розвитком вторинних метастатичних вогнищ інфекції. Початок хвороби

бурхливий. Температура тіла з ознобом підвищується до 39—41 °С і протягом

2—3 днів утримується на високому рівні. Пізніше температура може

знижуватись до субфебрильної і навіть до нормальної (при розвитку шоку).

Ступінь підвищення температури тіла не відповідає тяжкості хвороби.

Одночасно з гарячкою з'являються головний біль, різка загальна слабість,

біль у м'язах спини, блідість або ціаноз шкіри лиця, кінцівок.

Спостерігається тахікардія, артеріальний тиск на початку хвороби

підвищується, у разі шоку може різко знижуватись (до колапсу).

Найзначніша, постійна, діагностичне важлива ознака менінгококцемії

—екзантема. Висип на шкірі з'являється через 5—15 год. іноді—на 2-й день

від початку хвороби. За характером, розміром елементів, локалізацією висип

може бути різним. Найбільш триповий — геморагічний, неправильної форми,

щільний на дотик, з чіткими контурами зірчастий висип, що іноді

підвищується над рівнем шкіри. Елементи висипу, від поодиноких до

множинних, що покривають усе тіло, мають різну величину — від цятковкх

петехій до значних крововиливів. Внаслідок підсипання (появи нових

елементів) висип різного забарвлення, яскравості, часто з типовим, ледь

помітним, сіруватим (сталевим) відтінком, некротизацією глибоких і великих

крововиливів, утворенням дефектів, що довго не загоюються, з подальшим

рубцюванням. Нерідкі випадки некрозу вушних раковин, кінчика носа, кінцевих

фаланг пальців. Найбільш типові місця локалізації висипу — сідниці, задні

поверхні стегон, повіки, склери, вушні раковини, рідше — лице (у тяжких

випадках). Геморагічний висип нерідко поєднується з розеольозними,

папульозними, розеольозно-петехіальними елементами. .

Прогностичне несприятливим є збільшення кількості елементів знизу догори,

переважна кількість їх на верхній частині грудей, лиці, а також блідість,

синюшність, нечітка контурованість висипу, загальний синюшний фон.

Гістологічно екзантема е лейкоцитарно-фібринозною тромбоемболією (тромби

або емболи містять менінгокок) і перифокальним ураженням судин. Шкірний

висип при менінгококцемії— це метастатичні вогнища інфекції.

Друге місце за локалізацією метастазів при менінгококцемії займають

суглоби. Останнім часом артрит і поліартрит спостерігаються рідко —у 5 %

хворих при спорадичних випадах і у 8—ІЗ % — в період епідемічних спалахів.

На третьому місці за локалізацією — вторинні метастатичні вогнища в

судинній оболонці ока — ірит, іридоцикліт, увеїт. Це призводить іноді до

розвитку при менінгококцемії характерної тріади: геморагічний висип,

артрит, ірит (іридоцикліт). Значно рідше метастатичні вогнища виникають в

міокарді, ендокарді, легенях тощо.

При дослідженні крові виявляють помірний або значний нейтрофільний

лейкоцитоз зі зрушенням лейкоцитарної формули вліво до юних і мієлоцитів,

збільшення ШОЕ, часто тромбоцитопенію. Блискавична менінгококцемія (син.:

надгострий менінгококовий сепсис, фульмінантна менінгококцемія) — це про-

гностично несприятлива форма менінгококової хвороби, за суттю — інфекційно-

токсичний шок. Клінічно характеризується гострим, раптовим початком і

бурхливим перебігом. Температура тіла з ознобом швидко підвищується до

40—41 °С, вже в перші години хвороби з'являється масивний геморагічний

висип з тенденцією до злиття в обширні крововиливи, які швидко

некротизуються. На шкірі утворюються багрово-ціанотичні плями, які

зміщуються при зміні положення тіла. Шкіра бліда, з тотальним ціанозом,

волога, покрита холодним липким потом, риси обличчя загострені. Хворі

неспокійні, збуджені. У дітей нерідко з'являються тоніко-клонічні судороги.

Часто спостерігається повторне блювання (блювотні маси іноді нагадують

кавову гущу), можливий кривавий пронос. Поступово наростає прострація,

втрачається свідомість. Катастрофічне погіршується діяльність серця: пульс,

спочатку м'який, з часом перестає виявлятись, артеріальний тиск невпинно

знижується до нуля, наростає задишка. У більшості хворих спостерігається

виражений менінгеальний синдром. Можлива анурія як прояв шокової нирки.

Виявляються різні розлади .гомеостазу: метаболічний ацидоз, коагулопатія

поглинання, зниження фібринолітичної активності крові. Без адекватного

лікування хворі гинуть у першу добу хвороби від гострої недостатності

кровообігу.

Хронічна менінгококцемія— дуже рідка форма менінгококової хвороби.

Тривалість її —- від кількох тижнів до кількох років. Можливе чергування

періодів розгорнутої клініки і ремісій. Часто спостерігається артрит,

поліартрит, нерідко— спленомегалія. Прогноз відносно сприятливий, при

адекватному лікуванні—сприятливий.

