Право в цілому відповідає моральним поглядам, переконанням народу. У життєвих обставинах виникають певні протиріччя між правосвідомістю й моральною свідомістю суспільства, окремих соціальних груп, «зіткнення» між нормами моралі й права. У тому випадку, коли норми права заходять у суперечність із суспільною думкою, вимогами моральності, боргом компетентних державних органів є вживання необхідних заходів по вдосконалюванню правового регулювання. Практика внутрішньодержавного й міжнародного життя свідчить, що протиріччя між правом і мораллю є в регулюванні майнових, сімейних, трудових, екологічних, міжнародних відносин. Протиріччя між правосвідомістю й моральним поданням можуть бути у визначенні злочину, адміністративної провини, мір карної, адміністративної, майнової відповідальності. Ряд колізійних питань у співвідношенні права й моралі виникає найчастіше в регулюванні трансплантації людських органів і тканин, операції штучного запліднення й імплантації, здійсненні інших медичних операцій і способів лікування. Так, отримавши останнім часом широкий розголос справа «доктори Смерті» являє показовий приклад «зіткнення» між нормами моралі й права. Умертвляючи безнадійно хворих смертельною хворобою людей на їхнє прохання, він, з однієї сторони прямо порушує закон, але з іншої сторони рятує хворих як від фізичних, так і психічних мучень, що, безсумнівно, відповідає моралі й моральності.
2. ЗАГАЛЬНІ РИСИ ПРАВА Й МОРАЛІ
Право й мораль мають загальні риси, властивості. Головні їхні загальні риси проявляються в тім, що вони входять в утримування культури суспільства, є ціннісними формами свідомості, мають нормативне втримування й служать регуляторами поводження людей.
Право й мораль мають загальні соціальні, економічні, політичні умови життя суспільства, служать загальній меті - узгодженню інтересів особистості й суспільства, забезпеченню й піднесенню достоїнства людини, підтримці громадського порядку. Їхня єдність, як і єдність всіх соціальних норм цивілізованого суспільства, ґрунтується на спільності соціально-економічних інтересів, культури суспільства, прихильності людей до ідеалів волі й справедливості.
Що ж загального між правом і мораллю?
Право й мораль:
- і ті, і інші є надбудовними явищами над економічним базисом і суспільством;
- мають загальну економічну, соціально-політичну й ідеологічну основу;
- їм властива загальна мета: затвердження загальнолюдських цінностей у суспільстві;
- вони складаються із загальних правил поведінки, що виражають певну волю, тобто спрямовані на встановлення й підтримку на необхідному рівні дисципліни й порядку в суспільстві;
- мають нормативний характер, і в тих, і в інших присутні санкції;
- забезпечують негативні наслідки для порушників норми;
- являють собою засоби активного впливу на поведінку людей;
Усі елементи моралі і права мають стимулюючий вплив. Заохочення визначених вчинків особистості і заборона у відношенні до інших, формулювання ідеалів, знання правових і моральних норм стимулюються свідомістю індивіда. На думку О.О. Якуби, «встановлюючи визначені межі активності людини за допомогою нормативних вимог, мораль і право разом з тим завдяки особливостям цих норм є найбільшими стимуляторами подальшого розвитку активності». Якуба Е.А. Право и нравственность как регуляторы общественных отношений при со-циализме. - Харьков, 1970. - с. 133
Здійснення правом і моральністю однакових функцій у сучасному соціумі - свідчення їхньої спільності як ідеологічних форм.
3. ВІДМІННІ РИСИ ПРАВА Й МОРАЛІ
Поряд із загальними рисами існують і відмінні риси моралі й права. Мораль з'явилася ще до поділу суспільства на класи й становлення держави. Право ж складається з установлених у певному порядку компетентними державними органами й зафіксованих у юридичних актах. Воно виражає волю держави, правосвідомість народу, соціальних груп, що стоять у кормила державної влади. Норми моралі складаються в суспільній думці. Принципи й норми моралі можуть бути систематизовані, зібрані в «моральному кодексі», але в цілому моральні погляди, подання, вимоги виражаються в суспільній думці, передаються їм. Моральні погляди, ідеї передаються художньою літературою, мистецтвом, засобами масової інформації.
Мораль охоплює область відносин більше широку, ніж сфера відносин, регульована правом. Багато взаємин людей у побуті, колективі, родині є об'єктами моралі, але не підлягають правовому регулюванню. Утримування норм права характеризуються більшою конкретністю, у правових нормах у ряді випадків передбачаються більш докладні деталі, зв'язки.
У правових нормах виражений державний підхід до оцінки конкретних суспільних відносин. Моральні вимоги відрізняються більше широким утримуванням, дають більший простір для тлумачення й застосування. Наприклад, мораль засуджує всі види обману й неправди. У праві ж осуд конкретизується стосовно окремих видів неправомірного обману. Відмінність норм права від моралі проявляється також у характері гарантій виконання цих норм.
