Поліномінальні мажоритарні системи
Перейдемо до розгляду поліномінальних мажоритарних систем. У літературі окремими авторами ці системи розглядаються як напівпропорційні. Такі автори виходять не з способів проведення голосування і визначення переможців, а з того, що за відповідністю поданих за ту чи іншу партію голосів, одержаних цією партією мандатів, ці системи займають проміжне місце між уніномінальними і суто пропорційними системами.
Запровадження поліномінальних систем мажоритарних систем було спрямовано на пом’якшення такої вади мажоритаризму, як непропорційне представництво. Вибори за цими системами проводяться в один тур у невеликих багатомандатних округах (3-5 мандатів) виборчих округах. Голосування здійснюється за певних кандидатів. Виділяють 3 різновиди поліномінальних мажоритарних системи : 1) система єдиного голосу, що не передається;
2) система відносної більшості з кумулятивним голосуванням;
3) система єдиного голосу, що передається.
На виборах за системою єдиного голосу, що не передається, виборець має, як правило, тільки один голос, а переможцями визнаються кандидати, які набрали відносну більшість голосів. Система застосовувалася в 1885- 1945 роках у Великобританії (двомандатні округи), при виборах Народної Ради у Швейцарії (до 1919 р.). За цією системою проводяться вибори нижньої палати парламенту Японії (впродовж XX століття), а також органів місцевого управління у Великобританії.
Систему, яка застосовувалася у період з 1867 р. по 1885 р. на парламентських виборах у деяких округах Великобританії інколи називають системою обмеженого голосу : за цією системою кожен виборець в умовах багатомандатного округу має голосів на одиницю менше від кількості мандатів, що приходяться на даний округ. Тоді виборці мали по два та по три голоси відповідно у три - та чотиримандатних округах. Мета впровадження цієї системи полягала у забезпеченні представництва меншості, але при цьому передбачалося, що відповідні партії не виставлятимуть кандидатів більше, ніж число голосів у кожного виборця. В цьому разі голоси прихильників кожної такої партії не розпорошувались, і підтримка 40 % виборців забезпечувала її представництво у тримандатному округу.
Особливим варіантом системи єдиного голосу, що не передається є система фіксованого голосу, яка застосовується у Японії при виборах нижньої палати парламенту. Їх притаманні багатомандатний округ і право виборця лише на один голос (а обирається до п’яти депутатів від округу). За умови комбінації “японського” варіанту та двомандатного виборчого округу партії меншості для забезпечення свого представництва достатньо дістати підтримку третини виборців; в разі застосування тримандатного округу представництво партії гарантується навіть 25-відсотковою підтримкою. Загалом, мінімально необхідна для представництва партії частка голосів на її підтримку визначається формулою L/N + L, де L – кількість голосів, яку має кожен виборець, а N – кількість депутатів, що мають бути обрані від даного округу.
Наявність у виборця лише одного голосу в умовах багатомандатного округу тягне за собою два основні наслідки. По-перше, кандидати від однієї партії фактично змушені боротися один з одним. По-друге, ця система призводить до менш диспропорційного представництва, ніж система відносної більшості з її одномандатними округами. Тому навіть найсильніша партія змушена виставляти на округ кандидатів менше, ніж має бути обрано від нього, поступаючись тим самим певною кількістю мандатів своїм опонентам.
Серед позитивних рис системи єдиного голосу, що не передається, розглянутої нами в двох модифікаціях, – створення політичним меншинам більших, ніж за уніномінальних систем, можливостей для політичної реалізації : прихильники середньовпливової партії в кожному багатомандатному виборчому окрузі мають змогу, зосередивши підтримку на обмеженій кількості кандидатів, провести їх (або принаймні одного з них) до парламенту. До того ж система найбільш проста і зрозуміла для виборців порівняно з іншими поліномінальними мажоритарними і пропорційними системами.
Водночас при розподілі мандатів може викривлятися волевиявлення виборців внаслідок неадекватної тактичної лінії політичних партій. Зокрема, провідна політична сила в окрузі теоретично може одержати кількість мандатів, неадекватну її впливу, тому що “її” виборці підтримали висунутих кандидатів нерівномірно (один кандидат одержав величезну, порівняно з необхідною для обрання, більшість голосів і пройшов до парламенту, тоді як розпорошення голосів між рештою призвело до їх поразки). За цих обставин не досить впливові за кількістю отриманих голосів політичні сили можуть одержати ті місця, які втратила провідна партія.