Менінгококовий менінгіт може розвинутись услід за назофарингітом. Іноді

перші ознаки хвороби з'являються раптово, серед певного здоров'я. Клінічна

картина менінгіту майже постійно характеризується патогномонічною тріадою

початкових симптомів: гарячкою, головним болем, блюванням. При наявності

цих ознак лікареві завжди слід мати на увазі можливість менінгіту, у

всякому випадку—обов'язково перевірити, менінгеальні симптоми. Температура

тіла підвищується раптово з ознобом, може досягти 40—-41 °С за кілька

годин. Головний біль немає певної локалізації, сильний, розпираючий,

посилюється при зміні положення тіла, яскравому світлі, різких звуках.

Блювання виникає раптово, без попередньої нудоти, фонтаном і не дає

полегшення хворому.

Часто спостерігається загальна гіперестезія, підвищення чутливості до

слухових (гіперакузія), світлових (фотофобія), больових (гіперальгезія)

подразнень. Можливі клонічні, тонічні або змішані судороги. У дітей

молодшого віку поява судорог може бути першим проявом менінгіту.

Під час об'єктивного обстеження найважливішими в діагностичному відношенні

є менінгеальні симптоми. Вони виникають внаслідок тонічного напруження

м'язів (контрактур) або як реактивні больові ознаки. Патогенез м'язових

контрактур неоднозначний. Можливо, у розвитку їх мають значення кілька

факторів: подразнення спинномозкових корінців і виникнення рефлексу

захисту, підсилення пірамідних впливів, подразнення вегетативних центрів

III— IV шлуночків (центрів м’язового тонусу).

Менінгеальні симптоми можуть з'явитись у першу добу хвороби і далі швидко

прогресують. Описано понад 30 менінгеальних симптомів. Найбільш постійними

є ригідність м’язів потилиці, симптоми Керніга і Брудзінського (верхній,

середній, нижній). Виявляються також симптоми Гійена, Гордона, Левінсона та

ін. У маленьких дітей застосовують провокаційні проби щоб виявити симптоми

підвішування (Лесажа), розпірки (Амоса) і поцілунку в коліно, Флатау тощо.

У немовлят спостерігається тім'ячкова тріада: випинання, напруженість

тім'ячка, відсутність його нормальної пуільсації. Поширення м'язових

контрактур може призвести до характерної пози хворого (менінгеальна поза,

поза зведеного курка, або лягавого собаки), коли він лежить на боці із

закинутою головою і підтягнутими до живота ногами. Вираженість

менінгеального синдрому може не відповідати тяжкості хвороби. Іноді

спостерігається дисоційований менінгеальний синдром, коли деяких з

провідних симптомів немає. Тому, щоб уникнути діагностичних помилок, треба

завжди перевіряти максимальну кількість менінгеальних симптомів. Слід мати

на увазі, що симптоми Брудзінського значно менше, ніж ригідність м'язів

потилиці і симптом Керніга, залежать від фізичного і функціонального стану

кістково-м'язової системи і тому більшою мірою відбивають ті зміни, які

розцінюються як менінгеальний синдром.

При запаленні мозкових оболонок можливі так звані локальні симптоми, які

зумовлені поширенням запального процесу на корінці черепних і

спинномозкових нервів, речовину мозку. У деяких хворих можна виявити

патологічні рефлекси Бабінського, Шефера, Жуковського, Бехтерєва—Менделя,

Пуссепа, Оппенгейма, Россо-лімб, Марінеску—Радович-а тощо, зниження або

зникнення спінальних рефлексів, зниження або втрату зору, слуху, диплопію,

косоокість, птоз, парези м'язів лиця, парези і паралічі кінцівок тощо.

Часто уражується вегетативна нервова система, з'являється стійкий червоний

дермографізм.

Важливим проявом менінгіту можуть бути розлади свідомості. Сопор, який

переходить у глибоку кому з перших годин захворювання,— це прогностичне

несприятлива ознака.

Численні симптоми з боку інших органів і систем пов'язані з

інтоксикацією. У перші години має місце тахікардія, потім може з'явитися

відносна брадикардія. Артеріальний тиск знижується. Активізується простий

герпес, з'являється характерний висип на крилах носа, слизовій оболонці губ

та інших ділянках тіла.

При дослідженні крові — нейтрофільний лейкоцитоз, збільшена ШОЕ.

Ускладнення. Серед ускладнень менінгококового менінгіту найбільш

поширеними є набухання і набряк головного мозку та інфекційно-токсичний

шок. Рідше спостерігаються епендиматит, лабіринтит, гідроцефалія, паралічі

і парези, глухота тощо.

Набряк І набухання головного мозку—одне з найнебезпечніших ускладнень

менінгококового менінгіту (менінгоенцефаліту). Ступінь набряку

мозку—вирішальний фактор прогнозу. Клінічно-набряк мозку характеризується

симптомами швидкозростаючої внутрішньочерепної гіпертензії — інтенсивним

головним болем, блюванням фонтаном, нетривалим послабленням зору у вигляді

відчуття туману або пелени перед очима (результат механічного здавлення

зорового нерва і судин). Звертає на себе увагу багрово-синюшний колір

Страницы: 1, 2, 3