|ВИМОГИ |ФАКТИ | |Повинно бути в ідеалі |Є насправді | |Дитина... з моменту народження має |“Справа львівських дітей” – один з | |право на ім’я і набуття |найскандальніших процесів в Україні.| |громадянства... (ст. 7, п.1) |Дітей продають, як звичайнісіньку | |Держави-учасниці забезпечують, щоб |сировину. Що далі? В залі суду нема | |дитина не розлучатися зі своїми |основних потерпілих - вони десь за | |батьками всупереч їх бажанню... |океаном вчаться вимовляти перші | |(ст.9, п.1) |свої слова чужою мовою. Може, їм і | |Держави-учасниці вживають... усіх |краще там... Та хіба комусь дано цей| |необхідних заходів для запобігнення |абсурдний привілей: докорінно | |викрадення дітей... (ст.35) |змінювати дитячі долі, водночас | | |набиваючи грішми власні кишені?! | |Держави-учасниці вживають усіх |Ні для кого не секрет, що | |необхідних заходів для зниження |демографічна криза набирає в Україні| |рівнів смертності немовлят і дитячої|все більших обертів. І чи не | |смертності. (ст.24, п.2) |найбільша смертність спостерігається| | |серед дітей, а особливо немовлят. | |Держави-учасниці визнають право |Безробіття, невиплата заборгованості| |кожної дитини на рівень життя, |по заробітній платі, фінансова | |необхідний для... розвитку дитини. |неспроможність нашого дорослого | |Батьки... несуть основну |населення – основні чинники, які аж | |відповідальність за забезпечення... |ніяк не сприяють повноцінному | |умов життя (ст. 27, п. 1-2). |розвитку дитячої особистості. | |Держави-учасниці... вживають заходів|Освіта... графік її цінності в нашій| |для сприяння регулярному |державі останнім часом різко падає | |відвідуванню шкіл і зниженню |вниз. Масово скорочується кількість | |кількості учнів, що залишили школу |класів, навчальних дисциплін. Що вже| |(ст. 28, п. 1) |казати про тиражі підручників? Сотні| |Держави-учасниці поважають і |позашкільних закладів втратили своє | |заохочують право дитини на всебічну |право на існування. То ж зовсім не | |участь у культурному та творчому |дивним є питання: “Звідки ж береться| |житті... (ст. 31, п. 2) |така “розбещена” молодь?”. |
Можна ще довго говорити про права дитини, випадки їх порушень, недоліки законодавства (декларативність, відсутність механізму реалізації прав, тощо), але потрібно діяти. На мій погляд, потрібна справжня програма дій, яка б допомагала збереженню й дотриманню прав дитини.
Шляхи виходу:
. Налагодити механізм виконання законів;
. Ввести попередню експертизу державних рішень, що стосуються добробуту дітей;
. Гарантувати прожитковий мінімум для дитини шляхом державної дійсної підтримки сімей з дітьми;
. Надати можливість батькам заробляти необхідні кошти для утримання дітей;
. Законодавчо закріпити принцип найповнішого забезпечення інтересів дитини за вирішенням будь-яких питань про неї і з нею;
. Гарантувати дитині юридичну допомогу;
. Реформувати систему сирітських закладів;
. Внести зміни у законодавство про всиновлення, запровадити альтернативні форми опіки над дітьми;
. Збереження безплатної вищої освіти;
. Створення дійсної державної діючої організації, яка б контролювала дотримання Конвенції ООН про права дитини та захищала інтереси і права дітей;
. Запровадити нову систему запобігання злочинності серед дітей;
. Ввести нову систему виправних закладів, що стосуються дітей;
. Встановити гарантії працевлаштування неповнолітніх;
. Ввести обов’язкову мінімальну правову освіту серед дітей та молоді, щоб вони знали свої права та яким шляхом відновити порушені свої права, а також видавати правову періодику для молоді, яка б була доступною, організувати гуртки з прав людини і громадянина, організувати центр юридичних консультацій для підлітків.
