При призначенні підсудному покарання суди повинні враховувати постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначенням судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7, тяжкість вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного із співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень КК при вирішенні питання про віднесення злочинів, передбачених КК 1960 р., які були вчинені до набрання чинності КК 2001 р., до злочинів невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких потрібно керуватися ст. 12 КК 2001 р., якщо це пом'якшує кримінальну відповідальність осіб і не обтяжує ступінь тяжкості злочину, вчиненого до

набрання чинності КК 2001 р. В інших випадках необхідно застосовувати відповідні положення КК 1960 р.

Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність незнятих чи непогашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

____________________________________________________________

* Білоусенко В.Виклад мотивувальної частини обвинувального вироку // Коментар судової практики з кримінальних справ. - К., 1997. - № 6.

Суд зобов'язаний також мотивувати призначення покарання у вигляді позбавлення волі, якщо санкція кримінального закону передбачає й інші покарання, не пов'язані з позбавленням волі; звільнення від відбування покарання з випробуванням; призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК України, або перехід до іншого більш м'якого основного виду покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин; звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, та у зв'язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Якщо суд відповідно до ст. 96 КК визнав за необхідне застосувати до підсудного примусове лікування, в мотивувальній частині вироку зазначаються мотиви такого рішення.

Пленум Верховного Суду України у зазначеній постанові (п. 8) роз'яснив судам, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або непризначення обов'язкового додаткового покарання (с. 69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого особливо тяжкого, тяжкого злочинів або злочину середньої тяжкості, з урахуванням особи винного.

У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч. 1 ст. 69 КК. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо. З підстав, зазначених у ч. 1 ст. 69 КК, суд може це: призначати додаткового покарання, передбаченого санкцією статті Особливої частини КК як обов'язкове.

Щодо особи, винної у вчиненні декількох злочинів, суд може призначати більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, окремо за кожний злочин або тільки за один із них і остаточно визначити покарання за правилами ст. 70 КК. Застосування положень ст. 69 КК щодо покарання (як основного, так і додаткового), призначеного за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків, є неприпустимим.

Призначенню покарання, нижчого за найнижчу межу, передбачену санкцією статті Особливої частини КК, не перешкоджає наявність у цій самій санкції альтернативних, більш м'яких покарань.

Суд не вправі перейти до більш м'якого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані. В таких випадках суд, за наявності до того підстав, відповідно до ст. 7 КПК повинен закрити справу і звільнити особу від кримінальної відповідальності або постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання.

Мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлено підсудному і визнано судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення у вирок формулювань, що ставлять під сумнів невинуватість виправданого.

У мотивувальній частині вироку викладаються підстави для задоволення або відхилення цивільного позову, а також підстави для відшкодування матеріальних збитків у випадках, передбачених ч. З ст. 29 КПК (ст. 334 КПК).

У резолютивній частині обвинувального вироку повинні бути зазначені: прізвище, ім'я та по батькові підсудного; кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним; покарання, призначене підсудному по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними; остаточна міра покарання, обрана судом; початок строку відбуття покарання; тривалість іспитового строку, якщо застосовано звільнен - від відбування покарання з випробуванням; рішення про цивільний позов; рішення про речові докази і судові витрати - рішення про залік досудового ув'язнення; рішення про побіжний захід до набрання вироком законної сили і вказівка про порядок і строк оскарження вироку.

У випадках, передбачених ст. 54 КК, у резолютивній частині обвинувального вироку викладається рішення про позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу особам, засудженим за тяжкий чи особливо тяжкий злочин.

У випадках, передбачених ст. 96 КК, у резолютивній частині вироку зазначається рішення суду застосувати до підсудного примусове лікування. Міра покарання повинна бути визначена таким чином, щоб при виконанні вироку не виникло жодних сумнівів щодо виду і розміру покарання, призначеного судом.

Якщо підсудному було пред'явлено кілька обвинувачень і деякі з них не були доведені, то у резолютивній частині вироку повинно бути зазначено, по яких із них підсудний виправданий, а по яких - засуджений.

Якщо підсудний визнається винним, але звільняється від відбування покарання, суд зазначає про це в резолютивній частині вироку.

Якщо призначається більш м'яке покарання, ніж передбачено законом за даний злочин, у резолютивній частині вироку робиться посилання на ст. 69 КК і зазначається обране судом покарання.

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до статей 75-79 і 104 КК, у резолютивній частині вироку зазначаються тривалість іспитового строку, обов'язки, покладені на засудженого, а також трудовий колектив або особа, на які, за їх згодою або на їх прохання, суд покладає обов'язок з нагляду за засудженим і проведення з ним виховної роботи.

