Дипломна робота на здобуття кваліфікаційного рівня спеціаліста з перепідготовки за спеціальністю правознавство
Науковий керівник:
2002 рік
Вступ
В Україні сьогодні триває процес здійснення соціально-економічних реформ, який характеризується трансформацією відносин власності і, відповідно, трудових відносин. Потрібно сказати, що цей процес супроводжується таким негативним явищем як безробіття, котре стало наслідком масового вивільнення працівників. І тут держава відіграє неабияку роль. Адже вона з метою уникнення соціальної напруженості здійснює цілеспрямований вплив на відносини між працедавцем, працівником та іншими суб'єктами трудових відносин. Одним із видів такого впливу є правове регулювання трудових відносин, зокрема, порядку та підстав їх припинення.
Конституція України є тією законодавчою базою, на підставі якої формуються і розвиваються правові норми, що становлять юридичні гарантії права на працю. Одним із засобів посилення цих гарантій повинно бути удосконалення правових норм, які забезпечують реалізацію громадянами права на найману працю в умовах сучасних економічних, соціальних, політичних змін у житті суспільства.
Вільне обрання праці або вільне погодження на неї проголошене ч.І ст.43 онституції України у відповідності із ст. 23 Загальної декларації прав людини. Вільне обрання праці та вільне погодження на неї означає, що тільки самій особі належить виключне право розпоряджатись своїми здібностями до виробничої і продуктивної праці. Причому людина може обрати той чи інший вид діяльності, рід занять. Вона може, наприклад, працювати по найму за судовим договором (контрактом) або ж самостійно забезпечити себе роботою як підприємець, фермер, член кооперативу, займатись ідивідуальною трудовою діяльністю. Право вільно розпоряджатись своїми здібностями до праці означає і взагалі не займатися трудовою діяльністю. Незайнятість особи не повинна розглядатись як притягнення її до будь-якої відповідальності.
Сьогодні в Україні проблеми, пов'язані з припиненням трудових правовідносин, досліджуються лише в окремих аспектах; комплексного дослідження тут на жаль немає. Тому дана робота має на меті комплексно підійти до вивчення і, відповідно, висвітлення цих проблем.
Специфікою цієї роботи є те, що у ній об'єктом дослідження є не лише трудові відносини, що випливають з трудового договору, але й інші відносини, що регулюються нормами трудового права, зокрема детально розглядається угода сторін як підстава розірвання трудового договору.
В деяких випадках трудові правовідносини виникають в результаті складного юридич-ного факту - застосування проміжних, додаткових умов відбору і зарахування на роботу (наприклад, виникнення трудових відносин в результаті конкурсного відбору на заміщувану посаду). Тобто передумови виникнення трудових правовідносин можуть бути різноманітними.
Таким чином, трудові правовідносини - це відносини працівника з влас-ником по виконанню за винагороду роботи за обумовленою спеціальністю, кваліфікацією або посадою, з підляганням внутрішньому трудовому розпо-рядку, що виступають формою закріплення суб'єктивних прав і обов'язків. Трудові правовідносини виникають з моменту, коли працівник уклав з власником чи уповноваженим на те органом трудовий договір і приступив до виконання своєї трудової функції.
Незайнятість особи не повинна розглядатись як притягнення її до будь-якої відповідальності.
Для особи, яка працює, передбачено певні гарантії при звільненні її роботи. Особа може бути звільнена:
з підстав передбачених законодавством;
з дотриманням певних умов;
за наявності юридичного факту.
Розвиток суспільних відносин йде далі, а трудове законодавство не встигає за розвитком цих суспільних відносин. Це стосується також змісту припинення трудового договору, а тому звідси випливає необхідність у ї дослідженні , визначення їх значення в сьогоденних умовах суспільного розвитку.
Саме цим пояснюється написання дипломної роботи: “Угода сторін як підстава розірвання трудового договору”.
Проведено вивчення теоретичного матеріалу , аналіз трудового законодавста в частині припинення трудового договору , з'ясованні значення окремих підстав припинення трудового договору , в яких випадках має місце припинення трудового договору, якими правами та гарантіями наділені працівники, що підлягають звільненню.
Метою написання даної дипломної роботи є розкриття значення підстав припинення трудового договору, зокрема угоди сторін, шляхом виявлення недоліків і прогалин в законодавстві, що регулює згадану сферу трудових відносин. Ця робота має як теоретичне так і практичне значення.
Теоретичне зна-чення роботи зводиться до того, що у ній будуть охарактеризовані проблемні питання, пов'язані із припиненням трудових правовідносин в цілому, а особливо за угодою сторін.
