Демократія (в перекладі з грецької - народовладдя) означає:

а) широку участь громадськості в управлінні справами держави і суспільства;

б) підвищення активності політичних партій і громадських організацій, інших громадських об'єднань;

в) зміцнення правової основи державного і суспільного життя;

г) утвердження прав і свобод громадян і людини;

д) свободу інформації і постійне врахування громадської думки;

е) удосконалення системи державних органів і органів місцевого самоврядування

Законність є невід'ємним елементом демократії. Демократія не може бути над законом чи поза законом, а тільки в межах закону. Конституція України має вищу юридичну силу, і її норми мають пряму дію. Всі інші правові акти не повинні суперечити Конституції і конституційним законам України.

Державні органи, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти в межах своєї компетенції. Перевищення своїх повноважень, зловживання службовим становищем переслідуються законодавством України.

Законність - це суворе й повне здійснення розпоряджень правових законів і заснованих на них юридичних актів усіма суб'єктами права.

Законність як режим державного і суспільного життя є єдність об'єктивно необхідних вимог строгого і неухильного практичного здійснення закону і інших нормативно-правових актів, тобто строгої фактичної реалізації, втілення в життя.

Важливим аспектом дослідження законності є її розгляд як принципу, як ідеологічного явища. Згідно принципу законності поведінка всіх суб'єктів повинна відповідати законам і підзаконним актам. Це одна з ідей правосвідомості, ідеологічна передумова режиму законності.

В той же час ясно, що не можна зводити це поняття до принципу законності. Якщо визначати законність як "сукупність певних вимог", "режим вимог", то тоді вона зводиться до одного з своїх ідеологічних проявів - до принципу або методу діяльності, втіленому у вимогах. Вимоги - це сфера тільки свідомості, а законність цим не обмежується, тому вона є режимом суспільних відносин, а не режимом вимог.

Основний висновок юридичної науки по даній проблемі полягає у тому, що тільки за допомогою поняття режиму можна розкрити всі властивості законності як особливого суспільного явища (У.М. Льовченко).

У сучасних умовах в процесі формування правової держави, перебудови правової свідомості нашого суспільства важливим стає визначення основних тенденцій в розробці теорії законності: 1) проведення чітких розмежувань законності як режиму і форм її реалізації (як методу державного керівництва суспільством, як принципу діяльності соціальних суб'єктів); 2) вивчення законності у зв'язку з іншими соціально-політичними явищами (правотворчістю, демократією, правосвідомістю); 3) аналіз законності в механізмі правового регулювання, що дає можливість чіткіше відмежувати її від близьких державно-правових явищ, дослідити її структуру, тобто склад елементів і зв'язок між ними.

Мало досліджене питання про функції законності. З урахуванням її суті і ролі в житті суспільства можна назвати в загальній формі три основні функції:

· проведення в життя державної волі народу, зв'язок законності з реалізацією - права;

· створення умов для вироблення доцільних, ефективних норм права, зв'язок законності з правотворчістю;

· забезпечення реальності правового регулювання, зв'язок законності зі всіма елементами його механізму.

Науковий інтерес представляє аналіз структури законності. До елементів, що лежать в її основі, відноситься:

а) правомірність суб'єктного складу учасників суспільних відносин (визначувана їх правоздатністю);

б) правомірність становища (соціальної позиції) учасників суспільного життя (визначувана змістом і об'ємом їх суб'єктивних прав і обов'язків);

в) правомірність діяльності суб'єктів по застосуванню і реалізації прав і обов'язків (визначувана "матеріальними" і формальними її показниками, закріпленими у відповідних юридичних нормах). Суть пізнання внутрішніх необхідних зв'язків законності полягає у тому, що ховається механізм конструювання, функціонування і розвитку суспільних відносин.

3. Гарантії забезпечення законності

Під основними засобами забезпечення законності в юридичній науці прийнято розуміти систему гарантій і методів забезпечення законності. (см рис 3).

Рис. 3

Не дивлячись на свою значущість, вимоги законності не втілюються в життя автоматично, стихійно. Щоб правові розпорядження не залишилися на папері (тим більше не порушувалися), необхідні відповідні умови і визначений комплекс організаційних, ідеологічних, політичних, юридичних заходів, що забезпечують реалізацію, тобто гарантії законності. Гарантувати законність значить зробити її непорушною.

Гарантії - це сукупність умов і способів, що дозволяють безперешкодно реалізувати правові норми, користуватися суб'єктивними правами і виконувати юридичні обов'язки.

Під гарантіями розуміються як об'єктивні умови існування суспільства, так і спеціально вироблені державою і громадськістю засоби, що забезпечують точну реалізацію норм права всіма суб'єктами.

Серед даних гарантій потрібно чітко розрізняти загальні умови і спеціальні засоби.

Загальні умови складають об'єктивні (економічні, політичні і т. д.) умови суспільного життя, в яких здійснюється правове регулювання. Ці умови створюють макросередовище реалізації права, його функціонування, зумовлюючи до певної міри і спеціальні засоби закріплення законності.

