Тому пропорційна система з відкритими списками є, на нашу думку, оптимальною виборчою системою в даний час. Ця система дасть більшу свободу вибору виборцям, зробить представництво більш особистим, ніж за пропорційної системи з жорсткими списками, що дасть змогу формувати парламент лише з тих особистостей, що відомі виборцям і користуються їхньою підтримкою. При даній виборчій системі роль партійних лідерів у формуванні списку партії зводиться нанівець, а роль народу, навпаки, зростає, що робить вибори справді демократичними.
Але запровадження подібної системи потребує детальних змін порівняно з існуючою виборчою системою. Необхідно децентралізувати виборчу систему, сформувавши виборчі округи в областях. На нашу думку, це дасть змогу враховувати як місцеві, так і загальнодержавні інтереси Орієнтовну величина виборчого округу треба встановити на рівні 18 мандатів (450:25=18) м. Київ та м. Севастополь включити до виборчих округів відповідних областей.. Але так як в кожній області буде неоднакова кількість виборців, то для рівної “ваги” голосів необхідно ряд мандатів від одного виборчого округу передати іншому.
Щодо виборчої квоти, то на нашу думку, квота Друпа буде оптимальним варіантом. За неї практично зникає проблема нерозподілених та додаткових мандатів.
За для стримування фрагментації партій, необхідно залишити загороджувальний бар'єр. Але, на нашу думку, при подібній виборчій системі загороджувальний бар'єр має залежати від деяких сталих величин. Наприклад, від кількості депутатів, яка необхідна для формування депутатської фракції (14) та кількості мандатів у парламенті (450). Тоді загороджувальний бар'єр становитиме 3,2%: кількість депутатів, що необхідна для формування депутатської фракції (14) ділиться на кількість мандатів у парламенті (450) (14:450*100=3,2). Але загороджувальний в цьому випадку є, на нашу думку, занадто малим і основної своєї функції (стримування фрагментації парламенту) не виконувати. Для його збільшення треба змінити один із параметрів, зазначених вище. Так наприклад, в разі якщо б збільшити кількість депутатів, необхідних для утворення депутатської фракції до 25, то бар'єр становив би 5,6%.
Тобто у виборчому законі необхідно встановити залежність виборчого бар'єру від кількості депутатів, яка необхідна для формування фракції. Це, по-перше, гарантуватиме партії, яка потрапляє до Верховної Ради України можливість утворити там свої фракції, і тим самим ефективно представляти інтереси своїх виборців, а по-друге, за такої методи виборчий бар'єр виглядатиме більш демократичним і не викликатиме критики з боку громадськості.
За пропорційної системи з перефериціями партійні виборці отримують більшу свободу вибору, представництво стане більш “особистим”, ніж за пропорційної системи з жорсткими списками і, завдяки встановленню високого виборчого бар'єру зменшиться фрагментація парламенту.
Однак, формування повного складу парламенту лише на пропорційній основі не відповідає результатам референдуму, що був проведений у 2000 р., зокрема у частині створення двопалатного парламенту. Адже одна палата в таких парламентах формується на основі пропорційного представництва, а інша на основі персоніфікованого представництва Див., наприклад: Телешун С. Нові перспективи Закону про вибори народних депутатів України: версії розвитку./ Право України. - 2001. - №1. - с. 86.
Та в Україні, сьогодні можна, не відмовлятися повністю від змішаної виборчої системи, запровадити таку її модифікацію, що поєднувала б у собі елементи пропорційності і мажоритарності, ставлячи їх у певну взаємозалежність, тобто запровадити “зв'язану” змішану виборчу систему.
За подібної системи механізм голосування і підрахунку голосів виглядатиме наступним чином. Кожен виборець має один голос і голосує в одномандатному окрузі за конкретного кандидата, які висуваються від партій. Переможець в кожному окрузі визначається за мажоритарною системою відносної більшості. Після цього підраховується кількість голосів (у відсотках), набрана кандидатами від тієї чи іншої партії в цілому по країні. Відповідно до частки отриманих кожною партією голосів визначається кількість місць, на які партія мала б право претендувати за пропорційної системи в країні (тобто, загальна кількість депутатських мандатів множиться на частку голосів, набраних кожною окремою партією). Потім кількість отриманих в одномандатних виборчих округах місць віднімається від кількості місць, на які партія могла б розраховувати за вказаних умов. Це число і буде кількістю місць, які партія отримає за пропорційною системою.
Слід зазначити, що дана система не передбачає обов'язкового рівного розподілу парламентських місць за пропорційним і мажоритарним принципом. Це означає, що кількість виборчих одномандатних округів в Україні може бути більшою або меншою за 225. Однак, певно, не варто суттєво відхиляти число округів від названого, бо тоді недоліки елементу системи, якому надається перевага (пропорційного чи мажоритарного), проявлятимуться відчутніше, ніж того нам хотілося б.
Очевидно, що пропонована система дозволяє справедливо (пропорційно) розподілити місця в парламенті, залежно від впливу кожної партії. Це є суттєвою її перевагою не тільки над уніномінальними мажоритарними системами, але і над існуючою в Україні моделлю виборчої системи, бо дає змогу реально втілити у життя конституційне право громадян на участь в управлінні державними. Крім того, на відміну від пропорційних систем, пропонована система забезпечує досить тісний зв'язок обраних парламентаріїв з виборцями, адже при її застосуванні політичний успіх партії залежить значною мірою від ставлення електорату до її кандидати. Тож у даному випадку політичні партії мають дбати перш за все про формування відповідальних та компетентних політиків-спеціалістів.
