У кожному випадку нотаріусу має бути пред'явлений документ, в якому зафіксовано дозвіл на розголошення таємниці.
Допит нотаріуса як свідка без дотримання зазначеного порядку є незаконним, і одержані відомості не можуть бути використані у кримінальній справі як докази. Гра-мотний захисник обов'язково цим скористається.
Проблема охорони таємниці вчинюваних нотаріальних дій.
Важливою практичною проблемою, з якою, мабуть, зустрічався кожен нотаріус, є співвідношення обов'язку надати інформацію, що має доказове значення, і обов'язку нотаріуса додержувати таємниці вчинюваних нотаріаль-них дій.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані додержувати таємниці цих дій. Довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються лише громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.
На письмову вимогу суду, арбітражного суду, проку-ратури, органів дізнання і слідства довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються у зв'язку з кримі-нальними, цивільними або господарськими справами, що знаходяться у їх провадженні.
На письмову вимогу державної податкової інспекції ви-даються довідки, документи і копії з них, необхідні для визначення правильності стягнення державного мита та цілей оподаткування.
Довідки про заповіти видаються лише після смерті за-повідача.
Обов'язок додержання таємниці вчинюваних нотаріаль-них дій поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків.
Вказані в частинах 1 і 6 цієї статті особи, винні в пору-шенні таємниці вчинюваних нотаріальних дій, несуть від-повідальність у порядку, встановленому законодавством України.
Нотаріус має право розголосити таємницю вчиненої нотаріальної дії з підстав і в порядку, передбаченому за-коном. В іншому разі його дії можуть бути підставою для відповідальності, насамперед дисциплінарної.
Таємниця вчиненої нотаріальної дії охоплює інфор-мацію:
§ про осіб, що звернулися за вчиненням нотаріальної дії,
§ про осіб, щодо яких вчинено нотаріальну дію;
§ про зміст нотаріальної дії;
§ про розмір плати за вчинену нотаріальну дію;
§ про усні та письмові консультації з приводу нотарі-альних дій;
§ про факт звернення з проханням про вчинення но-таріальної дії.
Ця інформація може бути розголошена за таких умов:
1) додержання письмової форми звернення. Інформа-ція може бути надана лише на письмову вимогу. Письмова вимога - це офіційне письмове звернення особи з вимо-гою надати інформацію або документи про вчинені нота-ріальні дії. Звернення викладається на бланку установи і підписується уповноваженою особою, як правило, керів-ником. Вимога має стосуватися конкретної справи. Загаль-ні вимоги типу "подати копії усіх доручень, що вчиня-лися за 2003 р. на транспортні засоби..." задовольнятися не повинні. Звернення реєструється в реєстрі вхідної кореспонденції;
У літературі висловлена думка, що вимога про надання документів має оформлятися відповідним актом: поста-новою слідчого, ухвалою суду [34;100].
2) надходження вимоги від органу, передбаченого законом. Така вимога може бути заявлена судом, гос-подарським судом, прокуратурою, органом дізнання і слідства. Інші органи та особи (адвокати, родичі, друзі, депутати, комісії, комітети тощо) не мають права ви-магати надання інформації, що становить нотаріальну таємницю.
Державна податкова інспекція вправі вимагати довідки, документи і копії з них, необхідні для визначення пра-вильності стягнення державного мита та цілей оподатку-вання. Оскільки приватні нотаріуси не стягують держав-ного мита, то щодо них вимоги Державної податкової інспекції можуть стосуватися надання інформації для цілей оподаткування. На перший погляд, незрозуміло, про чиє оподаткування йдеться - нотаріуса чи осіб, які вчиняли нотаріальні дії. Однак логічний аналіз назви статті і цієї норми приводить до думки, що йдеться
про опо-даткування осіб, які зверталися до нотаріуса.
Враховуючи тенденції розвитку податкового законодав-ства, можна сподіватися, що у недалекому майбутньому кількість таких запитів зросте. Обсяг інформації, необхід-ної для цілей оподаткування, законом не визначено. Це має бути конкретизовано у запиті. Державній податковій інспекції видаються довідки, документи і копії з них. Цей перелік є вичерпним.
Довідка про вчинені нотаріальні дії -- це письмове по-відомлення нотаріуса про час вчинення нотаріальної дії, особу, що звернулася, особу, щодо якої вчинено нотаріаль-ну дію, зміст нотаріальної дії, реєстраційний номер дії.
Що стосується документів, то маються на увазі ті до-кументи, які нотаріус залишає в своїх справах у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії. Деякі з них залишаються в оригіналі, деякі - в копіях. Оригінали доку-ментів за запитом видавати не можна, слід обмежитися довідкою про вчинену нотаріальну дію, а якщо в запиті йдеться про надання документів - надавати копії.
Відповідно до п. 20 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої на-казом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. № 18/5, із реєстру нотаріуси вправі видавати лише виписки, зокрема на вимогу правоохоронних органів та суду. Сам реєстр видавати не можна.