Нерідко в літературі загальні умови як гарантії законності трактуються дуже широко. Під економічними гарантіями розуміється існуюча система господарювання, форма власності, під політичними - політична система, під соціальними - класова структура суспільства і т.д. Таке розуміння гарантій не може в достатній мірі задовольнити потреби практики, бо їх вплив на стан законності неоднозначний, іншим чином впливаючи негативно. Тому загальні умови необхідно розглядати конкретно, виділяти в них ті фактори, які позитивно впливають на реалізацію права.

Важливою умовою якнайкращого використання сприятливих умов в діяльності по забезпеченню законності є їх максимально можлива конкретизація. Економічний лад, політична система, пануюча ідеологія навряд чи можуть розглядатися, як чинники, що забезпечують законність. Проаналізуємо це положення на прикладі власності. Тривалий час вважалося, що соціалістична власність (на відміну від приватної) сама по собі являється умовою забезпечення законності. Такий висновок ґрунтувався на припущенні, що вона породжує у людини відчуття господаря, власника засобів виробництва, сприяючи їх збереженню, примноженню, захисту. Проте, як ми всі переконалися, соціалістична власність стала причиною народження і інших, чужих законності явищ - безгосподарності, розкрадань і т.д.

Отже, йдеться про те, щоб виділити з умов суспільного життя ті, які сприяють зміцненню законності, створити передумови для розвитку їх дії на людей, а також шляхом використовування організаційних заходів, спеціальних засобів нейтралізувати дію негативних чинників. Розглянемо ці загальні умови, які виступають гарантіями законності детальніше.

Економічними (матеріальними) гарантіями є, перш за все, матеріальні умови життя суспільства, серцевину яких складають соціально-економічний устрій суспільства, існуючі форми власності, їх різноманіття, господарська самостійність приватних (фізичних) і юридичних осіб. Умовами, що забезпечують законність, тут виступають такі чинники, як ступінь організованості в економічній сфері, ритмічна робота всього господарського організму, постійне зростання продуктивності праці, об'єму виробництва, стійка грошова система і т.д. Подібні фактори безпосереднім чином впливають на стан законності. Так, в умовах нестабільності економіки, падіння виробництва, розриву господарських зв'язків, зростання цін, галопуючій інфляції зростає соціальна напруженість взагалі, що веде до анархії, дезорганізації, зростання числа злочинів.

Соціальні гарантії включають весь комплекс суспільних заходів по боротьбі з правопорушеннями, відступами від ідеї законності. Це профілактична, діяльність по попередженню правопорушень, контрольна функція громадськості, використовування можливостей громадської думки тощо. Законопослушність громадян, їх пошану до закону, реалізація його приписів багато в чому залежать від становища, що склалося в соціальній сфері. Падіння життєвого рівня населення, зростання безробіття, вартості життя, соціальних послуг безпосереднім чином позначаються на рівні законності, провокуючи громадян на пошуки шляхів незаконного збагачення, таким чином діючи в обхід закону, породжують національні і соціальні конфлікти тощо. Міцна законність можлива тільки в умовах соціальної стабільності, упевненості громадян в непорушності своїх соціальних прав і свобод.

Політичні гарантії - це демократизм державного і суспільного ладу, відображений у функціонуванні політичної системи в цілому, з властивими демократичному суспільству політичним плюралізмом, реальним розділом влади, наявність правової держави (або хоча б тенденції до її побудови).

Однак безумовно основною політичною умовою стабільної законності є сильна державна влада. Сила державної влади визначається не величною армією, не потужністю репресивного апарату. Сильна державна влада - стійка, легітимна, яка користується підтримкою суспільства, дієздатна забезпечити реалізацію правових розпоряджень, що приймаються. Сильна держава гарантує стабільний розвиток суспільства, безпеку людей, ефективну боротьбу із злочинністю, корупцією і іншими антисоціальними явищами. В умовах же дезорганізації державно-владних структур, боротьби за владу, нездатності держави забезпечити реалізацію ухвалюваних рішень, низького рівня виконавчої дисципліни, розквіту бюрократизму, корупції законність не тільки не підвищується, але і знижується, причому до небезпечної межі. Сильна держава жодною мірою не означає централізацію державної влади, авторитарний режим, який не забезпечує, а, навпаки, заперечує законність. Важливою умовою зміцнення держави, забезпечення законності і правопорядку являється демократія. Демократична держава не слабка, аморфна влада. Це система сильної і у той же час цілком відповідальної перед народом влади, заснованої на демократичних принципах формування і функціонування.

Ідеологічні гарантії полягають в пануванні ідеології, на, базі якої розвиваються духовне життя суспільства, ідейне виховання громадян, включаючи всі форми суспільної свідомості, в першу чергу правова, глибока пошана до права як соціальної цінності. Стан законності багато в чому визначається рівнем політичної, правової і загальної культури населення. Законність передбачає такий рівень правової культури, коли пошана до права, закону є особистим переконанням особи, причому не тільки пересічного громадянина, але в першу чергу державного службовця, законодавця.

Страницы: 1, 2, 3, 4