Вихідним конституційним принципом демократії є принцип народного суверенітету, який означає визнання народу єдиним джерелом і верховним носієм влади в державі.
Народ як верховний носій влади в державі реалізує владу як безпосередньо - через референдум, вибори та інші форми прямої демократії, так і через своїх представників в органах влади. Тому наступними конституційними принципами демократії є принцип безпосереднього народовладдя (безпосередньої демократії) і принцип народного представництва (представницької демократії), який означає, що народ делегує владні повноваження своїм представникам в органах влади. Відповідно, принцип виборності є ще одним принципом демократії. Ці принципи безпосередньо закріплено в тексті Конституції України: «Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» (ч. 2 ст. 5); «Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії» (ст. 69).
Одним з найважливіших конституційних принципів демократії є принцип поділу державної влади. Поділ влади -- це система організації і функціонування державної влади, в якій функції законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюються різнили державними органами. Ідея поділу вла-ди як самостійне вчення була обґрунтована в середині XVIII ст. Ш.-Л- Монтеск'є. Основна мета поділу влади полягає в тому, щоб уникнути зосередження влади в одних руках і зловживання владою. Необхідно, щоб органи законодавчої, виконавчої і судової гілок влади могли взаємно стримувати один одного. Жодна гілка влади не може мати ні формального, ні фактичного верховенства над іншими.
Основне призначення законодавчої влади - "виявити право і сформулювати його у вигляді законів, які б були загальнообов'язковими. Виконавча влада у вільній державі призначена для виконання законів, що встановлюються законодавчою владою. Задача суддів в тому, щоб рішення і вироки завжди були лише точним застосуванням закону ”[1].
Принцип поділу влади закріплено в статті 6 Конституції України. У функціонуванні державної влади на основі принципу поділу влади важливе значення має збалансованість повноважень органів. Система стримувань і противаг -- це інтегрована сукупність повноважень гілок державної влади в системі поділу влади, яка дозволяє їм урівноважувати і обмежувати одна одну. Така система тією чи тією мірою притаманна всім формам державного правління, де є поділ влади, але найповніше вона виявляється за умов жорсткого поділу влади в президентській республіці.
Упроваджений 1996року Конституцією України президентсько-парламентарний різновид змішаної республіканської форми державного правління характеризувався, швидше, жорстким, аніж гнучким, поділом влади зі зміщенням повноважень в системі поділу влади на користь Президента України, применшенням ролі Верховної Ради України і особливо Кабінету Міністрів України. Останній формувався Президентом України безвідносно до співвідношення партійно-політичних сил у Верховній Раді України, був підконтрольний і підзвітний Верховній Раді, але не міг впливати на неї через парламентську більшість, що значно послаблювало його становище. Перехід до парламентарно-президентського різновиду змішаної форми правління відповідно до внесених до Конституції України у грудні 2004 року змін, за якого Кабінет Міністрів України формується Верховною Радою України, спирається на парламентську більшість, тісно співпрацює з нею означає перехід до гнучкого поділу державної влади.
Поділ влади термінологічно і змістовно слід відрізняти від розподілу влади, який означає розосередження владних повноважень у межах окремих гілок влади між різними їх органами або повноважень одного виду між органами різних гілок влади. Так, повноваження зі здійснення виконавчої влади розподіляються між главою держави, урядом і місцевими органами виконавчої влади. Повноваження зі здійснення законодавчої влади розподіляються між парламентом, урядом і главою держави (останні наділяються правом законодавчої ініціативи, а глава держави -- також повноваженням щодо підписання і оприлюднення законів). Судова влада покладається на всю сукупність судових органів від найнижчих до верховних.
З поділом і розподілом державної влади пов'язана її децентралізація. Ступінь децентралізації державної влади залежить передусім від форми державного устрою -- у федеративних державах він зазвичай вищий, аніж в унітарних. Децентралізація влади в суб'єктах федерації та унітарних державах визначається наявністю місцевого самоврядування на різних рівнях адміністративно-територіального поділу. Принцип децентралізації державної влади в конституціях зазвичай закріплюється як принцип визнання і гарантування місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування гарантується статтею 7 Конституції України. Докладно інститут місцевого самоврядування визначається в розділі XI «Місцеве самоврядування» Конституції.
Важливими конституційними принципами демократії є принципи рівності і свободи. В конституційному праві принцип рівності означає визнання того, що всі люди є рівними у правах від природи, а громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Конституція України проголошує: «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах» (ч. 1 ст. 21) і закріплює: «Громадяни мають рівні права і свободи та є рівними перед законом» (ч. 1 ст. 24).
