Катування або акти жорстокості. Тортури означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюється сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, з метою отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа або у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати або примусити її або третю особу; або за будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання заподіюються державним посадовою особою або іншою особою, що виступають в офіційній якості, чи з їх підбурювання, чи з їх відома або мовчазної згоди. У цьому міжнародному правовому визначенні одночасно роз'яснено зміст катування як насильства з метою отримати інформацію, і акту жорстокості як засоби впливу на громадян.

Перераховані дії відносяться до злочинів проти безпеки людства тільки в тому випадку, якщо вони відбуваються у зв'язку з расовою, національною, етнічною приналежністю, політичними переконаннями і віросповіданням цивільного населення. Крім того, зазначені дії кваліфікуються за цією статтею тільки в тому випадку, якщо вони носять або, як планується, будуть носити широкомасштабний або систематичний характер. Одноразові і не спрямовані проти групи людей перелічені дії відносяться до загальнокримінальних злочинів.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу. Винний усвідомлює, що здійснює вказані дії проти цивільного населення у зв'язку з його расової, національної, етнічної приналежності, політичних переконань і віросповідання.

Суб'єкт злочину загальний, відповідальність передбачена для осіб, які досягли 16 років на момент вчинення злочину.[22, c. 593-595 ]

Висновки

Дослідивши тему курсової роботи, можна сформулювати наступне визначення міжнародних злочинів, за яким злочини проти миру та безпеки людства - це суспільно небезпечні діяння, що спричиняють істотну шкоду миру, безпеці людства та міжнародному правопорядку чи загрожують спричиненням такої шкоди й відповідальність за які передбачена міжнародно-правовими актами та відповідним розділом Особливої частини Кримінального Кодексу.

Слід зазначити, що лише з прийняттям кожної з держав-учасниць нових кримінальних кодексі вперше злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку виділені в окремому розділі, в якому вперше у більшості статей встановлена відповідальність за суспільно небезпечні діяння. Характерною ознакою злочинів проти миру, безпеки людства є те що ці злочини носять конвенціальний характер, тобто дані злочини випливають з міжнародно-правових обов'язків держави.

Досить нагальною постає необхідність у створенні документа, який вирішив би одну з найбільших проблем міжнародної охорони правопорядку - уніфікацію кримінального законодавства. Ще у 1954 році за рішенням Генеральної Асамблеї ООН Комісія з питань міжнародного права розробила проект кодексу міжнародних злочинів. На черговій сесії у 1991 р. Комісія схвалила проект Кодексу злочинів проти миру та безпеки людства в першому читанні. Цілком очевидно, що норми, закріплені в Кодексі, не будуть обов'язковими для суверенної держави, але підписання міжнародного документа стане своєрідним вираженням ставлення даної країни до тих правопорушень, які виходять за межі державних кордонів.

Вперше перелік міжнародних злочинів було запропоновано Статутом Нюрнберзького Міжнародного воєнного трибуналу 1945 року. У статті 6 Статуту до категорії міжнародних віднесено три групи злочинів проти людства: злочини проти миру (планування, підготовка, розв'язування чи ведення агресивної війни у порушення міжнародних договорів, угод чи запевнень або участь у спільному плані чи змові, які спрямовуються на здійснення будь-якої із вищезазначених дій), воєнні злочини (порушення законів чи звичаїв війни, в тому числі вбивства, тортури чи захоплення в рабство чи з іншою метою цивільного населення окупованої території, вбивства чи тортури військовополонених чи осіб, які знаходяться в морі, вбивства заручників, пограбування суспільної чи приватної власності, безглузді руйнування міст і сіл, розорення, що не виправдані воєнною необхідністю, та інші злочини), злочини проти людства (вбивства, винищування, поневолення, заслання та інші жорстокості, вчинені щодо цивільного населення до чи під час війни, або переслідування за політичними, расовими чи релігійними мотивами з метою здійснення чи у зв'язку із будь-яким злочином, що підпадає під юрисдикцію трибуналу, незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де вони були вчинені, чи ін.).

Із часом класифікація ускладнювалася. Зокрема, Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього 1948 року віднесла до категорії цих злочинів також геноцид. Цим поняттям визначалися дії, вчинені із наміром знищити, повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку (ст. 2).

Державами світу були укладені угоди, об'єктом яких стали міждержавні відносини щодо визначення деяких протиправних діянь як злочинів міжнародного характеру. Держави співпрацюють у запобіганні таких діянь і покаранні за їх вчинення. Подібні угоди отримали широке поширення після першої світової війни, але більшість із них укладено після другої світової війни. Важливо втілювати в життя вже прийняті міжнародно-правові норми в цій галузі та проводити імплементацію основних положень таких міжнародно-правових документів у вітчизняне законодавство України.