Вимогу про додержання таємниці потрібно врахову-вати при виконанні запитів компетентних органів: документація має передаватися в такий спосіб, щоб виключити ознайомлення з нею сторонніх осіб;
3) наявність кримінальної, цивільної або господарської справи, що знаходиться у провадженні заявника. Із дотри-манням цієї вимоги проблеми виникають найчастіше. Кри-мінальна справа вважається порушеною після винесення постанови про її порушення. Кримінальна справа вважа-ється прийнятою до провадження з моменту винесення постанови про це. Коли ж справа приймається до про-вадження особою, яка її порушила, окрема постанова не складається. До цього часу кримінальної справи немає як такої, і немає підстав вимагати надання інформації, що становить зміст нотаріальної таємниці.
Звичайно, нотаріус не може вимагати надання для ознайомлення постанови про порушення кримінальної справи. Достатнім доказом її наявності може бути поси-лання у запиті на її номер.
Буває, що працівники міліції, переважно оперуповноважені, посилаючись на закони України від 20 грудня 1990 р. "Про міліцію" та від 18 лютого 1992 р. "Про оперативно-розшукову діяльність", незважаючи на ст. 8 Закону України "Про нотаріат", погрожують відповідальністю за ненадання інформації і протидію розслідуванню справи. Співвідношення законів "Про міліцію" і "Про нотаріат" відбувається, безумовно, на користь останнього, оскільки він є спеціальним законом, а тому саме він застосову-ється у цій ситуації. [52;50]
Окремі нотаріуси погоджуються і видають документи, інші - виконують вимоги закону. Саме через відсутність єдиного підходу до проблеми нотаріальної таємниці виникає самоправство з боку право-охоронних органів. Тому доцільно було б домовитися про єдині стандарти поведінки нотаріусів у таких ситуаціях.
Законом не передбачено, протягом якого строку нота-ріус має відповісти. Зазвичай ніхто з цим не зволікає, тому питання строку начебто не актуальне. Але принципове. Якщо строк спеціально не визначено, то повинні діяти загальні правила. Однак і загальної норми немає. Норми Закону України від 2 вересня 1996 р. "Про звер-нення громадян" тут застосовуватися не можуть. Тому науковці вважають, що відповідати потрібно протягом розумного строку, з урахуванням об'єктивної потреби у часі, необ-хідному для підготовки відповіді.
Особливі вимоги стосовно додержання таємниці нота-ріальних дій діють щодо заповітів. Особливості дві:
1) про заповіти видаються лише довідки. Самі запові-ти, що зберігаються в нотаріальній конторі, нікому не видаються;
2) довідки про заповіти видаються тільки після смерті заповідача. Тому для видачі такої інформації нотаріусу має бути подано свідоцтво про смерть заповідача.
Ці правила діють незалежно від того, хто звертається до нотаріуса. Навіть
у тих випадках, коли заповіт є доказом у кримінальній справі, видати його нотаріус не має права. Якщо слідчий наполягає, то необхідно проводити виїмку. Зрозуміло, що у такому разі вини нотаріуса у розголошенні таємниці не буде.
Відповідно до п. 4 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України довідки про заповіти (про наявність заповіту, його зміст тощо) видаються гро-мадянам та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялась нотаріальна дія, на письмову вимогу суду, арбітражного суду, прокуратури, органів дізнання і слідства. Довідки про вчинені нотаріальні дії та докумен-ти видаються у зв'язку з кримінальними, цивільними або господарськими справами, що знаходяться у їх провад-женні, а також спадкоємцям за законом лише після смерті заповідача при поданні свідоцтва про його смерть.
До смерті заповідача зазначених у заповіті спадкоєм-ців не можна вважати особами, щодо яких вчинялася нотаріальна дія, тому вони не мають права одержувати інформацію про заповіт, навіть якщо він їх стосується.
З метою фіксації усіх фактів надання інформації, що становить нотаріальну таємницю, усі запити потрібно реєструвати у реєстрі вхідної кореспонденції.
Особи, які одержали відомості, що становлять предмет нотаріальної таємниці, не мають права її розголошувати. Варто погодитися з думкою С. Я. Фурси, що у тих випадках, коли в судовому засіданні розголошується нотаріальна таємниця, є підстави клопотати про проведення закри-того судового розгляду [23;77].
Недодержання таємниці вчинення нотаріальної дії саме по собі не може бути підставою для визнання її недій-сною.
Так, у лютому 1988 р. Б. пред'явив позов до С. про визнання заповіту недійсним і поділ спадкового майна. Позивач зазначав, що його мати, після смерті якої спадко-ємцями за законом є він і відповідачка, 27 липня 1987 р. склала заповіт на належний їй будинок на користь відпо-відачки, перебуваючи в тяжкому стані, в якому не могла керувати своїми діями. У судовому засіданні
Б. змінив підстави позову і просив визнати заповіт недійсним у зв'язку з порушенням таємниці останнього.
Справа розглядалася судами неодноразово. Рішенням судової колегії в цивільних справах Одеського обласного суду від 27 лютого 1992 р. у позові відмовлено.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
