Найкращі природні умови для життя і виробничої діяльності населення в нашій країні склалися в лісостеповій зоні. Тому тут і спостерігається найвища густота населення.
З другої половини XX століття на розміщення населення України все більший вплив мало поступове загострення екологічної кризи і особливо чорнобильська катастрофа. Так, у 1986 р. були повністю відселені мешканці міст і сіл 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської АЕС. Пізніше було визначено й інші території безумовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення. Населення залишає й інші зони екологічної біди, які займають близько 15% території України.
3. Розміщення міського і сільського населення по окремих регіонах.
Міське розселення — форма територіальної організації життя населення у вигляді міст, розвиток яких пов'язаний з розміщенням промислових підприємств, об'єктів будівництва, транспорту, з пост-індустріальними видами діяльності. Критерії віднесення до міст у різних країнах неоднакові. Так, у Данії містами вважають поселення з кількістю жителів понад 250, Малайзії — 1 тис., Непалі — 5 тис., США — 2,5 тис., Японії — 50 тис. Крім людності, в Японії та Бельгії при цьому береться до уваги критерій середньої щільності населення. В Індонезії, Замбії, Перу введено критерій так званих міських ознак, під якими розуміють рівень благоустрою та наявність певних зручностей (електрика, каналізація, мережа культурно- побутових закладів). До категорії міст в Україні відносять населені пункти з людністю понад 10 тис. осіб, серед яких не менше двох третин становлять робітники, службовці та члени їхніх сімей. Відсутність єдиних критеріїв для визначення міст свідчить про те, що вони навряд чи доцільні, оскільки існують великі відмінності в різних регіонах р освоєнні територій та їх заселенні, у природних умовах проживання та ін. Міське розселення характеризується такими властивостями: високою щільністю мережі та інтенсивністю розвитку міських поселень; великою насиченістю й тісними зв'язками між поселеннями і всередині їх; різноманітністю вибору (місць роботи, видів спілкування, відпочинку тощо) і великою щільністю контактів; уск- ладненням форм розселення. Урбанізаційному розселенню властиві динамічність (зміна розселення в просторі й часі), ієрархічність (співпідпорядкованість різних форм розселення), багатофункціональність (виконання різних функцій; місць проживання людини, концентрації різних видів діяльності).
Сільське розселення — форма територіальної організації життя населення на позаміській території у вигляді сукупності сіл, поселень інших типів, призначених для постійного або тимчасового проживання. Воно відрізняється від міського тим, що забезпечує виконання переважно інших господарських функцій (сільськогосподарське виробництво, лісове й лісопромислове господарство, рекреаційне обслуговування, природоохоронні функції). Тому сільське розселення відзначається меншою людністю поселень, переважанням малоповерхової забудови і поширеністю односімейних житлових будинків. У більшості районів основну частину сільського розселення складають поселення, що безпосередньо пов'язані з сільськогосподарським виробництвом. Існують і несільськогосподарські сільські поселення: промислові, лісопромислові, лісоохоронні, транспортні, рекреаційні, а також змішані агропромислові.
Включно з односімейними житловими точками, у світі — 12—20 млн сільських поселень. В Україні — 28,6 тис. сільських поселень (1991 р.), у тому числі 5,6 тис. малих (менше 100 жителів), 5,0 тис. великих (понад 1000 жителів), причому в останніх проживає 54,6% сільського населення країни.
Система сільського розселення в Україні формувалася століттями і тисячоліттями. На характер сільського розселення значно впливають природні умови. Тому найбільша густота сільського населення характерна для лісостепової зони. Нижчим є цей показник у поліській частині країни і ще нижчий у степовій.
На півночі. (Полісся) переважають невеликі села з середньою людністю 250—500 осіб. Вони розташовані на підвищеннях, у сухих місцях. У лісостепу села багатолюдні — 500—1500 осіб — і знаходяться, як правило, біля річкових долин і ярів. На півдні села налічують по кілька тисяч осіб. Іноді на багато кілометрів простягаються вони вздовж річок і балок. У високогірній частині Карпатських гір окремі садиби розкидані на схилах за кілька кілометрів одна від одної і фактично не утворюють сіл.
В Україні є області, де сільське населення переважає над міським. Це Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська та Чернівецька області. Найвищий показник густоти сільського населення з розрахунку на 1 км2 у Чернівецькій області (67 осіб), за нею ідуть Івано- Франківська та Закарпатська області.
4. ГОЛОВНІ НАПРЯМКИ ДЕМОГРАФІЧНОЇ ПОЛІТИКИ
Соціально-економічна перебудова суспільства в Україні спричинила гострі проблеми. Їхнє вирішення передбачає розробку науково обгрунтованої комплексної програми подолання демографічної кризи, яка б охоплювала не тільки питання простого відтворення населення, але й його розвитку у широкому соціальному контексті.
У першочерговому порядку необхідно розробити сучасну ідеологію демографічного розвитку України, що поєднувала б об'єктивний аналiз реалій з науково обгрунтованими цiлями та завданнями. У зв"язку з цим слід посилити наукові розробки в галузі демографічних та гендерних досліджень, їх фінансову підтримку, а також пропаганду відповідних наукових знань.
