1
План:
Вступ
1. Провадження попереднього слідства в справах неосудних осіб і осіб, які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину з точки зору кримінально - процесуального права .
2. Особливості призначення судово - психіатричної і судово - психологічної експертизи .
3. Значення висновків судово - психіатричної і судово - психологічної експертизи для провадження в кримінально-процесуальному праві України .
4. Розгляд кримінальних справ неосудних осіб і осіб , які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину в судах України .
Висновок
Література
1. Особливості провадження попереднього слідства в справах неосудних осіб і осіб , які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину з точки зору кримінально - процесуального права .
Відповідно до статті 111 КПК України у справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особою в стані неосудності, а також осіб , які захворіли на душевну хворобу після вчинення ними злочину , провадження попереднього слідства є обов'язковим .
Кримінальні справи про діяння душевнохворих порушуються на загальних підставах і розслідуються в звичайному порядку .
Згідно ч. 3 ст. 44 КПК України захисник допускається до участі в таких справах з моменту отримання доказів про душевне захворювання особи , причому , відмова від захисника не може бути прийнята слідчим ( ч. 3 ст. 46 КПК ). Також треба враховувати, що з цих осіб не може бути стягнута сума для оплати праці адвоката за здійснення захисту . Витрати по захисту можуть відноситися на рахунок держави .
При попередньому слідстві провадяться всі необхідні слідчі дії для всебічного й повного з'ясування обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння й особи , яка його вчинила , обставин , які характеризують цю особу та її душевне захворювання , причин та умов , які сприяли вчиненню цього діяння .
Психічний стан визначається судово психіатричною експертизою , яка призначається після встановлення факту вчинення діяння даною особою. Призначення вищевказаної експертизи , згідно п. 3 ст. 76 КПК , є обов'язкове .
Після закінчення розслідування справи душевнохворого слідчий виносить постанову про закриття справи за наявності обставин , передбачених ст. 6 КПК (обставини, що виключають провадження в кримінальній справі), чи при недоведеності участі душевнохворого у вчиненні суспільно небезпечного діяння або якщо ( згідно ч. 3 ст. 417 КПК ) на підставі висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів буде встановлено , що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному стані або в подальшому захворіла душевною хворобою , яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними , складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру .
В постанові про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру повинні бути викладені всі докази , які підтверджують вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння , а також дані , які підтверджують , що вона захворіла на душевну хворобу . До цієї постанови обов'язково додається список осіб , які підлягають виклику в судове засідання , а також інші додатки , аналогічні тим , що додаються до обвинувального вироку . Потім ця постанова надсилається разам із справою надсилається прокуророві (ст. 226 , 417 КПК) .
Слідчий або прокурор не вправі закрити кримінальну справу на тій підставі , що немає необхідності в застосуванні до душевнохворого примусових заходів медичного характеру . Прийняти таке рішення може тільки суд ( ч. 1 ст. 421 КПК).
Слід мати на увазі , що відповідно до статті 12 КК примусовий захід медичного характеру може бути застосовано судом також до особи , у якої в процесі попереднього слідства чи розгляду справи в суді встановлено тимчасовий розлад душевної діяльності , який позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними , якщо за характером вчиненого діяння і своїм психічним станом ця особа становить небезпеку для суспільства і потребує лікування в примусовому порядку .
Одержавши справу із зазначеною постановою слідчого , прокурор згідно ст. 418 КПК , вчиняє одну з наступних дій :
1. Погодившись із постановою , затверджує її і надсилає справу до суду ;
2. Повертає справу із своєю письмовою вказівкою слідчому для проведення додаткового попереднього слідства , якщо визнає , що психіатрична експертиза та інші докази , зібрані у справі , є недостатніми для того , щоб зробити висновок про психічний стан особи , або що у справі не зібрано достатніх доказів про те , що суспільно небезпечне діяння вчинено даною особою .
Слідчий і прокурор також мають право закрити кримінальну справу за наявності обставин , передбачених ст. 6 і п. 2 ст. 213 КПК України .
