Рис. 1.2. Елементи правової поведінки
Правова поведінка проявляється у формі дій (вчинків), які впливають на стосунки суб'єктів, або у формі бездіяльності, яка, навпаки, ніяких змін у стані суспільних відносин не спричиняє. Правова поведінка це всебічне осмислення ситуації, невидимий процес розщеплення свідомості на правомірну і протиправну. Правова настанова -- готовність особи проявити активність у сфері пізнання і реалізації права. Вона становить конкретну програму поведінки у певних умовах, яка формується з усіх належних суб'єкту правових (правомірних і протиправних) знань, оцінок, думок, настроїв, звичок, навичок, сподівань, ставлень до кого-небудь і до чого-небудь, котрі переходять в інтереси і прагнення. Перш ніж правова поведінка зовні виразиться у вигляді правового вчинку, повинна виникнути правова настанова, мотив правової поведінки у правосвідомості суб'єкта. Від поведінкового елемента правосвідомості залежить ступінь її якісного стану (правомірна поведінка, правова активність, правове порушення та ін.).
Таким чином, свідомість відображає об'єктивні потреби суспільного розвитку, а правосвідомість в свою чергу розглядається як система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов'язаної з правом. У структурі правосвідомості суспільства виділяють такі елементи, як правова психологія, правова ідеологія і правова поведінка.
1.2 Підходи до класифікація форм правосвідомості. Функції правосвідомості і Ії призначення у праві
За суб'єктами правосвідомості розрізняють такі форми правосвідомості (рис.1.5) Нерсесянц В. С. Проблемы общей теории права и государства. М.: Инфра- М.- 2002. - с.54 .
Рис. 1.5. Класифікація правосвідомості за суб'єктами правосвідомості
Розглянемо форми правосвідомості, які представлені на рис.1.5.
Індивідуальна правосвідомість -- сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда. Групова правосвідомість -- виражає ставлення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства (наприклад, вимоги страйкуючих шахтарів);
Суспільна правосвідомість -- виражає ставлення до права всього суспільства, відображає його інтереси.
Суспільна і групова правосвідомість виражає найзагальніші, такі, що збігаються оцінки права і правових явищ членами соціальних спільнот.
Суспільна і групова правосвідомість проявляється не інакше як через індивідуальну правосвідомість, і в кожній людині вона проходить крізь призму особистих інтересів, рис характеру.
За глибиною відображення правової дійсності правосвідомість може бути (рис. 1.6.) Нерсесянц В. С. Проблемы общей теории права и государства. М.: Инфра- М.- 2002. -59 с. .
Рис. 1.6. Класифікація правосвідомості за глибиною відображення правової дійсності
Розглянемо форми правосвідомості, які представлені на рис.1.6.
Повсякденна, непрофесійна правосвідомість -- являє собою життєві, часом поверхневі судження про право людини, яка стикається з правом у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній та інших сферах життя.
Вона створюється насамперед як результат того юридичного виховання, що вона одержує, будучи членом упорядкованого суспільства.
Професійна правосвідомість -- спеціалізовані правові знання, що використовуються в роботі професіоналами-юристами (у суді прокурор -- обвинувачує, адвокат -- захищає та ін.). Вона включає:
Наукова (теоретична) правосвідомість це правосвідомість учених, викладачів вузів. Практична правосвідомість це правосвідомість суддів, юрисконсультів, адвокатів, прокурорів та ін. Правосвідомість юриста припускає високий рівень правового мислення, багато в чому є детермінованою чинним правом.
Звернемося також до змісту функцій правосвідомості. Функції правосвідомості -- це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому Байниязов Р.С. Правосознание: Психологические аспекты // Правоведение. 1998. №3. С. 18-19..
Основні функції правосвідомості представлені на рис. 1.7.
Рис. 1.7. Функції правосвідомості
Розглянемо докладніше функції правосвідомості, які представлені на рис.1.7. Там же
Когнітивна (пізнавальна, інформаційна) функція правосвідомості припускає знання права, поінформованість про нормативні акти, зміст юридичних норм; без інформації про закон не може бути і ставлення до нього.
Правостворююча (ціннісна, емоційна) функція правосвідомості припускає ціннісне ставлення до законодавства, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов'язкове, необхідне. Ця функція свідчить про те, що нормативно-правові акти виступають як зовнішнє вираження правосвідомості суспільства і законодавчих органів держави;
Регулююча (настановна) функція правосвідомості припускає співвідношення поведінки людей з чинною в суспільстві системою правових розпоряджень; мотиви і настанови стосовно поведінки, врегульованої правом відповідно до правових дозволень і заборон.
Правова інформація -- це сукупність документованих або публічно проголошених відомостей про право, його систему та джерела реалізації, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними, їх профілактику та ін. Джерела правової інформації складаються з документованих юридичних актів і правових принципів (конституція, законодавчі і підзаконні акти, міжнародні договори і угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти), а також повідомлень преси, телебачення, радіо, публічні виступи та інші засоби інформації з правових питань («Офіційний вісник України», газети «Голос України», «Урядовий кур'єр», «Юридичний вісник України», телерадіоканал «Право» та ін.).У правосвідомості особи кожній із функцій відповідають такі блоки (рис. 1.8) Лейст О. Э. Проблемы теории государства и права. М.: Юрист.- 2005. - с. 171..
