Складовими елементами принципу встановлення об'єктивної істини у кримінальному процесі є основні принципи доказового права, до числа яких належать такі положення:

а) встановлення об'єктивної істини в кримінальному процесі покладається на особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суд (суддю), яким гарантується процесуальна самостійність у здійсненні дій зі збирання, дослідження, перевірки, оцінки та ви-користання доказів, а також у прийнятті рішень у справі та в їх обґрунтуванні;

б) доказування не може здійснюватися особами, які прямо або побічно заінтересовані в результаті справи, а також особами, у службовій чи іншій залежності від яких перебуває потерпілий, свідок, підозрюваний, обвинувачений, ревізор або експерт;

в) суд, прокурор, слідчий та особа, яка провадить дізнання, повинні в межах своєї компетенції вжити всіх передбачених зако-ном заходів для всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, виявлення всіх обставин справи, як тих, що ви-кривають, так і тих, що виправдують обвинуваченого чи підозрю-ваного, а також як тих, що обтяжують, так і тих, що пом'якшують його відповідальність;

г) підозрюваний, обвинувачений та підсудний не повинні до- водити свою невинність, а обвинувач не має права перекладати обов'язок доказування на них;

д) забороняється домагатися показань, висновків або видачі предметів і документів, а також надання будь-якої іншої інфор-мації шляхом насильства, погроз, брехні, шантажу або інших не-законних заходів;

е) ніхто не може бути примушений та не повинен свідчити проти самого себе або своїх близьких родичів;

є) як докази можуть бути використані тільки достовірні дані, отримані у встановленому законом порядку. Не можуть бути ви-користані як докази відомості, джерело або спосіб отримання яких невідомі або які отримані незаконним шляхом;

ж) при провадженні доказування забороняється здійснювати дії, небезпечні для життя та здоров'я громадян, такі, що принижу-ють їх честь та гідність, або такі, що тягнуть за собою безпідставне заподіяння фізичної, моральної, майнової шкоди;

з) хід та результати діяльності зі збирання та дослідження доказів повинні відображатися в процесуальних документах;

й) ніякі докази для суду, прокурора, слідчого та особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили. Ніхто не має права втручатися в оцінку доказів особою, у провадженні якої знаходиться кримінальна справа;

і) усі сумніви у справі, в тому числі й сумніви щодо допусти-мості, достовірності та достатності зібраних фактичних даних, якщо вичерпані можливості їх усунути, повинні тлумачитися та вирішуватися на користь обвинуваченого, підсудного та підозрю-ваного.

Здійснення правосуддя тільки судом. Правосуддя в державі здійснюється тільки судом. Делегування функцій суду іншим ор-ганам не допускається, так само як не допускається й утворення надзвичайних судів. Ніхто не може бути визнаний винним у вчи-ненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону. Згідно зі ст. 124 Конституції України делегування функцій судів чи привласнення їх іншими органами не допускається. В постанові Пленуму Вер-ховного Суду України № 9 від 01.11.96 "Про застосування Конс-титуції України при здійсненні правосуддя" відзначається, що з урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поши-рюється на всі правовідносини, що виникають у державі, судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.

Конституційне положення про здійснення правосуддя виключно судами зобов'язує їх розглядати і кримінальні справи приватного обвинувачення. У зв'язку з цим суд не може передати матеріали такої справи на розгляд товарись-кого суду. 3 цього випливає, що діяльність товариських судів у кримінальному судочинстві практично відмінена.

Недопустимість примушування до свідчень проти самого себе, членів своєї сім'ї і своїх близьких родичів. При процесуально-му провадженні ніхто не може бути примушений і не повинен свідчити проти самого себе, членів своєї сім'ї та своїх близьких родичів. Особи, щодо яких порушено кримінальну справу, не мо-жуть бути допитані як свідки та попереджатися про відповідальність за відмову давати показання.

Згідно зі ст. 63 Конституції України особа не несе відповідаль-ності за відмову давати показання або пояснення щодо самого себе, членів своєї сім'ї чи своїх близьких родичів. Таке правило в науковій літературі йменується правом звільнення від обов'язку са-мообвинувачення та правом імунітету свідка.

Будучи вперше закріпленим у Конституції України, це так зване правило "привілеї звільнення від обов'язку самовикриття" чи "свідоцького імунітету" знайшло втілення і в КПК України, зокрема вперше було закріплено в 2000 році в ст. 69-1 КПК України, де серед прав свідка зазначається його право відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів.