У резолютивній частині виправдувального вироку зазначається прізвище, ім'я та по батькові виправданого; вказується, що підсудний у пред'явленому обвинуваченні визнаний невинуватим і судом виправданий; вказується про скасування запобіжного заходу про скасування заходів до забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації ина, про речові докази, судові витрати і про порядок та строк оскарження вироку (ст. 335 КПК).

Після підписання вироку судді повертаються до зали засідання, де головуючий або один із суддів проголошує вирок.

Всі присутні в залі судового засідання, в тому числі склад суду, заслуховують вирок стоячи.

Головуючий роз'яснює засудженому, його законному представникові, а також потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві та їх представникам зміст вироку, строки і порядок його оскарження та право подати клопотання про помилування.

Якщо підсудний не володіє мовою, якою постановлено вирок, то після його проголошення перекладач зачитує вирок підсудному його рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє (ст. 341 КПК).

Отже можно сказати що судовий розгляд - це одна з основних стадій кримінального процесу , в якій суд , здійснюючи правосуддя , остаточно досліджує всі істотні обставини , превіряє докази , зібранні при провадженні дізнання і досудового слідства , та постановляє виправдувальний чии обвинувальний вирок з призначенням покарання , або без призначення покарання.

Висновок

Тема моєї курсової роботи дуже актуальна . В ній за допомогою рекомендованої літератури я розкрив важливі питання які з'ясовуються при попередньому розгляді справи . Окрему увагу приділив принципам судового розгляду , учасникам судового розгляду, порядку винесення ухвал у судовому засіданні ,межах судового розгляду , відкладенню і зупиненню розгляду справи . Поставив акцент на питанні судового слідства , допиті підсудного і роз'ясненні свідкові і потерпілому їх прав і обов'язків ,закінченню судового слідства та переходу до судових дебатів також наданні підсудному останнього слова , і як закінчення - проголошення вироку .

Література

1. Білоусенко В. Питання судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку в постановах Пленуму Верховного Суду України // Коментар судової практики з кримінальних справ. - К., 1997.- № 6.

2. Білоусенко В.Складання вступної частини вироку // Коментар судової практики з кримінальних справ. - К., 1997. - № 6.

3. Грошевий Ю.М. Правові властивості вироку - акта правосуддя. Харків, 1999.

4. Грошевий Ю.М. Сущность судебных решений в советском уголовном кодексе. Харьков, 1979.

5. Грошевой Ю.М., Хотенець В.М. Кримінальний процес України: Підручник. - Харків, 2000.

6. Закон України «Про судоустрій України».- К.,2002..

7. Кони А.Ф. На жизненном пути. - М.,1959. - Т.1.

8. Конституція України.

9. Кримінально-процесуальний кодекс України.

10. Ларин А.М. Теоритическая модель уголовно-процесуального законодаткльства. - М., 1985.

11. Луженская П.А. Законность и обоснованность решений в уголовном судопроизодствеюМ.,1972.

12. М.М.Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко. Кримінальний процес України: Підручник. К.: Либідь, 1999,- 536.

13. Маликов М.Ф. Проблемы судебного приговора. Уфа,1987.

14. Маляренко В.Т., Вернидубов І.В. Прокурор у кримінальному судочинстві.- К., 2001.

15. Мартынчик Е.Г. Особое мнение судьи по уголовному делу.Кишинёв,1982.

16. Маршунов М.М. Советский уголовный процесс. - Ленинград,1989.

17. Мирецкий С.Г.Приговор суда. М.,1989.

18. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України.

19. Перлов М.Д. Приговор в советском уголовном процес се.- М.,1960.

20. Постанова «Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ» від 27 грудня 1985 р.// Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. - К., 1995.

21. Постанова Пленуму Верховного Суду України. 1972-2002. - К., 2003.

22. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах (1973 - 1998). - К., 1998.

23. Ріжаков А.П. Уголовный процесс: Ученик для вузов.- М.:»Издательство ПРИОР»,1999.

24. Сміслов В.И. Свидетель в советском уголовном процесе. - М., 1973.

25. Соціально-економічні аспекти демократизації судово-правової та пенітенціарної систем в контексті національної безпеки України.- К.,2001.

26. Строгович М.С. Курс советского уголовного процеса.- М., 1970.- Т.2.

27. Строгович М.С. Проверка законности и обоснованности приговоров. - М.,1956.

28. Толочко О.М. Судовий вирок і його мотивування.К.,1991.

29. Шинальський О.І. Покарання та його місце у сфері боротьби із злочинністю// Держава і право. - Вип.16.- К.,2002.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9