2.4. Правова інформованість дітей та дорослих
Сьогодні вже не достатньо просто змінювати світ в інтересах дітей, сьогодні вже йде мова про те, щоб змінювати світ разом з дітьми. Для цього треба слухати, що кажуть молоді люди, треба надавати їм можливість висловлювати свою думку і брати участь у прийнятті рішень, що торкаються їх життя. Настав час перейти від доброчинності стосовно дітей до визнання того, що дитина, як і кожна людина, має власні права.
Особливу увагу також слід приділяти думці батьків, бо це вони першими повинні укладати грунт правової свідомості у психологію дитини.
У жовтні минулого року Центр “Соціальний моніторинг” за підтримки Представництва ЮНІСЕФ в Україні провів соціологічне опитування дітей у віці від 9-17 років та їхніх батьків. Опитування проводилось у 106 населених пунктах України. Відповіді дали 5221 батьків. Результати виявилися дуже цікавими.
Ось деякі з них:
[pic] [pic][pic]
Результат опитування показав, що діти, які не чули про ті чи інші свої права, гарантовані Конвенцією ООН, складають 9-28%. Найменше діти знали про свої права на захист від втручання в особисте життя, від шкідливої інформації, сексуальної експлуатації та небезпечної праці. Майже кожна восьма дитина повідомила про порушення її прав, а кожна четверта була свідком того, як порушувалися права інших дітей.
У дев’яності роки – у 1990, 1995, 2000 роках співробітником Інституту молоді (Москва) С.Н.Щегловою проводилось анкетування підлітків України, пов’язане зі з’ясуванням того, що вважають діти і підлітки своїми громадянськими правами та якими з них, по їх відчуттям, вони можуть скористатися. Ось результати цього опитування: [pic]
[pic]
Приємно вражає, що у 2000 році з усіх опитаних не було жодної дитини, яка б відмовилась відповідати на ці питання або не знала відповіді. В середньому кожний назвав по 9 основних прав і свобод громадян.
При цьому анкетуванні з’ясувалось, що більше четверті респондентів не знали відповіді на питання про назву документа, де записані їх основні права й свободи. Основними документами були названі:
Опитування засвідчило, що більшість дітей України почуваються безправними в світі дорослих, що в них обмежені можливості висловлювати і обстоювати свої думки, що часто-густо вони навіть не знають, до кого звернутись у разі порушення їх прав.
Третина експертів ( з 99 опитаних) вважають, що ніхто з дорослих не сприймає дітей як повноправних членів суспільства. Більшість дійшли висновку, що спроби дитини відновити справедливість в тій чи іншій установі або закладі без допомоги дорослих приречені на невдачу.
За думкою міжнародних експертів, в Україні потрібно створити систему закладів, куди б могла звернутися дитина за роз’ясненням гарантованих їх прав. Але якщо вже немає таких закладів до сих пір, то замислюєшся: а може, дорослих влаштовує, щоб їхні діти нічого не знали про свої права?
3. МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ ДИТИНИ В УКРАЇНІ
3.1. Засоби масової інформації та права дітей
Журналісти – це голос, вуха та голос громадськості. Як захисники прав людини вони спрямовують увагу до порушень у цій галузі та заохочують уряди й інші організації до змін, що поліпшили б життя людей, інколи роблячи це з неабияким ризиком для власного життя. Журналісти, фоторепортери та автори програм нерідко показують тяжке становище дітей, які потрапили в ситуації, що піддаються контролю з їхнього боку, або яких розбещують чи експлуатують дорослі. Проте, для працівників ЗМІ не менш важливо брати до уваги “дитячу перспективу” в більш традиційних випусках новин. Гарний критерій для оцінювання змін у законодавстві чи фінансовій політиці – подивитися, наскільки виграють чи програють діти в результаті цих змін.