Вимоги моралі й права виконуються більшістю людей добровільно в чинність розуміння їхньої справедливості. Норми моралі виконуються в рахунок особистої переконаності, звичок людини. Внутрішнім гарантом моралі виступає совість людини, а зовнішнім - суспільна думка. «Для мене моя совість значить більше, ніж мови всіх»,- стверджував Цицерон.
Право, закон мають як специфічну гарантію виконання авторитет і владу держави, що забезпечується при необхідності примусовими заходами.
Отже, норми права й моралі в певних випадках опираються й на примусові заходи. Але характер мір примусу й спосіб їхнього здійснення в праві й моралі різні. Біленчук П.Д., Гвоздецький В.Д., Сливка С.С. Філософія права: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 1999. - с. 147
У сфері моралі примус виступає у формі суспільної думки, впливу соціальної спільності, колективу. Суспільство у випадку здійснення людиною аморального вчинку визначає міру морального осуду, впливу. Моральні норми не регламентують заздалегідь конкретні міри й форми впливу. У якості однієї із заходів морального впливу може бути осуд вчинку людини на зборах колективу, моральне осудження, попередження, виключення із громадської організації. У випадку правопорушення відповідні правоохоронні органи зобов'язані вжити належних заходів, передбачені законом.
Порушення норм права припускає строго певний процесуальний порядок залучення винної особи до юридичної відповідальності.
Порушення ж моральних норм такого порядку не припускає.
Розходження між правом і мораллю проявляється в оцінці мотивів поводження особи.
Право пропонує необхідність всебічній оцінці поводження людини, що скоїли правопорушення або злочин. Але із правової точки зору байдуже, якими мотивами керувалася людина в конкретному випадку, якщо його поводження по своїх результатах було правомірним, законним.
З погляду моралі, важливо виявити стимули, мотиви людини, його наміру у виборі певного поводження, що є правомірним.
ВИСНОВОК
За допомогою права держава домагається затвердження у свідомості громадян, усього населення загальнолюдських, прогресивних норм моралі, бореться з несправедливістю, злом і пороками. Цивільне й кримінальне судочинство покликане зміцнювати законність, виховувати людей в дусі поваги до права, закону, справедливих і законних інтересів особистості й суспільства, держави. Аналізуючи співвідношення права й моралі, можна зробити висновок, що виконання правових норм значною мірою обумовлюється тим, якою мірою вони відповідають вимогам моралі. Норми права не повинні суперечити позитивним основам суспільства. Разом з тим вимоги суспільної моралі неодмінно враховуються державними органами при розробці нормативних актів держави.
Впливаючи на правове життя суспільства, мораль сприяє зміцненню громадського порядку. Службова функція моралі у взаємодії із правом виражається в тім, що мораль піднімає якість правового й загального громадського порядку. Це можна простежити на дії правового положення «Усе, що не заборонено законом - дозволене» у регулюванні громадського порядку. Реалізацію цього принципу не можна розуміти абсолютно, у тому розумінні, що людина повинна керуватися лише названим принципом. У свідомості індивіда є такі фактори, як відповідальність, совість, честь, достоїнство, зобов'язання, які проникають у правосвідомість особи, взаємодіють із нею, корегують її правову поведінку. В умовах становлення ринку в нашій країні вдосконалюється правова основа приватної власності, договірних відносин. Приватний інтерес, підприємницька ініціатива, прибуток усе більше знаходять пріоритетне значення. Затверджується й удосконалюється підприємницька етика. Серед принципів, що викладаються у підприємницькій діяльності, важливе місце займає судження: «Прибуток над усе, але честь вище прибутку». У цьому судженні знаходить вираження моральна свідомість цивілізованого підприємця.
Право повинне сприяти затвердженню ідеалів добра й справедливості в суспільстві. Судові й інші правозастосовуючі органи звертаються при визначенні юридичних мір до моральних норм, а деякі правові норми безпосередньо закріплюють моральні норми, підсилюючи їх юридичними санкціями. Через право здійснюється охорона моральних норм і моральних підвалин.
Ефективність правових норм, їхнє виконання багато в чому обумовлюється тим, на скільки вони відповідають вимогам моралі. Щоб правові норми працювали, вони, принаймні, не повинні суперечити правилам моралі. Право в цілому повинне відповідати моральним поглядам суспільства.
Будь-яке порушення норм права є аморальним вчинком, але не всі порушення моральних норм є протиправними діяннями. У деяких випадках право сприяє рятуванню суспільства від застарілих моральних норм.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Біленчук П.Д., Гвоздецький В.Д., Сливка С.С. Філософія права: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 1999. - 208 с.
2. Гребеньков Г.В., Фиолевский Д.П. Юридическая этика: Учебное пособие. - Донецк: ДИЭХП, 2002. - 171 с.
3. Философия: Учебное пособие для высших учебных заведений. - Ростов н/Д: Феникс, 2002. - 576 с.
4. Якуба Е.А. Право и нравственность как регуляторы общественных отношений при со-циализме. - Харьков, 1970. - 208 с.
Страницы: 1, 2
