Строки, що зобов'язують осіб, що не беруть участь в господарському процесі, зробити визначені в Кодексі дії, можуть визначатися ГПК або судом. Наприклад, обов'язок таких осіб представити письмовий або речовий доказ у строки, встановлені господарським судом. Там же передбачений п'ятиденний термін, протягом якого особи повинні повідомити про неможливість представити витребувані судом докази взагалі або у встановлений їм термін. Час здійснення процесуальної дії може визначатися точною календарною датою. Наприклад, в ухвалі судді про підготовку справи до судового розгляду вказується час проведення засідання господарського суду. У ряді випадків строк визначається вказівкою на подію, до настання якої можна вчинити визначену процесуальну дію. Так, до ухвалення рішення господарським судом: позивач вправі змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Незалежно від того, як процесуальні терміни обчислюються в ГПК - роками, місяцями або днями, перебіг їх завжди починається наступного дня після календарної дати або після настання події, якою визначено його початок. Дія може здійснюватися в будь-який день строку, включаючи останній.
2.2. Закінчення процесуальних строків
Відповідно до ст.51 ГПК України, строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку.
Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця. [2]
У випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.
Процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.
Процесуальні строки, обчислювальні як роками, так і місяцями, минають в останній день відповідного терміну. Оскільки кінець терміну може приходитися на місяць, що не має відповідного числа, передбачається, що в такому випадку строк минає в останній день цього місяця. Процесуальний строк тече безупинно. Це значить, що неробочі дні, якщо вони приходяться на початок перебігу строку або зустрічаються на протязі його, включаються в строк і його не подовжують. Так, якщо останній день терміну для провадження визначеної процесуальної дії попадає на 1 травня, останнім днем строку вважається 3 травня, оскільки 1 і 2 травня є святковими днями, а якщо цей день є вихідним, - 4 травня. Процесуальна дія, для здійснення якої встановлений строк, може бути виконана до 24 годин останнього дня терміну. Не вважається пропущеним строк, якщо відповідні документи здані на пошту або телеграф до 24 годин останнього дня процесуального строку. Таким чином, здача документа в орган зв'язку прирівнюється до здійснення процесуальної дії в суді.
День здачі документів в орган зв'язку підтверджується датою поштового штемпеля на конверті, поштовою квитанцією, описом коштовного листа, випискою з реєстру поштових відправлень і т.п., оскільки вони дозволяють встановити факт здійснення процесуальної дії у встановлений термін. У тих випадках, коли процесуальна дія відбувається в господарському суді (наприклад, безпосередня здача документів у канцелярію), вона повинна бути виконана до кінця робочого дня, встановленого в цьому суді. [11]
Пропущення процесуальних строків спричиняє визначені правові наслідки. Наприклад, при пропущенні 3-місячного терміну, встановленого для пред'явлення до виконання виконавчого листа господарського суду, особа не може одержати стягнення на її користь. У деяких статтях ГПК прямо передбачені наслідки пропущення процесуальних термінів. Так, апеляційна скарга на рішення господарськоо суду, подана після закінчення встановленого строку до розгляду не приймається і повертається скаржникові (заявникові). Таким чином, у цих випадках особи, що порушили строк, встановлений для провадження процесуальних дій, втрачають право на їхнє здійснення. Право на здійснення визначених процесуальних дій може бути погашене з витіканням встановлених термінів. Порушення господарським судом встановлених термінів не звільняє його від обов'язку вчинити визначені дії
2.3. Зупинення, відновлення та продовження процесуальних строків
Відповідно до ст.52-53 ГПК України, перебіг усіх незакінчених процесуальних строків зупиняється із зупиненням провадження у справі.
З дня поновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується.
За заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.
Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала. [2]
Ухвалу про відмову у відновленні пропущеного строку може бути оскаржено. Призначені господарським судом строки можуть бути ним продовжені за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи.
З дня поновлення провадження в справі перебіг процесуальних строків продовжується. Таким чином, перебіг процесуального строку припиняється на весь період зазначеної процесуальної дії; при цьому час, що минув до призупинення, повинне враховуватися. Перебіг строку продовжується з дати ухвали суду про поновлення провадження по справі, а не з дня, коли фактично усунуті обставини, що послужили підставою для його призупинення. Так, господарський суд припиняє провадження до ухвалення рішення по іншій справі або питанню, розглянутому в порядку конституційного, цивільного, карного або адміністративного судочинства. Перебіг процесуальних строків буде продовжуватися лише з дня поновлення провадження у справі, а не з дати ухвалення рішення по зазначеній справі або питанню. Господарський суд касаційної інстанції вправі по клопотанню осіб, що беруть участь у справі, призупинити виконання судового акту, прийнятого в першій і апеляційній інстанціях.