В умовах значного зниження народжуваності, зростання смертності та погіршення здоров'я необхідно докласти максимальних зусиль для збереження населення України. Це має бути основним змістом демографічних стратегій держави сьогодні.
При обмежених фінансових можливостях, а також занепаді системи соціального захисту основна увага і підтримка повинні бути спрямовані на вирішення проблем, що безпосередньо впливають на рівень захворюваності і смертності населення і, зокрема, дітей та жінок.
У зв'язку з цим необхідно реформувати систему охорони здоров'я, на якій негативно позначилися зміни соціально-економічних умов, а також збільшити асигнування на розвиток цієї сфери. Тим більше, що в умовах стрімкого старіння населення потреба в коштах на охорону здоров'я та соціальне забезпечення осіб похилого віку постійно зростає.
Питання пропаганди засобами масової інформації здорового способу життя повинно розглядатися як одна з головних цілей стратегії зміцнення здоров'я та продовження повноцінного життя і включати такі аспекти:
- передача знань щодо профілактики захворювань та піклування про здоров'я як населення в цілому, так і конкретних груп ризику, наприклад підлітків;
- засвоєння та застосування знань відповідними адресатами з тим, щоб домогтися змін у поведінці людей, що зловживають курінням, алкоголем та наркотиками;
- розвиток різних форм піклування про власне здоров'я.
В умовах, коли жінки становлять більшість серед тих, хто звільняється з виробництва, і меншість серед працевлаштованих, необхідно на практиці забезпечувати їхнє право на працю у поєднанні з виконанням материнської функції. Йдеться, по-перше, про профілактичні заходи, спрямовані на раціоналізацію праці жінок, які здійснюються на державному рівні і мають довготривалий характер. По-друге, про активну політику на ринку праці, спрямовану на зменшення безробіття серед жінок, більш повне урахування їхнього професійно-кваліфікаційного складу, надання можливостей перепідготовки і працевлаштування в конкретних умовах.
Населення має бути соціально захищеним, а специфічна демографічна політика повинна підсилюватися заходами держави щодо виходу з економічної кризи. Проте суверенність особи несумісна з соціальним, а тим більше державним патерналізмом, котрим була пройнята демографічна політика в колишньому СРСР. Держава повинна забезпечувати соціальний захист своїх громадян, але не перетворювати їх на утриманців. Найвища мета такої політики - домогтися, щоб якомога менша частина населення залежала від суспільної благодійності.
Це у свою чергу передбачає удосконалення умов реалізації трудового та духовного потенціалів населення, його ефективне включення в суспільний поділ праці, нарощування зусиль щодо примноження суспільного добробуту. Цьому можуть слугувати заходи щодо забезпечення зайнятості населення - створення нових робочих місць, навчання та перекваліфікація працездатних, особливо в тих галузях суспільного виробництва, де очікується найбільше безробіття.
Необхідно також проводити демографічні та гендерні експертизи всіх законопроектів Верховної Ради, проектів указів Президента України, які заторкують права та інтереси населення.
За останніх 1,5 року наше населення скоротилось майже на 1,5 мільйона чоловік! В мирний час відбуваються явища, характерні для світових і громадянських воєн. Через пару десятків років нас може залишитися не більше 25-30 мільйонів. Такий невтішний висновок напрошується після проведення парламентських слухань: «Демографічна криза в Україні: її причини та наслідки».
Згідно з сумною статистикою, перше місце по росту смертності «завоювали» порушення системи кровообігу та інфекційні захворювання: туберкульоз, СНІД, сифіліс, педикульоз, маляряя… Друге – нещасні випадки, вбивства, самовбивства та інші негативні фактори впливу на людей. Третє – екологічні проблеми, пов'язані з аварією на ЧАЕС і різким погіршенням стану навколишнього середовища.
В демографічному відношенні ми стали однією із найгірших країн світу. В першу чергу, це викликано неефективною політикою країни до найменш захищених категорій населення. Темпи економічного росту не віддзеркалюють життєвого рівня людей, повністю залежних від своєї держави. За роки незалежності середній вік українців збільшився з 35 до 37 років. Зниження рівня народжуваності призвело до того, що сьогодні близько 30 відсотків населення – пенсіонери. На одного працюючого припадає по одному непрацюючому. Згідно з соціологічними даними, майже 70 відсотків моїх ровесників відмовляються народжувати дітей: 35 – через невпевненість у завтрашньому дні, 32 – через відсутність нормальної зарплати. Як можна говорити про ріст народжуваності, якщо третя частина працездатної молоді – безробітні? Більше 6 мільйонів юнаків і дівчат заявляють, що через відсутність житла не будуть продовжувати свій рід.
Демографічна криза може перетворитись на демографічну катастрофу: соціальний механізм відтворення нації вщент руйнується, а вся структура суспільного життя надовго втратить свою особливу системну (емерджентну) властивість – зберігати міру відтворення конкретно-історичного населення як єдності досягнутої якості і кількості. Про тенденції демографічного стану свідчать дані Держкомстату: на початку 2003 року населення України становило 47,956 мільйонів, скоротившись за місяць на 47 тисяч. Чисельність міського населення вдвічі перевищує чисельність сільського (відповідно 32,3 млн. і 15, 65 млн.). Сучасний рівень народжуваності найнижчий за весь період післявоєнної історії України.
Страницы: 1, 2, 3, 4