Насамперед, дітей слід поважати, як особистості, хоч вони можуть бути залежними, довірливими, піддаватися експлуатації або зловживанням. Але слід пам’ятати, що згідно з ст.. 17 Конвенції ООН про права дитини “Дитина має право на доступ до інформації з різноманітних джерел; слід заохочувати засоби масової інформації приділяти особливу увагу меншинам, також захистові дитини від шкідливих для неї матеріалів”. Надаючи дітям можливості говорити за себе – про свої сподівання та страхи, про свої досягнення та про вплив поведінки дорослих на їхні життя, - працівники ЗМІ зроблять більше для нагадування громадськості про права дітей, аніж зображуючи їх тільки як мовчазних “жертв” або чарівних “янголят”. Врешті- решт, таким чином вони порушують закон, а саме Конвенцію ООН про права дитини, бо згідно зі ст. 12 “дитина має право на висловлення своїх поглядів і на те, що її погляди братимуться до уваги”. Ст.. 13 також торкається цього аспекту – “Дитина має право шукати, отримувати та передавати інформацію в різних формах, в тому числі у мистецькій, письмовій та друкованій формах”. Хто ж як не засоби масової інформації має підтримувати дітей, надавати їм можливість самим говорити про свої права та обов’язки?
Те, як ЗМІ зображують, бо навіть не помічають дітей, може вплинути на рішення, що приймають заради них, та на те, як дивиться на них суспільство.
Завдяки своєму становищу у суспільстві працівники засобів масової інформації мають гарні можливості щодо аналізу зусиль всіх зацікавлених організацій і громадян та впливу на тих, хто не отримується положень Конвенції.
Всі журналісти та працівники ЗМІ зобов’язані дотримуватися якнайвищих етичних та професійних норм і мають сприяти у своїй галузі якомога ширшому розповсюдженню інформації про Міжнародну Конвенцію про права дитини та її наслідки для проведення незалежної журналістської роботи.
Організації ЗМІ повинні розглядати порушення прав дітей та питання, пов’язані з безпекою дітей, їхнім правом на особисте життя, захищеністю, освітою, здоров’ям й соціальним благополуччям, а також всіма формами експлуатації, як важливі проблеми для вивчення та громадського обговорення. Діти мають повне право на особисте життя, за винятком тих моментів, які чітко зазначені в ще одному важливому нормативному документі. Це Проект Основних положень та принципів Міжнародної федерації журналістів щодо висвітлення проблем, які торкаються дітей, прийнятому 2 травня 1998 року в місті Ресіфе, у Бразилії.
Одним з найважливіших принципів Міжнародної федерації журналістів є принцип, згідно з яким журналістська діяльність, що торкає життя та благополуччя дітей, завжди має здійснюватися з урахуванням вразливого становища дітей.
Журналісти та організації ЗМІ мають прагнути до дотримання найвищих форм етичної поведінки при висвітленні проблем, пов’язаних з дітьми.
Журналісти повинні
. Домагатися найвищого рівня щодо точності і чутливості під час створювання матеріалів, пов’язаних з дітьми; . Уникати використанні у своїх передачах або публікаціях зображень, що несуть шкідливу для дітей інформацію; . Уникати використання стереотипів та сенсаційного подання матеріалів, які стосуються дітей, з метою привернути до них увагу; . Ретельно обмірковувати наслідки оприлюднення будь-яких матеріалів, що стосуються дітей, та зводити до мінімуму можливу шкоду для дітей; . Стерегтися візуальної або будь-якої іншої ідентифікації дітей, за винятком тих випадків, коли це необхідно в громадських інтересах; . Надавати дітям, мірою можливого, право доступу до ЗМІ з метою висловлення своїх власних думок без будь-яких підштовхувань; . Забезпечити незалежну інформацію, що надходить від дітей, і вжити особливих заходів для забезпечення проведення перевірки у такий спосіб, щоб не поставити дітей-інформаторів під загрозу; . Уникати використання сексуалізованих образів дітей; . Вживати справедливі методи отримання фотографій дітей, за їх згодою, та згодою їх батьків чи опікунів; . Не платити дітям чи їх батькам за надані матеріали;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
