що мають можливість дивитися програми телебачення. На момент сприйняття звернення, аудиторія розділена на групи людей. Аудиторія є не лише об’єктом впливу, але й безпосереднім учасником комунікації [3, с. 116 ]. Розрізняють реальну і потенційну аудиторію конкретної передачі, програми і телебачення в цілому. Потенційна аудиторія - це число людей, що мають технічну можливість (завдяки наявності телевізорів і передавальної мережі в даній місцевості) дивитися передачі, реальна - число телеглядачів, що практично реалізовують цю можливість.
Визначення певних типів аудиторій, окреслення їх характерних ознак, безумовно, сприяє ефективності діяльності ЗМІ. Вік аудиторії традиційно є одним з типоформуючих ознак у дитячій тележурналістиці. Серед факторів успіху дитячого віщання важливе місце займає чітке подання про вікові особливості цільової групи. Це робить необхідним аналіз вікової психології й, насамперед, вивчення особливостей сприйняття дітьми різних віків телепрограм.
Дослідження даної аудиторії показує гіперактивність медіаспоживання неповнолітніми телевізійних програм, що в свою чергу, визначає його як окремий сегмент серед потенційної цільової аудиторії українських телеканалів. Наукові розробки вчених-теоретиків, вітчизняні і зарубіжні соціологічні дослідження говорять про наявність певних вікових груп аудиторії, які відрізняються своїми перевагами у виборі тих або інших телепрограм .Виходячи з цього можна виділити вікову групу, на основі якої й розробляється типологія дитячих телепрограм. «Дослідники у сфері дитячої педагогіки і психології виявили кілька стійких вікових особливостей у поведінці дітей і молодших підлітків, що характеризують їхній телеперегляд. Головна особливість: переваги у телевізійному перегляді змінюються відповідно до дорослішання дитини, і такі зміни відбуваються приблизно кожні три роки» [69, с.98].
Вікова періодизація, на основі якої ми розроблятимемо типологію дитячих програм на телебаченні, була запозичена у професора Інституту журналістики і масової комунікації І. Пенчук:
- раннє дитинство – до 3 років;
- дошкільний вік – від 3 до 6 років (іноді до 7 років);
- молодший шкільний вік – від 6 до 9 років;
- молодший підлітковий вік – від 9 до 12 років; [56, с.15]
Дослідники розрізняють наступні типи аудиторії:
аудиторія з пасивно-споживацьким ставленням;
активна, соціально зріла;
інфантильна, з несформованими інтересами;
- «домашня», зі стійкою системою інтересів у сфері дозвілля [73, с. 23].
Телебачення впливає на аудиторію, пропонуючи візуальну картинку, яку люди сприймають як доволі достовірну. Зорові образи запам’ятовуються краще, ніж вербальні, і довше зберігаються в пам’яті. Телебачення здатне в різних соціальних умовах, переслідуючи різні цілі, або стимулювати соціальну активність людини, або перетворювати людину на бездумного споживача.
У півтора-два роки дитина жваво реагує на бурхливу зовнішню дію. Раннє дитинство. Це найменш вивчена вікова група, якій українське телебачення ніколи не приділяло уваги. Провідна діяльність дитини на цьому етапі – наочна, спрямована на засвоєння суспільно вироблених способів дії з предметами. Відбувається інтенсивний розвиток мовлення та інтелекту. Основне психологічне надбання дитини в цьому віці – можливість порівняти свої дії з діями дорослої людини. У цьому віці дитина досить чутливо реагує на рекламу. Тому вже з раннього дитинства діти перетворюються на зосереджених телеглядачів найрізноманітніших авантюрних сюжетів – незалежно від того, до якої вікової аудиторії вони належать [56, с.27].
У віці від 3 до 6 років провідним типом діяльності дитини є гра. Крім того, в цей період дитина цікавиться малюванням, елементарною працею, позитивно реагує на казку. У дитини з’являється перший цілісний світогляд, первинні етичні норми, виникає особиста свідомість. Починаючи з трьох років, діти віддають перевагу мультфільмам і ляльковим виставам. Кінофільми ще сприймаються не зовсім адекватно. У цьому віці починає проявлятися статево-рольова приналежність. Хлопчики віддають перевагу іграм у солдатики, машинки та іншу техніку, а дівчатка обирають «доньки-матусі». У дошкільному віці дітям подобаються персонажі тварини. Проте, варто пам’ятати, що в цьому віці вони ставляться до тварин, як до рівних собі. Діти до 6 років чутливі до дидактики, до нормативних елементів [56, с.29].
У дітей молодшого шкільного віку (6–9 років) домінує учбова діяльність. Важливо пам’ятати про зміни у системі соціальних відносин. Поява рефлексії, розвиток пам’яті, волі. Гра зберігає своє значення, але змінюють свій характер [36, с.11]. Найпривабливіші типи телепоказу – мультфільми, лялькові вистави, цирк, активні ігри з елементами навчання. У цей період на формування дитини позитивно впливає використання групової форми участі дітей у передачі. Ми нерідко спостерігаємо за тим, як дівчата у віці 5–6 років імітують в іграх героїнь відомих серіалів. Серіали дуже зручні для дитячого сприйняття, оскільки в них усе дуже просто і зрозуміло: хто добрий, хто злий, мотиви вчинків – все однозначно [62, с.54].
На відміну від дівчат, у вільних іграх хлопців переважають ситуації агресії – аварії, вбивства, війни. І якщо на дівчат більший вплив має реклама,то на хлопців – мультиплікаційні фільми і бойовики [12, с.101].