Держави-учасниці СНД між собою, тісно підтримують відносини у сфері міжнародних злочинів у питаннях нерозповсюдження зброї масового ураження, контролю за розповсюдженням звичайних озброєнь, боротьби з тероризмом тощо. І зараз ці держави стоять майже на одному рівні, проте слід зазначити, що на жаль, перелік, що зазначається в Кримінальному Кодексі України не охоплює деякі з розглянутих міжнародних злочинів. Не згадуються, зокрема, такі злочини як апартеїд, біоцид, систематичні та масові порушення прав людини та інші. Окрім того, деякі диспозиції статей сформульовані без врахувань усіх вимог норм міжнародного права.

Отже безумовно, проблеми міжнародних злочинів потребують подальшого осмислення і дослідження, як в Україні, так і в інших державах СНД. В них ще багато спірних і невизначених до цього часу питань. Зокрема, потребує вдосконалення система класифікації міжнародних злочинів та злочинів міжнародного характеру. Потрібно чітко визначити коло таких суспільно небезпечних діянь, посилити та конкретизувати боротьбу із цими злочинами на міжнародно-правовій основі.

Список використаних джерел та літератури

1. Конституция РФ. Принята всенародным голосованием 12 декабря 1993 г. по состоянию на 12 декабря 2008 г.

2. Конституція України від 28 червня 1996 року станом на 1 вересня 2009 року.

3. Кримінальний Кодекс України від 1 вересня 2001 року зі змінами і доповненнями станом на 1 вересня 2009 року.

4. Уголовный кодекс Республики Беларусь от 9 июля1999 года с изменениями и дополнениями по состоянию на 14 мая 2009 года.

5. Уголовный Кодекс Республики Казахстан от 16 июля 1997 года с изменениями и дополнениями по состоянию на 13 ноября 2007 года.

6. Уголовный Кодекс Республики Узбекистан от 25 апреля 1997 года с изменениями и дополнениями по состоянию на 29 октября 2009 года.

7. Уголовный Кодекс Республики Молдавия от 18 апреля 2002 с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 августа 2009 г.

8. Уголовный Кодекс Азербайджанской Республики от 30 декабря 1999 года с изменениями и дополнениями по состоянию на 17 июля 2007 года.

9. Уголовный кодекс Российской Федерации от 24 мая 1996 года с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 июня 2009 года.

10. Уголовный кодекс Республики Таджикистан от 21 мая 1998 года с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 июня 2007 года.

11. Уголовный кодекс Киргизкой Республики от18 сентября 1997 года с изменениями и дополнениями по состоянию на 25 июня 2007 года.

12. Конвенція про захист прав і гідності людини у зв'язку із застосуванням досягнень біології та медицини від12 січня 1998 року.

13. Додатковий протокол до Конвенції про захист прав і гідності людини у зв'язку із застосуванням досягнень біології та медицини щодо заборони клонування людей від 12 січня 1998 року.

14. Гагаров А.Н. Экоцид - международное преступление - М.: Норма - М, 2004 - с. 310.

15. Кадинков Н.Г. Уголовное право. Общая и особенная часть (Учебник) - М.: Пресс, 2006 - 911 с.

16. Комментарий к Уголовному Кодексу РФ. Под ред. А.В. Наумова. М: «Юристъ» 2000 г. - с. 916.

17. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 2-ге вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 544 с.

18. Міжнародне право навчальний посібник за редакцією Буроменського М.В., К.: Юрінком Інтер, 2006 - 336 с.

19. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05.04.2001/ за редакцією М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. Київ “Канон” “А.С.К.” 2003. - 956 с.

20. Науково-практичний коментар КК України, за загальною редакцією В.В. Сташиса, В.Я. Тація. Видавничий Дім ”Ін Юре” Київ, 2004. - 734 с.

21. Уголовное право Республики Беларусь. Особенная часть. Под ред. А.И. Лукашова. Мн., 2001. - с. 515.

22. Уголовное право Республики Беларусь. Особенная часть. Под ред. Н.А. Бабий, И.О. Грунтова. Мн., 2002. - с. 912.

23. Уголовное право. Общая и Особенная части. Учебник Под ред. Кадникова Н.Г. М.: Городец, 2006. - 944 с.

Размещено на Allbest.ru

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7