На сьогоднішній день велика увага приділяється таким підставам припинення трудового договору як за угодою сторін, припинення трудового договору за ініціативою власника чи уповноваженого органу, які і стали предметом даного дипломного дослідження.
Глава 1. Підстави припинення трудового договору.
1.1. Поняття трудового договору
Право на працю є основним конституційним правом гро-мадян України. Воно проголошене ст. 43 Конституції України, визнається за кожною людиною і становить собою можливість заробляти на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку погоджується.
Право на працю реалізується різними шляхами. Одні гро-мадяни займаються індивідуально-трудовою діяльністю, інші -- створюють або влаштовуються в кооперативні чи акціонерні товариства. Переважна більшість громадян влаштовуються на роботу шляхом укладення трудового договору як наймані пра-цівники на підприємства, незалежно від їх форм власності.
Для реального здійснення громадянами цього права держа-ва створює певні умови, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми створен-ня робочих місць, професійно-технічного навчання, підготов-ки і перепідготовки працівників відповідно до суспільних по-треб.
Влаштування на роботу є одним із життєвих рішень, що доводиться приймати майже кожній людині хоча б один раз у житті. І від того, наскільки вибір роботи є вдалим, залежить зміст життя конкретної людини. Але це не означає, що пробле-ма вибору професії та місця роботи носить особистий характер. У вирішенні цієї проблеми зацікавлене також суспільство, ос-кільки чим повніше використовуються особливості та знання кожного працівника, тим вище ефективність праці, більше про-стору для подальшого розвитку особи. З другого боку, чим швид-ше зайнятті всі робочі місця здібними працівниками, тим вище суспільна продуктивність праці.
Переважна більшість громадян влаштовуються на роботу, укладаючи трудовий договір. Термін «договір» має багато зна-чень, що передбачаються різними нормами цивільного, трудо-вого, земельного, міжнародного права. Кожна з цих та інших галузей права розглядає договір як різновид угод, що визначаються природою відносин, які становлять предмет регулюван-ня цієї чи іншої галузі права.
Як юридичний факт договір належить до числа правомірних дій, які спрямовуються його учасниками на виникнення, зміну або припинення правових відносин. Будь-який договір є угодою не менш як між двома сторонами. В той же час деякі договори можуть бути багатосторонніми угодами.
Вперше легальне поняття «трудовий договір» було дано в КЗпП УРСР 1922 р. Відповідно до ст. 27 цього КЗпП трудовим договором визнавалась угода двох або більшого числа осіб, за якою одна сторона (найнятий) дає свою робочу силу іншій сто-роні (наймачеві) за плату. При цьому трудовий договір укла-дався як тоді, коли не було колективного договору, так і тоді, коли такий договір був.
З розвитком державного сектора народного господарства в юридичній літературі пізніших років терміни «наймана праця», «наймач», «найманий» визначались такими, що не відповідали природі соціалістичних трудових відносин. Вважалось, що ці відносини складались не шляхом купівлі-продажу робочої сили, а на принципах товариської співдружності вільних від експлу-атації людей, що виконують конкретні трудові функції в загальній спільній праці трудового колективу конкретного підприємства. Особливо велику увагу цьому питанню приділяв М. Александров. В усіх своїх довоєнних і післявоєнних публі-каціях, особливо в підручниках «Советское трудовое право», М. Александров завжди звертав увагу на термінологію в назві суб'єктів трудових відносин. Навіть в останніх публікаціях він повертався до цього питання.
Такий масований наступ на термінологію призвів до того, що без внесення змін до КЗпП до його ч. 1 ст. 27 додавалося посилання: «Замість слова «наймач» зараз вживається термін «підприємство, установа», а замість «найнятий» -- термін «робіт-ник (службовець)», або «особа, яка влаштовується на роботу».
В КЗпП УРСР 1971 р. термін «наймач» був замінений на термін «підприємство, установа, організація». Така заміна була правильною, оскільки в умовах переважної власності держави на засоби виробництва останні були розподілені по підприє-мствах, установах організаціях, яким надавалися статус осіб і право виступати суб'єктами трудових правовідносин.
Пізніше Законом України від 20 березня 1991 р.«Про вне-сення змін і доповнень до Кодексу законів про працю України при переході до ринкової економіки» була змінена ст. 21 КЗпП, яка давала легальне визначення трудового договору. В новій редакції цієї статті термін «підприємство, установа, організа-ція» був замінений терміном «власник або уповноважений ним орган».
В остаточній редакції ст. 21 КЗпП України 1971 р. дає ле-гальне визначення поняття трудового договору як угоди між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язуєть-ся виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним догово-ром або угодою сторін.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