Головним психологічним надбанням молодших підлітків (діти віком 9–12 років) є відкриття власного “Я”, усвідомлення своєї індивідуальності. У цьому віці діти відрізняються високою активністю, потребою у дії. Це період допитливості, подорожей і пригод. Продовжується інтерес до передач про тварин і природу, щоправда з іншими відтінками. Мультфільми як і раніше цікавлять, але тепер частіше з фантастичними героями. З’являється інтерес до розгорненого оповідання. Саме у цьому віці популярними стають художні фільми і серіали. Виникає великий інтерес до ігрових передач. Позитивно сприймаються командні змагання. Обсяг телеперегляду помітно зростає [56, с.33].
1.2 Види дитячих телепрограм
«Сучасні ЗМІ, звернені до масової аудиторії, орієнтують її увагу у певному напрямку і виконують тим самим функцію управління свідомістю і поведінкою мас. Під функцією в журналістиці ми розуміємо цілеспрямовану діяльність, що має не перехідний і не випадковий, а загальний закономірний характер. Функція включає в себе і мету, і засоби, вона виражає сутність,суспільне призначення ЗМІ, визначає їх роль як суспільного інституту. Функції мають властивість взаємопроникнення, знаходяться в органічній взаємозалежності, постійно взаємодіють» [42.с.171].
Функція - це стабільний, внутрішньо властивий об’єкту спосіб діяльності [42 с.171].
З функцій ЗМІ, що характеризують діяльність телевізійних каналів, а саме наповнення їх сітки мовлення сучасними дитячими телепередачами, вітчизняні теоретики виділяють виховну, освітню, розважальну (рекреативну) , соціологічну. Отже, пріоритетними для сучасних дитячих передач ми вважаємо наступні:
Функція виховання
Науковці розглядають виховні функції телебачення через призму завдань національного виховання. Природно, адже процес державотворення в Україні триває, і основним завданням тележурналістів залишається сприяння державній ідеології, піднесенню національної культури, а головне виховання, зміцнення покоління, здатного збудувати державу, яку поважали б у світі.
«На сьогоднішній день на українському телебаченні поруч з небагатьма вдалими та цікавими програмами, все ширше приходить захоплення чужою масовою культурою (російською та західною). Наслідки такого явища не можна назвати позитивними, оскільки невідповідність світосприйняття, певних суто національних характеристик спричиняють у молодого покоління психологічні розлади самосвідомості. Телеефір пропонує глядачам західний тип героя, безжалісного, цинічного, але який завдяки саме цим якостям досягає успіху. Такий погляд на життя не може не позначитися на психічному сприйманні навколишнього світу дитини. Ось чому завданням телевізійних працівників, а особливо журналістів, повинно бути виховання дітей на ґрунті національного патріотизму» [35, с.139 ].
Чесність, доброта, людяність мають протистояти на екрані жорстокості, байдужості. Телебачення повинне навчити дитину думати, робити вибір на користь добра. Особливо це стосується публіцистичних та розважальних передач. Зараз для дитини потрібні якісно нові передачі, які б допомогли малечі знайти своє місце у суспільстві, стати повноцінною особистістю. Досягти такої мети можна, сповідуючи певні принципи, використовуючи спеціальні методи виховання.
Першим з них є — пряме навчання цінностей, яке передбачає застосування декількох послідовних прийомів: засвоєння інформації через пояснення, розповіді, лекції на моральні теми, запам'ятовування, відтворення. Продуктивним прийомом є пояснення і керована дискусія, які проектують моральні принципи. Цікавою і корисною є ролева гра, під час якої учень уявляє себе в певній соціальній ролі.
«Не менш ефективним методом виховання є опосередковане навчання повноцінному сприйняттю вартостей. Це художні та мультиплікаційні фільми, відео кліпи і навіть рекламні ролики. Саме вони формують у дитини стереотипи поведінки, зразки краси, престижу. Важливо, щоб ці телевізійні продукти не спотворювали уявлення про моральні вартості. Цілком придатними для ТБ є такі виховні методи як навіювання, навчання, переконування, схвалення та осудження. Часто ці методи взаємодіють, переходячи один в інший» [35, с.145].
Метод навчання має спільні риси з методом впливу або переконання. Застосовуючи його, дитині пропонується пережити в процесі діяльності певний елемент поведінки. Тому телевізійні матеріали повинні ґрунтуватися на позитивно забарвлених фактах реального життя. Навіть говорячи про негативне, журналіст повинен наповнювати матеріал оптимістичним настроєм, відчуттям того що погане мине, і все прийде до ладу.
Щодо методу переконання, з його допомогою глядачеві передаються морально-етичні ідеї та правила переконання в їх вірності. Але цей метод повинен використовуватися тонко, ненав'язливо, без постулювання штампів, усім відомих істин.
Метод схвалення й осудження теж слід використовувати дуже обережно, не нав'язуючи дитині, певних думок, а лише підводити її до міркувань, дозволяючи зробити власні висновки.
На жаль, сьогодні на українському телебаченні більше уваги приділяється розважальній, аніж виховній функції. Але слід пам'ятати, що навіть розвага виховує. Тому у дитячому телепродукті повинні гармонійно поєднуватись розважальне виховання й інтелектуальна наповненість. Створюючи нове ТБ, необхідно враховувати, що дитину треба вчити мислити цікаво й не ординарно [35, с.147].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
