1.3. Прийняття рішення

У рішенні командир підрозділу, що приймає участь у проведенні спеціальної операції по затриманню озброєних злочинців, звільненню заручників, визначає:

порядок виконання поставленої задачі;

розстановку особового складу у наряді;

порядок підтримання радіозв'язку;

умовні сигнали і порядок дій за ними;

порядок взаємодії із сусідніми нарядами;

час готовності особового складу до проведення спеціальної операції.

Прийняте рішення узгоджується з начальником УМВС в області чи особою, що його замінює, оформлюється як службовий документ. Після прийняття рішення командир відповідного підрозділу керує особовим складом і несе відповідальність за його дії під час проведення операції.

Перший заступник начальника УМВС в області повинен мати досвід по організації спеціальних операцій, вміти грамотно приймати рішення, працювати із топографічною картою. З цією метою з відповідним рівнем керівників повинні періодично (приблизно раз на рік) проводитись підготовчі курси, з метою вдосконалення майстерності керування особовим складом під час спеціальної операції шляхом проведення тактичних навчань за допомогою топографічних карт.

А саме, після отримання задачі, офіцер повинен: її з`ясувати, оцінити обстановку, прийняти рішення, його оформити на топографічній карті і вирішити ввідні завдання в ході проведення операції під керівництвом викладача.

Зазначена підготовка дасть змогу офіцеру навчити підлеглих діяти грамотно у екстремальних ситуаціях, а самому виконувати роль тактичного радника.

Постає питання організації управління особовим складом під час проведення спеціальної операції.

На нашу думку, можна запропонувати 3-х рівневий контроль сил, засобів, задіяних для проведення спеціальної операції.

Відсутність дисципліни сприяє втраті контролю, самовладання співробітника міліції у екстремальній ситуації. Застосування сили міліцією повинно бути достатнім і не приводити до ескалації конфлікту.

I Рівень

Тактичний радник.

Це досвідчений працівник міліції, що має відповідну підготовку і досвід організації проведення спеціальних операцій.

Він повинен всі свої рекомендації узгоджувати із командиром підрозділу, чи звідного загону, що виконує службову задачу і не втручатися особисто в управління особовим складом. Тактичний радник повинен мати право давати дозвіл (після узгодження з прокурором області, міст Києва, Севастополя, АР Крим) на застосування у невідкладних випадках спеціальних засобів кримінального припинення.

II Рівень

Командир підрозділу, що здійснює безпосереднє керівництво операцією, тобто приймає рішення, організує виконання особовим складом поставленої задачі

III Рівень

Командир взводу (відділення), які спрямовують дії підлеглих під час захоплення злочинців, звільнення заручників.

Керівництво операцією очолює офіцер у залежності від рівня складності оперативної обстановки на місці події. На кожному етапі спецоперації може бути призначений окремий керівник.

Операцію по захопленню злочинців повинні проводити працівники міліції, що досконало володіють вогнепальною зброєю і мають спеціальну підготовку для проведення таких операцій, тобто повинні займатися тільки тренуванням.

З цією метою доречно виділити дві групи працівників міліції, що мають право постійного носіння вогнепальної зброї:

Група №1

Це працівники міліції, що мають допуск до застосування вогнепальної зброї і за ними вона закріплена. При цьому працівники міліції повинні кожен рік, чи півроку підтверджувати свою кваліфікацію - складати тести спеціальній комісії, в які повинні входити теоретичні і практичні питання:

- знання нормативно-правової бази по застосуванню вогнепальної зброї;

- виконання навчальних вправ із табельної зброї у статиці, динамиці;

- вирішення ввідної задачі на застосування зброї у екстремальній ситуації.

Крім цього працівники міліції повинні проходити спеціальний тест, завдяки якому можна спрогнозувати реакцію співробітника на наявність самоконтролю у екстремальній ситуації, під час застосування ним фізичної сили, спеціальних засобів чи вогнепальної зброї.

Справа у тому, що коли співробітнику міліції під час виконання ним обов'язків по припиненню групових порушень громадського порядку хтось з натовпу плює в обличчя чи зухвало ображає, у правоохоронця виникає відповідна реакція: бажання помсти з метою провчити непокірний “антигромадський” елемент, особиста зацікавленість у проведенні затримання, що виражається у перевищенні меж необхідної оборони при застосуванні працівником міліції фізичної сили, спеціальних засобів, зброї.

Документальні кадри у теленовинах1 підтверджують і обгрунтовують необхідність проведення ретельного відбору особового складу для дій у екстремальних обставинах.

