Окремі положення, порушуються в роботі вперше, інші розглядаються з урахуванням змін у соціально-економічному житті держави. Найбільш істотні висновки та пропозиції, які відображають внесок здобувача та новизну дисертаційного дослідження, містяться у наступних положеннях, представлених для захисту: розкрито поняття та функціональне призначення юридичної гарантії не тільки як родового поняття, а і стосовно до трудового права; обґрунтована роль та значення юридичних гарантій, як регулятора стабільності трудових правовідносин в умовах ринкової економіки; зроблена спроба детального обґрунтування висновку о необхідності більш детальної законодавчої регламентації застосування юридичних гарантій, висловлені пропозиції щодо розробки цих положень у новому Кодексі законів про працю України; показано практичне використання юридичних гарантій та їх вплив на виникнення, існування та припинення трудових правовідносин; з нових позицій розроблена класифікація видів юридичних гарантій в трудовому праві; внесені пропозиції по удосконаленню правових норм, які визначають порядок використання юридичних гарантій, зокрема, при укладенні трудових договорів (контрактів) та у період існування трудових відносин.

Апробація результатів, дисертації. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі трудового права Інституту Економіки і Права ХГПУ ім. Г.Сковороди.

Результати проведеного дослідження використовувались у навчальному процесі під час проведення лекцій та практичних занять із студентами з курсу “Трудове право”.

Структура дисертації складається із вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури.

ЗАГАЛЬНИЙ ЗМІСТ

Перший розділ дисертації “Поняття юридичних гарантій та їх класифікація” складається з чотирьох підрозділів. У першому підрозділі здобувач зробив спробу дослідити соціальну природу юридичних гарантій за трудовим правом. Дослідження чинного законодавства та на підставі критичного аналізу наукових робіт з вказаної тематики дозволили автору зробити висновок, що юридичні гарантії трудових прав і свобод громадян України виражаються, насамперед, у нормах законодавства, що розкривають і конкретизують зазначені права й свободи та, в особливості, встановлюють порядок їхнього здійснення. Однак, аж ніяк не усі без винятку правові норми є юридичними гарантіями прав і свобод громадян, а лише ті із них, що містять визначені умови і засоби, за допомогою яких досягається безперешкодне користування правами й виконання обов'язків, захист прав і свобод та відновлення у випадку їхнього порушення.

Абсолютна більшість гарантій у вигляді умов забезпечує сприятливу обстановку, в атмосфері якої громадянин може ефективно користуватися своїми правами й свободами і виконувати покладені на нього законом обов'язки. Такі умови утворюють зовнішнє середовище діяльності кожної людини і громадянина і не залежать від його волі й бажань, тому що вони створюються існуючим суспільним і державним устроєм. Гарантії, як умови й засоби забезпечення та охорони трудових прав і свобод, також створюються не кожним окремим громадянином, а суспільством, державою, колективом і використовуються ними для втілення зазначених прав і свобод у життя. Однак, разом з цим існують і такі умови і засоби забезпечення й охорони трудових прав і свобод громадян, формування і користування якими багато в чому залежить від них самих, від їхньої волі й бажання.

Яким би важливим не було значення окремих видів гарантій у справі охорони, забезпечення та захисту прав, свобод і обов'язків людини й громадянина, їх загальний правоохоронний ефект багаторазово зростає, коли так чи інакше гарантія діє в комплексі і з необхідною повнотою. Комплексність і повнота гарантій - є неодмінною вимогою (принципом), якою повинні керуватися у своїй правоохоронній діяльності всі структури суспільства й держави, адже вона є основною.

Іншою неодмінною вимогою (принципом) щодо гарантій, є їх дієвість, ефективність. Її суть перебуває, зокрема, у тому, що гарантії в усіх випадках в решті решт повинні забезпечити людині й громадянину реальне користування наданими законом благами. Розробка таких засобів - це першочергове завдання правової науки і, насамперед, процесуальних її галузей.

Конституція України не тільки проголошує право на працю, але й забезпечує його реалізацію за допомогою економічних, матеріальних, політичних, ідеологічних та юридичних гарантій. Право громадян на працю може бути реалізовано, якщо всі перераховані гарантії приводяться в дію, тобто коли держава виконує свої обов'язки по забезпеченню громадян роботою відповідно.

Реальне здійснення трудових прав і виконання обов'язків працівників, як основних суб'єктів правовідносин у сфері праці, залежить від усієї сукупності юридичних гарантій, передбачених у нормах трудового права. До них відносяться: гарантії трудових прав і обов'язків на стадії виникнення трудових і похідних від них правовідносин; гарантії, що забезпечують реалізацію правомочностей та обов'язків у процесі циркуляції трудових правовідносин та правовідносин-супутників; і, нарешті, гарантії, що забезпечують відновлення порушених прав.

У другому підрозділі розглядаються питання, пов'язані з призначенням та функціями юридичних гарантій у трудовому праві. Гарантії забезпечують перехід до реального здійснення можливостей, закріплених у законі, вони потрібні як для реалізації прав і свобод, так і для обов'язків. Реалізація прав, свобод і обов'язків по суті є лише частиною більш загальної проблеми - застосування норм права й дотримання законності. Оскільки права, свободи та обов'язки закріплені у правових нормах, то правильне застосування норм, неухильне дотримання законності містять у собі здійснення прав, свобод і обов'язків. Звідси проблеми гарантій застосування правових норм, дотримання законності й реалізації прав, свобод і обов'язків мають між собою багато спільного. Воно насамперед проявляється у сукупності тих обставин, що зумовлюють у всіх зазначених випадках необхідність гарантій, а також у єдності їх цілей та методиці наукового дослідження.