Крім рішень , зазначених у ст. 418 КПК , прокурор вправі прийняти й інші рішення:
1. Внести зміни в постанову слідчого або накласти нову , якщо вона не відповідає матеріалам справи або вимогам закону ;
2. Доповнити чи скоротити список осіб , які підлягають виклику в судове засідання ;
3. Закрити справу на тих же підставах , що і слідчий .
При розгляді справи в порядку ст. 418 КПК прокурор має дотримуватися строку , передбаченого ст. 233 КПК , і орієнтуватися на питання , передбачені ст. 228 КПК.
2. Особливості призначення судово-психіатричної й судово-психологічної експертизи.
Згідно ст. 75 КПК експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові , технічні або інші спеціальні знання . Стаття 76 КПК , також , визначає підстави , при наявності яких призначення експертизи є обов'язковим серед них є наступна : для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого при наявності в справі даних , які викликають сумнів щодо його осудності (п. 3 ст. 76 КПК) .
Питання про те , чи потрібно призначати експертизу , вирішують слідчі органи , суддя й суд при провадженні справи . Стаття 76 КПК передбачає винятки з цього правила , тому що перераховані в ній питання завжди вимагають для їх вирішення спеціальних знань в галузі судової медицини чи психіатрії .
Судово - психологічна експертиза призначається у випадках , коли для з'ясування важливих по справі обставин вимагаються спеціальні психологічні знання . Вона направлена на дослідження непатологічних явищ психіки і тому проводиться переважно по відношенню психічно здорових людей .
Призначення судово - психологічної експертизи доцільне , якщо психічне здоров'я осіб , що направляються на експертизу не викликає сумнівів у представників слідчих органів чи підтверджено висновком судово-психіатричної експертизи . Тому судово - психологічна експертиза не повинна передувати судово-психіатричній чи проводишся паралельно їй .
Традиційно на сьогодні є поділ судово - психологічної експертизи на три основні види :
1. Експертиза неповнолітніх (свідків , потерпілих , обвинувачених) ;
2. Експертиза властивостей особи , основних мотивів , що закріпилися в життєдіяльності суб'єкта ;
3. Експертиза особливого стану , в тому числі і фізіологічного афекту .[10;9]
Підставами звернення до судово-психологічної експертизи є наявність у особи , щодо якої відбувається провадження в кримінальній справі , є :
1. Відставання рівня психологічного розвитку від вікової норми ;
2. Перенесення чи наявність психічного захворювання ;
3. Перенесення чи наявність соматичних захворювань , особливо інфекційних , хронічних або невиліковних ;
4. Наявність особливостей , які свідчать про крайню неврівноваженість, підвищену емоційність , або агресивність , порушення в таких психологічних процесах , як сприйняття , увага, уява, пам'ять , запам'ятовування чи відтворення , мислення .
5. Асоціальна поведінка потерпілого , яка провокує до здійснення злочину , наявність окремих ознак , що передбачають можливість сильного душевного хвилювання правопорушника ;
6. Нерозуміння чи неналежна моральна оцінка соціальної суті й значимості своїх дій ;
7. Сумніви в дійсності показань свідка і потерпілого , що базуються на їх невідповідності характеру ситуації , інших даних ;
8. Невідповідність встановлених мотивів злочину характеру скоєного ;
9. Сумніви в дійсності авторства письмового тексту ;
10. Незвичайність , дивакуватість мотивації поведінки обвинуваченого ;
11. Різка відмінність поведінки обвинуваченого від традиційно властивої відповідним віковим і статевим групам ;
12. Невідповідність характеру поведінки меті й мотивам здійсненого ;
13. Духовна “глухота” правопорушника ;
14. Явно несприятливі умови найближчого оточуючого середовища , в якому довгий час знаходився правопорушник ;
15. Різко виражені характерологічні особливості об'єкта (надмірна в'ялість чи активність , замкнутість чи ейфорія , сором'язливість чи ейфорія , сором'язливість чи безсоромність і т. ін.) ;
Страницы: 1, 2, 3