Конституційний принцип свободи торкається свободи особи. У широкому значенні свобода особи -- це можливість діяти на власний розсуд. У конституційно-правовому значенні свобода особи -- це суб'єктивна можливість людини і громадянина здійснювати чи не здійснювати конкретні дії, що ґрунтується на їх конституційних правах і свободах. Вона не може бути абсолютною, а обмежується свободою інших людей. Держава встановлює певні вимоги, яким повинна відповідати діяльність кожної особи. В Конституції України крім проголошення усіх людей вільними цей принцип закріплено формулюванням: «Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством» (ч. 1 ст. 19).
У конституційній теорії принцип свободи розглядається як загальний принцип конституційного статусу особи і деталізується в конституційно закріплених правах і свободах людини і громадянина, до найважливіших з яких належать політичні свободи -- свобода об'єднань, свобода слова, свобода зборів, мітингів, походів і демонстрацій тощо.
Ще одним конституційним принципом демократії є принцип політичної багатоманітності, або політичного плюралізму (від лат. pluralis -- множинний), який означає багатоманітність політичних сил у суспільстві. Принцип політичного плюралізму визначається також як принцип багатопартійності. Політичні партії, громадські організації, політичні рухи, відображаючи ті чи ті соціальні інтереси і сповідуючи певну ідеологію, відповідно до неї розробляють свої програми, стратегію і тактику політичних дій. У Конституції України принцип політичного плюралізму закріплено у загальній формі: «Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності» (ч. 1 ст. 15), через гарантування державою свободи політичної діяльності: «Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України» (ч. 4 ст. 15), проголошення права громадян на свободу об'єднання: «Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів» (ч. 1 ст. 36).
Конституційний принцип мажоритаризму (від фр. таjorite-- більшість) означає правління за демократії більшості і передбачає, що політичні рішення, особливо ті, що мають суспільне значення, приймаються більшістю або з її згоди. Конституції і закони чітко визначають, яка саме більшість -- проста, абсолютна чи кваліфікована необхідна для обрання на виборах або прийняття представницьким органом тих чи тих рішень. Безпосередньо в тексті Конституції України встановлено тільки вимоги щодо більшості у Верховній Раді України, необхідної для прийняття нею рішень.
Правління більшості передбачає ще один принцип демократії -- принцип права меншості, який означає дотримання та охорону інтересів меншості, що відокремилася в результаті виборів, референдуму чи в представницькому органі. Парламентська опозиція є одним із найважливіших інститутів демократії. Вона сприяє забезпеченню балансу сил у парламенті, системі державної влади, суспільстві в цілому. Взаємна конкуренція правлячої більшості та парламентської опозиції зменшує зростання небезпечної поляризації сил, що є в суспільстві і в парламенті. У Конституції України немає положень ні про право меншості, ні про парламентську опозицію. У зв'язку з переходом до парламентарно-президентської форми правління, формування Кабінету Міністрів України Верховною Радою України зростає роль парламентської опозиції та потреба у законодавчому врегулюванні її організації та діяльності.
5. Економічні та духовні аспекти основ конституційного ладу України
Економічні та духовні відносини значною мірою становлять сферу громадянського суспільства, яке базується на засадах свободи і саморегуляції. Правова держава, з огляду на це, не може встановлювати економічний лад суспільства та політичну систему - вони формуються переважно вільною ініціативою громадян. Утім, це не відкидає можливості, навіть необхідності державного регулювання економічної та духовно-культурної діяльності. Метою такого регулювання є закріплення найсуттєвіших рис і ознак громадянського суспільства, охорона базових, визначальних відносин, які склада-ються в цих сферах життєдіяльності суспільства.
Норми конституційно-правового інституту «Загальні засади конституційного ладу України» визначають засади економічних, соціальних і духовно-культурних відносин.
Конституційні засади економічних відносин. Економічні відносини становлять економічний базис громадянського суспільства і визначають передумови повновладдя народу України та свободи людини. Вони охоплюють: відносини власності, виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ[10].
Відносини власності є найважливішим елементом економічної системи. Термін «власність» уживається в законодавчих актах і юридичній літературі у двох значеннях: в юридичному - для позначення права особи на певну річ, тобто правочинність володіти, користуватись і розпоряджатися цією річчю; в економічному - для позначення сукупності економічних відносин, пов'язаних із певним майновим комплексом і відповідним суб'єктом економічної діяльності.
Аналіз статей 13, 14 Конституції України свідчить про те, що в них термін «власність» використовується в його другому - економічному - значенні. У громадянському суспільстві існують дві основні форми власності (всі інші походять від них) - публічна і приватна. Ці форми різняться суб'єктами та режимом користування. Так, по-перше, суб'єктами приватної власності можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, а публічна власність має колективний характер; по-друге, публічна власність, на відміну від приватної, є неподільною[10].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