Пропущений процесуальний строк може бути відновлений судом, якщо причини пропущення строку визнаються їм поважними. Заява з проханням відновити пропущений строк подається в той суд, у якому належало вчинити процесуальну дію. Пропущений процесуальний строк може бути відновлений за заявою осіб, що беруть участь у справі. Разом з тим таким правом володіють і особи, що, наприклад, оскаржать стягнення штрафу. Варто мати на увазі, що відновлення процесуального строку з ініціативи суду не передбачено. У заяві про відновлення пропущеного строку варто пояснити причини його пропущення та вказати підстави, по яких заявник вважає ці причини поважними, привести докази, що вчинити відповідну процесуальну дію в термін заявник можливості не мав. Одночасно з подачею заяви повинне бути вчинена необхідна процесуальна дія, наприклад подана апеляційна або касаційна скарга. [11]
Розділ 3. Процесуальні строки за трьохланковою судовою системою господарського судочинства
3.1. Процесуальні строки при вирішенні справи по суті
Відповідно до статті 116 ГПК виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили. Отже, дата видачі наказу має співпадати з датою набрання рішенням господарського суду законної сили. Видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди після вирішення ними спорів у першій інстанції. У разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду за результатами його перегляду в апеляційному або у касаційному порядку, апеляційна чи касаційна інстанція у резолютивній частині своєї постанови має зобов'язати господарський суд першої інстанції видати відповідний наказ, зокрема про поворот виконання рішення, постанови. Згідно із статтями 66 та 67 ГПК господарський суд вживає заходів до забезпечення позову шляхом винесення відповідної ухвали. У статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню, зокрема, ухвали суду (пункт 6 частини першої). Отже, ухвала господарського суду (у тому числі апеляційної та касаційної інстанції) про вжиття будь-якого заходу забезпечення позову, включаючи накладання арешту на майно або грошові кошти, підлягає виконанню органами державної виконавчої служби або іншими органами виконання судових рішень відповідно до вимог статей 2, 3, і 9 Закону України "Про виконавче провадження", а наказ при цьому не видається. Відповідно до статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник. Питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови або ухвали апеляційної чи касаційної інстанції за наявності обставин, передбачених частиною першою статті 121 ГПК, вирішує сама апеляційна чи касаційна інстанція, якщо ці обставини стали їй відомі до винесення ухвали або постанови за результатами перегляду рішення господарського суду першої інстанції. У цих випадках припис про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання ухвали або постанови має міститись у резолютивній частині зазначеної ухвали або постанови. В інших випадках, тобто коли відповідну заяву подано стороною, державним виконавцем після винесення ухвали або постанови апеляційною чи касаційною інстанцією, питання про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання цієї ухвали чи постанови вирішує господарський суд першої інстанції. Мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, затверджується виключно господарським судом першої інстанції шляхом винесення відповідної ухвали. Цю ухвалу не може бути оскаржено у встановленому для інших ухвал порядку. Згідно з вимогами статті 1211 ГПК зупиняти виконання судового рішення має право виключно суд касаційної інстанції. Тому суд апеляційної інстанції за будь-яких обставин не вправі зупиняти виконання судового рішення суду першої інстанції. Виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід'ємною частиною судового процесу, тому господарські суди не повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби. Встановлений у частині першій статті 1212 ГПК десятиденний строк для подання скарги є процесуальним і тому відповідно до вимог статті 53 ГПК може бути відновлений за наявності поважних причин його пропуску. В ухвалі про час і місце розгляду скарги на дії органів державної виконавчої служби господарському суду слід зобов'язувати заявника надіслати копію скарги цьому органові, іншій стороні виконавчого провадження або прокурору. Невиконання цього припису ухвали не є перешкодою для розгляду скарги, однак може бути підставою для його відкладення. Відповідно до вимог статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є незрозумілою, державний виконавець має право звернутись до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення такого рішення чи змісту документа. Господарський суд першої інстанції, який видав наказ, зобов'язаний розглянути заяву державного виконавця у 10-денний строк з дня її надходження і за необхідності дати відповідне роз'яснення рішення чи змісту наказу. [6]
Страницы: 1, 2, 3, 4