Пропонуючи свідкам, які є близькими родичами обвинувачу-ваного, підозрюваного чи підсудного, або членами його сім'ї, дати показання щодо відомих йому обставин справи, необхідно одно-часно роз'яснити таким свідкам всі їх права, і що найважливіше, -- права, які випливають зі змісту ст.63 Конституції України.

Якщо під час проведення дізнання чи досудового слідства підозрюваному, обвинуваченому, його дружині чи близькому ро-дичу цього не було роз'яснено, показання зазначених осіб повинні визнаватися судом одержаними з порушенням закону, що має наслідком недопустимість їх використання як доказів.

Незалежність суду і підкорення його тільки законові -- кон-ституційний принцип правосуддя, згідно з яким при здійсненні правосуддя у кримінальних справах судді незалежні, підкоряються тільки закону і мають статус недоторканності; судді не можуть належати до політичних партій, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої; держава забезпечує неза-лежність та особисту безпеку суддів та їхніх сімей; судді вирішують кримінальні справи на основі закону в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів. Суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання.

Незалежність суддів -- найважливіша умова їх об'єктивності при розгляді та вирішенні кримінальних справ, справедливості при постановленні вироків. Принцип незалежності суддів визначений у ст. 129, 126 Конституції України, ст. 18 КПК України, ст. 11 -14 Закону України "Про статус суддів", згідно з якими незалежність суддів забезпечується:

встановленим законом порядком їх обрання, зупинення їх повноважень та звільнення з посади;

незмінюваністю суддів;

недоторканністю суддів;

передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя;

таємницею прийняття судового рішення і забороною її роз-голошення;

забороною під загрозою відповідальності втручання у здійснення правосуддя;

відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

правом судді на відставку;

особливим порядком фінансування та організаційного за-безпечення діяльності судів;

створенням необхідних організаційно-технічних та інфор-маційних умов для діяльності судів;

належним матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу;

системою органів судового самоврядування;

визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової за-хищеності суддів.

Усі державні органи, установи та організації, органи місцевого і регіонального самоврядування, громадяни та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судових органів і не посягати на неї.

Суддя не повинен давати будь-які пояснення у справах, що ним розглянуті або розглядаються.

Обов'язковість рішень суду. Згідно зі ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Юрис-дикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно зі ст. 403 КПК України вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх організацій, посадових осіб та громадян. Умисне невиконання по-садовою особою рішення, вироку, ухвали чи постанови суду або створення перешкод їх виконанню карається в кримінальному по-рядку за ст. 382 КК України.

Свобода оскарження процесуальних дій і рішень, забезпечен-ня можливості касаційного та апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції. Згідно зі ст. 129 Конституції України учас-никам процесу гарантується право оскарже- ння рішень суду в апеляційному та касаційному порядку. Вирок суду першої інстанції може бути оскаржений до апеляційної судової інстанції протягом п'ят- надцяти діб з моменту проголошення, а засудженим, який пе-ребуває під вартою -- протягом п'ятнадцяти діб з моменту отри-мання копії вироку. Подання скарги у встановлені строки будь - ким з учасників процесу зупиняє виконання вироку до розгляду та вирішення справи в касаційній інстанції.

Спеціальні (міжгалузеві) принципи кримінального процесу України.

Допустимість притягнення до кримінальної відповідальності лише за умови доведеності вини -- основний принцип криміналь-ного процесу, згідно з яким притягнення особи як обвинуваченого, винесення обвинувального вироку суду, затримання, арешт та за-стосування інших запобіжних заходів допускається лише за наяв-ності беззаперечних доказів винного вчинення особою кримінально-караного діяння. Згідно зі ст. 131 КПК України постанова про притягнення особи як обвинуваченого виноситься за наявності до-статніх доказів, що вказують на вчинення злочину певною особою.

Згідно з п. 2 ст. 2 КК України "особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному пока-ранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і вста-новлено обвинувальним вироком суду відповідно до закону".

У ст. 327 КПК України зазначається, що обвинувальний вирок суду виноситься лише за умов, якщо винуватість підсудного у вчи-ненні злочину доказана. Обвинувальний висновок не може ґрунтуватись на припущеннях. Зауважимо, що всі сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого. І тому при недостатності доказів, відсут-ності такої системи достовірних доказів, які б без будь-яких сумнівів підтверджували винуватість обвинуваченого -- судом має бути пос-тановлений оправдувальний вирок, а слідчим справа закрита.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8