Гарантії потрібні не самі по собі, а для більш повного перетворення в життя прав, свобод і обов'язків. Звідси їх характер, система та види повинні якомога повніше відповідати певним формам реалізації прав і свобод та здійснення обов'язків. Мета встановлення юридичних гарантій - це забезпечення неухильного виконання законів, створення умов для найбільш повного здійснення наданих демократичних прав і свобод працівникам.

Третій підрозділ присвячено сутності гарантій. У широкому розумінні поняттям "гарантії" охоплюється вся сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, що спрямовані на реалізацію прав і свобод громадян, на усунення можливих причин і перешкод їх неповного або неналежного здійснення й захист прав від порушень, що є, нажаль, багато чисельними у наші дні. Хоча ці фактори дуже різноманітні, але стосовно процесу реалізації прав і свобод вони виступають у якості умов, засобів, способів, прийомів та методів правильного його здійснення.

Враховуючи зазначені особливості одну групу гарантій доцільно іменувати "умовами" реалізації прав і свобод, а другу - "засобами". Перша група гарантій спрямована на створення сприятливих обставин для користування основними правами й свободами та виконання обов'язків. Друга група забезпечує органи держави, органи місцевого самоврядування, громадські об'єднання, самих громадян ефективним інструментом у боротьбі за належне здійснення прав і свобод. Механізм гарантій прав і свобод має таку особливість: його ефективне функціонування буде порушено, якщо втратиться злагоджена взаємодія обох груп гарантій.

У четвертому підрозділі здобувач намагався зробити розгорнуту класифікацію юридичних гарантій, за основу якої прийняв характер тієї галузі суспільної діяльності людей, в якій створюються, існують та удосконалюються засоби, способи та умови, що забезпечують дотримання законів й здійснення прав громадян. На цій підставі всі гарантії можна розбити на п'ять видів: економічні, матеріальні, політичні, ідеологічні та юридичні. Зрозуміло, це ділення є досить відносним, межі між видами мають відому рухливість. Багато матеріальних гарантій є й економічними, значну частину політичних і юридичних гарантій можна назвати ідеологічними і т. і. В цілому ряді випадків політичні засоби, що закріплені в законі, стають правовими гарантіями (наприклад, контроль профспілок за дотриманням трудового законодавства).

Крім основного критерію класифікації гарантій існують й інші критерії, що можна назвати допоміжними. Так, наприклад, гарантії можна розділити на об'єктивні та суб'єктивні. До суб'єктивного відноситься лише частина ідеологічних засобів забезпечення, а всі інші входять до групи об'єктивних гарантій.

За ступенем безпосередності впливу всі засоби забезпечення законності і, зокрема, забезпечення прав громадян можна розділити на прямі і непрямі. Прямими гарантіями здійснення трудових прав робітників та службовців безсумнівно є, наприклад, контроль за дотриманням трудового законодавства і т. і. У якості непрямих можна розглядати демократичний порядок створення органів, що розглядають трудові спори і т. і.

Розподіл гарантій прав громадян на загальні й спеціальні цілком припустимо, але по іншій ознаці. До загальних можна віднести засоби й умови, що забезпечують здійснення більшості наданих громадянам прав, а до спеціальних - ті, що призначені для забезпечення тільки визначеного права або групи однорідних прав (цивільних, трудових і т. і.).

В умовах ринкових відносин, крім законодавчого закріплення юридичних гарантій, останні встановлюються також суб'єктами у конкретних договорах У перекладі з французької мови “гарантія” означає “забезпечувати”. Див.: Юридический энциклопедический словарь. - М., 1984, с. 59.. Прийняття (наймання) на роботу працівників шляхом укладання з ними контракту власником або уповноваженим ним органом може здійснюватись у випадках, прямо передбачених чинним законодавством. враховуючи

Основним критерієм класифікації юридичних гарантій у сфері праці є форма, у якій вони виражені. Юридичні гарантії можуть бути сформульовані у вигляді елементарних прав, що входять до змісту конституційного суб'єктивного права і юридичного обов'язку, або у вигляді самостійних галузевих суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що конкретизують конституційні права й обов'язки громадян України в соціально-економічній сфері. Так, право на вибір роду занять і роботи, відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти і з урахуванням суспільних потреб, будучи елементарним правом, що входить у зміст конституційного права громадян на працю, виступає гарантією цього права. Елементарне право працівника на робочий тиждень, що не перевищує 40 годин (ст. 50 КЗпП), є юридичною гарантією конституційного права громадян України на відпочинок. До числа таких прав-гарантій названого конституційного права, варто віднести: право на скорочений робочий день для неповнолітніх, для окремих категорій працівників (учителів, лікарів, та інших), для ряду професій і виробництв (ст.51 КЗпП); право на скорочену тривалість роботи в нічний час (ст. 54 КЗпП); право на щотижневий відпочинок (ст. 67, 68, 69 КЗпП); право на щорічну оплачувану відпустку та інші. (ст. 74 КЗпП).

Страницы: 1, 2, 3, 4