Система відносної більшості з кумулятивним голосуванням та система єдиного голосу, що передається
Наступний різновид поліномінальних мажоритарних систем - система відносної більшості з кумулятивним голосуванням. За цієї системи виборець у багатомандатному окрузі має стільки голосів, скільки мандатів в окрузі. Подача голосів допускається як за одного кандидата, так і за кількох. Обраними вважаються кандидати, які одержали відносну більшість голосів. Нині застосовується при виборах палати представників в американському штаті Іллінойс. Має практично ті ж самі позитивні рисі і вади, що й система єдиного голосу, який не передається.
Останній вид поліномінальних мажоритарних систем – система єдиного голосу, що передається (single transferable vote). Інколи дану систему називають ще квотно-преференційною системою чи системою Харе - Кларка. Вибори за цією системою проводяться в невеликих багатомандатних округах. Кожен виборець має можливість позначити цифрами на бюлетені (використовується не категоричний, а ординальний бюлетень) найбільш прийнятних для нього кандидатів у порядку надання їм переваги, відповідно до того, кого з кандидатів він хотів би бачити у парламенті в першу чергу, другу, третю и так далі.
Після подання ординальних бюлетенів з відміченими порядками переваг напроти фамілії кожного внесеного в бюлетень кандидата, розраховується квота, яка визначає мінімум необхідних для обрання голосів. В Ірландії застосовується квота Друпа, яка нижче згаданої раніше простої квоти : всі голоси поділяються не на кількість мандатів від округу (М), а на кількість мандатів плюс ще один мандат (М+1). Після цього відбувається переадресація голосів, при чому двома різними способами. Надмірні (зайві) голоси – голоси понад квотою, отримані кандидатами, що вже перемогли, переводяться кандидатам, яким відповідні виборці віддали свої другі преференції. Водночас кандидати, що набрали найменшу кількість голосів, викреслюються зі списку, та їх голоси передається таким же самим способом. За рахунок цього якісь кандидати ще можуть досягнути квоти. Тоді все повторюється, і так до заповнення всіх місць кандидатами, які набрали необхідну кількість голосів за рахунок приєднання до власних перших преференцій більш низьких преференцій, переведених від інших кандидатів.
Взагалі ця система, інша назва якої - альтернативна система багатомандатного округу, була розроблена англійським правником Томасом Харе та підтримана Джоном Стюартом Мілем. Вона являє собою продукт вікторіанського індивідуалізму. На противагу традиційній для Великобританії ідеї про представництво громад прихильники цієї системи розглядали представництво в першу чергу як персональне. Спочатку вона навіть називалася системою персонального представництва. Її автори мали на меті мінімізувати кількість проігнорованих голосів і надати якомога більшому числу виборців можливість обрати депутата, який відповідав би їхнім уподобанням. Але прихильники системи відносної більшості поставили під сумнів обґрунтованість нової системи одразу після того, як представництво в умовах дії традиційного методу набуло скоріше партійного, ніж територіального характеру.
Альтернативній системі багатомандатного округу властиве, крім власне багатомандатного округу, голосування з преференціями. Обидві ці риси виражають спрямованість системи на забезпечення адекватного представництва політичних поглядів та сприяння вибору кандидатів як від однієї, так і від різних партій. І дійсно, на відміну від системи партійних списків, де голосування відбувається лише за партії, а можливість вибору поміж кандидатами мінімальна чи відсутня взагалі, розглядана система надає виборцеві змогу обирати ще й між кандидатами від партії, яку той підтримає.
Альтернативна система багатомандатного округу (або система єдиного голосу, що передається) застосовувалась в Ірландській республіці, Північній Ірландії й Тасманії, сьогодні вона діє також і в деяких районах Австралії. Ця система фактично страхує голос виборця, передаючи силу голосу його наступній преференції в разі, якщо кандидат першої преференції виявився неконкурентноздатним або одержав занадто велику підтримку. При цьому список кандидатів не повинен бути довгим, щоб не обтяжувати виборця своїми розмірами. Бажана також невелика величина округу. В обох країнах, які застосовують систему єдиного голосу, що передається, при виборах до нижніх палат парламентів (Ірландія та Мальта), величина округу – від трьох до п’яти місць. В Австралії, де за цією системою проводяться вибори сенаторів, як правило одночасно змінюється лише половина складу верхньої палати, і тому фактична величина округу також дорівнює п’яти. Але у випадку розпуску парламенту вона збільшується до десяти.
Взагалі ця система є найбільш складною з усіх виборчих систем. Складний підрахунок голосів дещо змінює результати виборів порівняно з підрахунками за звичайною системою єдиного голосу, що не передається. Зокрема, на виборах 1948 р. В Ірландії в 17 виборчих округах при визначенні обраних депутатів підрахунки і за системою єдиного голосу, що передається, і за системою єдиного голосу, що не передається, дали б тотожну картину. Та в 15 округах було обрано парламентаріїв, які б за системою єдиного голосу, що не передається, шансів на обрання не мали.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