“Події 18 липня 1995 року ще раз показали, як сильно витоптані наші душі за сім десятиліть тоталітарно-комуністичного панування, як глибоко ушкоджені мораль, етика споконвічного шляхетного українського народу. Замислимося: вчинено замах на тайну смерті й поховання. Молоді дужі хлопці б'ють священиків,

жбурляють на землю віко домовини, гамселять кийками по головах безборонних людей... ”2

Події навколо поховання Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира засвідчило, що конфлікт виник унаслідок відсутності механізму правового регулювання відносин церква-держава. Взагалі, визначати урядом місце поховання церковних ієрархів - є втручанням у справи релігії. Всі конфесії в питаннях поховання своїх ієрархів керуються сталим звичаєм. Найвищих пастирів греко-католицької церкви ховають на подвір'ї Собору Святого Юра у Львові, мають місце поховання ієрархи всіх церков. Російських православних патріархів ховають в Загорському монастирі. І для здійснення поховань не просять ні в кого дозволу. Поховати Патріарха Володимира на Байковому цвинтарі (як запропонував уряд) це означало для віруючих і церкви, що він не був не тільки Патріархом, але й духовною особою, це було б визнанням, що Української Православної Церкви Київського Патріархату не існує. Кожен юрист знає, що одним із джерел права є звичай, традиції і нехтувати ними не можна. Але хтось з відповідальних чиновників вирішив це питання вольовим чином. Хто опинився на острії цієї штучної проблеми? Неважко здогадатись. Звичайно працівники міліції. Хроніка свідчить, що співробітники міліції
__________

1 Припинення групових порушень громадського порядку під час поховання Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира 18.07.95р.

2 Біла книга “чорного вівторка”. Народний рух України. К.,1995р.- с.288.

не були готові до таких подій. У екстремальній ситуації емоційного напруження міліціонери не тільки не могли контролювати ситуацію, а і себе: били людей похилого віку, жінок, а тих хто падав, працівники міліції били кийками, ногами, волокли за ноги по кам'яній бруківці.

Ця трагедія говорить про те, що невизначеність на законодавчому рівні питань застосування спеціальних засобів адміністративного припинення, самоусунення місцевих рад від вирішення проблем з питань охорони громадського порядку є наслідком, а не випадковістю і свідчить про нагальне вирішення виявлених питань.

У першу групу можуть входити і експерти з питань правомірності застосування вогнепальної зброї.

До особового складу даної групи повинен застосовуватись диференційований підхід. У кого більше існує вірогідність застосування під час несення служби - проходить ретельну перевірку, а хто нею користується
тимчасово - може бути виділений у окрему підгрупу із простішими умовами перевірки.

Але повинно діяти головне правило - якщо співробітник міліції не володіє необхідним рівнем знань і навичок з питань застосування зброї, він позбавляється права нею користуватися, а картка-замісник вилучається .

Обов'язково заохочувати матеріально тих працівників міліції, хто має право носіння вогнепальної зброї. Це може бути певна надбавка як за особливий характер служби.

Група №2

У дану групу повинні входити працівники міліції, які залучаються до вирішення конфліктних ситуацій більш високого рівня складності. Вони повинні вміти діяти разом, як злагоджена команда і не виконувати інші обов'язки. Мають право носінні цивільного одягу. Приймають участь у проведенні спеціальних операцій по звільненню заручників, ведуть переговори із злочинцями, що тримають заручників. При цьому на офіцерів, що ведуть переговори ніхто не має право оказувати будь-який вплив.

У групі повинні бути медичні працівники, психологи. Потрібно продумати питання забезпечення життєдіяльності членів групи під час проведення тривалих операцій. Особовий склад повинен мати сучасну екіпіровку (окуляри для бачення у темряві, респіратори, спецкостюми...) і вміти вправно володіти багатьма видами вогнепальної зброї, а також мати відмінну фізичну підготовку.

У командира підрозділу, як керівника операцією, повинен бути план розташування об'єкта.

До початку операції потрібно вести журнал спостереження за об'єктом, де знаходяться злочинці з заручниками і заносити результати спостереження, а також з'ясовану інформацію про злочинців і заручників: опис зовнішності, одягу, злочинне минуле, характер скоєних злочинів, фізичні, психічні якості, можливі прийоми протидії при затриманні, наявність зброї, її тип, кількість боєприпасів, навички володіння нею.

Уміле використання даних про психологічні особливості затримуємих дозволить у ряді випадків уникнути збройного опору, схилити злочинців до добровільної здачі.

Якщо суспільно небезпечні дії здійснює психічно хвора особа, то важлива участь лікаря, що дозволить спрогнозувати її поведінку. Допомога психіатра у таких випадках необхідна.

Безпосередньо керувати особовим складом під час захоплення злочинців може командир взводу, відділення, у залежності від ступеню складності операції.

Тобто здійснювати зазначені спеціальні операції повинні висококваліфіковані співробітники міліції з правом постійного носіння зброї.

Вибору зброї також потрібно приділити увагу, так як від її тактико-технічних характеристик також залежить наскільки успішно буде діяти група захоплення. Зброя повинна бути легкою для того, щоб її можна було довго носити, мати широкий діапазон використання, надійною і щоб її можна було легко сховати.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18