Рис. 1.8. Головні блоки правосвідомості людини
Роз'яснимо значення кожного блоку представленого на рис.1.8. Необхідність і обсяг правових знань особи обумовлені тим, наскільки особа залучена до системи правових відносин. Набуття і засвоєння правових знань здійснюються за допомогою соціального і правового досвіду особи. Пройшовши через свідомість особи, правові явища викликають ціннісне до себе ставлення: оцінюються як правові знання, так і правова дійсність з погляду цих знань. Відбувається процес не прямого відтворення в діях особи до одержаних знань, а виникає їх переосмислений варіант, співвіднесений з поглядами на правове, обов'язкове. Після цього виробляється правова настанова, яка відображає готовність до певної правової поведінки. Блок правових настанов містить також схильність до оцінки правових явищ, виходячи з напрямку правової поведінки. Він впливає як на регулюючу (настановну), так і на пізнавальну (когнітивну) і правостворюючу (ціннісну) функції правосвідомості Лейст О. Э. Проблемы теории государства и права. М.: Юрист.- 2005. - с. 172..
Правосвідомість є необхідною умовою створення норм права, їх точної та повної реалізації. Роль правосвідомості в процесі правотворчосі і правореалізації виражається у нижчевикладеному на рис. 1.9 Додатка А Там же.
Таким чином, має місто певна класифікація правосвідомості. Експерти показують важлива значення індивідуальної групової і суспільної правосвідомості. Кожна з форм має своє призначення і зміст, при цьому суспільна і групова правосвідомість виражають найзагальніші оцінки права і правових явищ членами соціальних спільнот. Право впливає на правосвідомість тим, що воно є найважливішим джерелом її формування, перетворення і розвитку. Серед функції правосвідомості найважливішими є когнітивна (пізнавальна, інформаційна), правостворююча (ціннісна, емоційна) і регулююча (настановна).
1.3 Аналіз філософсько-психологічних теорій правосвідомості
Правосвідомість є особливий різновид, особлива форма соціальної свідомості. Під свідомістю як таким розуміють людську здатність ідеального відтворення дійсності в плотських і розумових образах. З позицій традиційної для радянської Росії філософії (діалектико-матеріалістичною) свідомість є суб'єктивний образ об'єктивного світу, який виходить шляхом відображення об'єктивної дійсності у вигляді уявлень, думок, переживань, споглядань, ідей і інших духовних феноменів, з яких і складається зміст свідомості. Проте таке трактування свідомості зовсім не є єдино можливим Алексеев Н.Н. Основы философии права. Изд. Юридический институт МВД. СПб., 1998. - с.105..
Свідомість включає і ціннісний аспект, в якому виявляється вибірковість свідомості, його орієнтація на вироблені суспільством і прийняті суб'єктом свідомості цінності - філософські, релігійні, політичні, етичні і ін., у тому числі і правові. Тому під правосвідомістю слід розуміти усвідомлення правової дійсності, тобто її відображення в плотських і розумових образах. Сукупність найбільш характерних, типових образів правової дійсності утворює систему суспільної правосвідомості, або систему правосвідомості суспільства. Цінності, на відміну від знання, не підлягають раціональній, доказовій перевірці і обгрунтуванню. Вони є якимись нерозкладними (первинні) інтелектуально-емоційно сприймані даності, які спонукають суб'єктів до їх збереження, до володіння ними, до діяльності на їх основі, оскільки сприймаються як різноманітні блага. Всі цінності, які існують в суспільстві, розрізняються по своїй значущості і в сукупності складають ієрархічну систему, яка може в значній мірі відрізнятися від систем цінностей інших суспільств і від цінностей різних класів і груп усередині суспільства. Наприклад, в традиційних суспільствах, в яких релігія є центром соціального життя, саме релігійні цінності, якось: Бог, віра, заповіді і т.д., складають вищі цінності, що підпорядковують і визначають всі інші. У матеріалістичних суспільствах такими верховними цінностями можуть бути гроші, слава, задоволення, свобода і т.д. У всіх ієрархіях цінностей своє місце займає і право. Залежно від типу суспільства, це місце може бути першорядним або другорядним, але у будь-якому випадку сприйняття має рацію як цінності є необхідною умовою самого його (має рацію) існування. Правові цінності також різноманітні, як і інші соціальні цінності. Зокрема вони можуть зачіпати глибини емоційною, етичною, тобто духовному життю людини, і можуть залишатися на периферії його емоційної сфери, впливаючи головним чином на сферу інтелекту. У першому випадку правові цінності можна характеризувати як змістовні, а в другому - як цінності формальні. Формальні цінності не залежать від конкретного змісту розпоряджень і дозволів правових норм і властиві будь-якому праву як такому, оскільки визначаються його іманентними цілями і способом функціонування. Така цінність порядку, що встановлюється правом. Впорядкованість суспільних відносин завжди безладу і хаосу. Така цінність свободи, що гарантовано надається на основі існуючого правопорядку суб'єктам. Але зміст таких цінностей може бути різним. Рівність в праві може розповсюджуватися як на всіх, так і лише на окремі групи або соціальні шари. Свобода може розумітися як свобода для індивідуума і як свобода для суспільства, нації, або, знову-таки, класу. Відмінність в поглядах на меті і завдання права пояснюється відмінністю в ціннісних орієнтаціях членів суспільства Алексеев Н.Н. Основы философии права. Изд. Юридический институт МВД. СПб., 1998. -с.107-108..
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