Позитивним фактором даної системи є і те, що вона, на відміну від пропорційних систем, має максимально просту і зрозумілу для виборців процедуру голосування, а також вона є, порівняно з існуючою виборчою системою, більш дешевою, що в умовах нестабільної економічної ситуації є неабиякою її перевагою для України. Також дана виборча система не призведе до разючого розриву між кількістю голосів, що партія отримує за мажоритарним і пропорційним принципами, як те спостерігалося в Угорщині і Грузії.
Отже, з пропонованих для України виборчих систем, на нашу думку, оптимальною буде пропорційна виборча система. Її запровадження прискорило б структуризацію політичної системи нашого суспільства, а також значно спростило б процедуру виборів. При цьому боротьба різних політичних програм і навіть ідеологій супроводжувалась би зменшенням кількості особистих двобоїв між кандидатами, характерними для виборів у одномандатних округах, і випадків використання “брудних” виборчих технологій. Хоча ці переваги частково дістають вияв навіть в умовах дії змішаної виборчої системи, однак витрати при використанні пропорційної виборчої системи є меншими.
Але не треба відмовлятися і від СЄГНП. Вона хоч і не є чисто пропорційною, але все ж таки відкриває великі можливості для представництва навіть політичних меншин, і водночас, не будучи ідеально пропорційною, створює умови для посилення впливу окремих партій. Також дана система забезпечує тісний взаємозв'язок електорату з кандидатами. Водночас, пропонована система гранично проста і зрозуміла виборцям, що певною мірою може посприяти підвищенню політичної активності українських громадян на виборах та призведе до обрання повного і дієздатного складу Верховної Ради.
Висновки.
На завершення викладу результатів цього наукового дослідження слід підсумувати їх та навести ряд найважливіших висновків.
Прийняття Закону України "Про вибори народних депутатів України" не зменшило актуальності та не зняло гостроти проблеми вибору та запровадження оптимальної виборчої системи, в нашій державі.
Даний нормативний-правовий акт, подібно до законодавства деяких інших країн колишнього соцтабору, закріпив в Україні модифікацію змішаної мажоритарно-пропорційної системи, що в сучасних умовах не може забезпечити утвердження принципу представництва та формування ефективно діючого парламенту.
Прогнозовані наслідки застосування, а також специфічні позитивні і негативні фактори поліномінальної мажоритарної системи єдиного голосу, що не передається, пропорційної та “змішаної” виборчої системи дають підстави вважати, що саме ці способи визначення результатів виборів є оптимальними для України, принаймні на час становлення її як розвинутої і справді демократичної держави.
Доцільною здається зміна і деяких інших виборчих правил, як-от: заміна простої квоти на квоту Друпа; зміна загороджувального бар'єру і “прив'язування” його до кількості депутатів, необхідної для формування депутатської фракції.
Однак все ж тики є ряд положень нинішнього виборчого закону, що варті збереження при зміні виборчої системи. А саме: механізм визначення величини та загальна формула нарізки виборчих округів; відсутність вимоги щодо обов'язкового певного відсотка явки виборців на голосування; положення, що закріплює принцип найбільших залишків для розподілу нерозділених на загальнодержавному рівні мандатів.
У кінці хотілося б зазначити, що дана дослідницька робота потребує продовження та розширення об'єкту вивчення із загальних і найважливіших виборчих правил до більш конкретних і порівняно менш значущих. Існуючі ж уже напрацювання можна і необхідно якнайскоріше використати для удосконалення виборчої системи України.
Список використаної літератури:
“Про вибори народних депутатів України” Закон України / Урядовий кур'єр. - 2001. - №. 201-202.
За ред. Ставнійчук М.І., Мельник М.І. / Коментар до закону України “Про вибори народних депутатів України”. - К.: Атіка, 2002.
Мазур О.Г. /Виборчі системи: світовий досвід. - Луганськ: вид-во Східноукраїнського державного університету, 1999.
Отв. Редактор - д.ю.н. Иванченко А.В./Избирательное право и избирательный процесс в Российской Федерации. Учебник для вузов. - М.: Издательство НОРМА, 1999.
Ставнійчук М.І. Вибори в Україні. - К. - 1998.
Таагепера Р., Шугарт М.С. Описание избирательных систем./ Полис. - 1997. - №3 - с. 122. 114-136.
Мельниченко В. Нам не потрібні блукаючі форварди від політики. Виборчі системи у світовій практиці./ Віче. - 1997. - №3. - с. 74-86.
Голосов Г.В. Пределы электоральной инженерии: “смешанные несвязанные'' избирательные системы в новых демократиях. / Полис. - 1997. - №3. - с. 102-113.
Телешун С. Нові перспективи Закону про вибори народних депутатів України: версії розвитку./ Право України. - 2001. - №1. - с. 85-86.
Лавринович О. Реформа виборчої системи і парламент України./ Право України. - 2001. - №1. - с. 97-98.
Долежан В., Василюк С. Оновлення виборчого законодавства: на користь чи на шкоду?/ ./ Право України. - 2001. - №3. - с. 35-38.
Погорілко В.Ф., Фріцький О.В., Городецький О.В. та ін./ Конституційне право України. - К.: Наукова думка. - 1999.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
