4. Групове зґвалтування. Зґвалтування визнається груповим, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців (співвиконавців), тобто співучасників, ознаки яких зазначені у частині другій статті 27 КК. При цьому виконавці (співвиконавці) діють узгоджено, з єдиним умислом і кожен з них безпосередньо виконує діяння, що утворюють повністю чи частково об'єктивну сторону складу злочину.
Для визнання зґвалтування вчиненими групою осіб не вимагається попередньої змови між виконавцями (співвиконавцями) цих злочинів. Злочинна діяльність одного виконавця може приєднуватися до діяльності іншого (інших) і в ході вчинення злочину, але до його закінчення або припинення.
Дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт чи задоволення статевої пристрасті неприродним способом, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрожувала його застосуванням чи довела потерпілу особу до безпорадного стану шляхом уведення в її організм проти її волі наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин з метою зґвалтування її чи вчинення щодо неї насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом іншою особою, повинні розглядатися як спів виконавство у цьому злочині.
Дії таких співвиконавців визнаються вчиненими групою осіб і кваліфікуються без посилання на статтю 27 КК.
Дії особи, яка, сприяючи виконавцю (виконавцям) злочину у вчиненні насильницького статевих зносин застосовувала насильство до особи, яка намагалася перешкодити вчиненню злочину, надала приміщення для вчинення злочину тощо, необхідно кваліфікувати як пособництво в зґвалтуванні за частиною п'ятою статті 27 КК і відповідною частиною статті 152 КК.
Якщо винні особи діяли узгоджено та одночасно щодо кількох потерпілих осіб, хоча кожна з них мала на меті і зґвалтувала одну потерпілу особу, дії кожної із таких осіб належить розглядати як зґвалтування, вчинене групою осіб.
Згідно зі статтею 26 КК співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Тому у разі, коли із групи осіб, які вчинили зґвалтування, лише одна особа є суб'єктом злочину, а решта осіб внаслідок неосудності або у зв'язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, чи з інших підстав не можуть бути суб'єктами злочину, дії винної особи, яка за таких обставин притягується до кримінальної відповідальності, не можна розглядати як вчинення злочину групою осіб.
6. Особливо тяжкими наслідками, передбаченими частиною четвертою статті 152 КК можуть бути визнані, зокрема, смерть або самогубство потерпілої особи, втрата нею будь-якого органу чи втрата органом його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата репродуктивної функції, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, які сталися внаслідок.
Відповідальність за спричинення особливо тяжких наслідків настає як тоді, коли винна особа передбачала можливість їх настання, так і тоді, коли вона хоча і не передбачала, але повинна була і могла передбачити настання таких наслідків. Разі, коли при зґвалтуванні чи замаху на злочин смерть потерпілої особи настала внаслідок її власних дій (наприклад, вона вистрибнула з транспортного засобу під час руху й отримала ушкодження, від яких настала смерть), дії винного охоплюються частиною четвертою статті 152 КК і додаткової кваліфікації за статтею 119 цього Кодексу не потребують.
Зґвалтування чи замах на цей злочин, поєднані з умисним заподіянням потерпілій особі тілесного ушкодження, визнаного тяжким лише за ознакою небезпечності для життя на момент його заподіяння, не можуть вважатися такими, що спричинили особливо тяжкі наслідки. Такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 152 і відповідними частинами статті 121 КК. Не є особливо тяжкими наслідками при зґвалтуванні або насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом свідоме поставлення потерпілої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, якщо зараження не настало. Такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статті 152 КК та частиною першою статті 130 КК. Не становить особливо тяжких наслідків зґвалтування вагітність потерпілої, а також втрата нею незайманості (дефлорація). Заподіяння при вчиненні зґвалтування тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілої особи, необхідно вважати діянням, яке спричинило особливо тяжкі наслідки. Таке діяння кваліфікується за частиною четвертою статті 152 за цією кваліфікуючою ознакою і додаткової кваліфікації за частиною другою статті 121 КК не потребує. У разі, коли зґвалтування було поєднано з умисним вбивством потерпілої особи, яке мало місце в процесі вчинення зазначених злочинів чи одразу ж після них, такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених пунктом 10 частини другої статті 115 та частиною четвертою статті 152 КК, як такі, що спричинили особливо тяжкі наслідки.
Якщо умисне вбивство потерпілої особи було вчинено через деякий час після її з метою приховати ці злочини, дії винної особи кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частиною статті 152 та пунктом 9 частини другої статті 115 КК.
Висновок
У сучасних умовах розбудови правової держави в нашій країні все більшого значення набуває прокламована в Конституції України охорона особи в широкому контексті її соціального і особистого життя. З огляду на це, найбільш суспільно небезпечними посяганнями на особистість стають тяжкі насильницькі злочини проти її життя, здоров'я, тілесної і статевої недоторканності. Ці злочини завдають найбільшої шкоди найважливішим для цивілізованого суспільства цінностям, і в той же час мають багато загальних кримінологічно-значущих рис і ознак. Наукова школа кримінологів України кінця ХХ століття дедалі більш зацікавлено й усвідомлено ставиться до доцільності різкої актуалізації дослідження проблем боротьби зі статевими злочинами. До числа найбільш складних за психологічним механізмом вчинення сексуально насильницьких злочинів відносять, в першу чергу, зґвалтування. Як підтверджують результати дослідження, характерним для зґвалтувань є високий рівень латентності. Крім цього, в окремі періоди і в окремих регіонах рівень зазначених злочинів має відносно стабільний характер. Сексуальне насильство, як спотворений різновид статевої поведінки, найчастіше має своє коріння у неповнолітньому віці. Зрозуміло, тут активно діє і принцип зворотного зв'язку, коли протиправна поведінка старших за віком, бездоглядність підлітків у період статевого формування дуже негативно впливають на стан статевої злочинності. Статеві конфлікти в сучасному суспільстві, враховуючи руйнацію моральних підвалин, не виявляють тенденції до зниження. Ці негативні явища піддавалися комплексним дослідженням із широким залученням даних суміжних наук, передусім психології, соціології, сексології та ін. Сьогоднішнє чинне кримінальне законодавство України містить близько 340 основних діянь, які мають кваліфікаційні ознаки злочину. Але, уявивши собі наслідки цих злочинів, стає зрозуміло, що з них лише невелика кількість є важкими та такими, які приносять багато болю, страждань та навіть повністю ламають чи змінюють людське життя. З моєї точки зору, злочини проти життя та здоров'я особи, злочини проти чести волі та гідності особи, злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи є найбільш важкими та страшними, зі всіх які існують у сучасному кримінальному законодавстві, оскільки саме ці злочини, крім тяжких фізичних травм, залишають у свідомості потерпілої особи, її близьких і рідних великі та незгладні спогади, які залишаються на все життя.
Страницы: 1, 2, 3
