Участь у оплачуваних громадських роботах молоді до на-правлення її на професійну підготовку, учнівської і студентсь-кої молоді у вільний від навчання час, а також громадян, які проходять перенавчання, не вважається роботою за сумісни-цтвом.
Для організації оплачуваних громадських робіт можна ви-користовувати на договірній основі тимчасову роботу на підпри-ємстві на строк до двох місяців. Не можуть використовуватися під громадські роботи вакантні робочі місця. Оплачувані громадські роботи є підходящою роботою для осіб, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціаль-ності). Оплачувані громадські роботи організовують місцеві державні адміністрації за участю державної служби зайнятості для забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім осіб, зареєстрованих як безробітні, на підприємствах комунальної власності і за договорами -- на інших підприємствах. Для проведення оплачуваних громадських робіт місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних Рад ство-рюють на підвідомчих підприємствах за рахунок коштів місце-вого бюджету спеціальні додаткові робочі місця, в тому числі з гнучкими формами зайнятості, а також вивчають умови та по-рядок створеним таких робочих місць, на інших підприємствах, незалежно від форм власності і господарювання.
Місцеві органи виконавчої влади приймають рішення про організацію оплачуваних громадських робіт на підприємствах комунальної власності, визначають види оплачуваних громадсь-ких робіт та їх обсяги і доводять їх до підприємств.Відповідно до прийнятого рішення центри зайнятості укладають договори з підприємствами комунальної власності. Центри зайнятості безпосередньо можуть укладати догово-ри про організацію оплачуваних громадських робіт з підприєм-ствами усіх форм власності. На підставі укладених договорів державною службою зайнятості здійснюється направлення гро-мадян на оплачувані громадські роботи [18,с.253]. З громадянами, які бажають брати участь в оплачуваних громадських роботах, підприємства укладають строкові трудові договори з правом їх продовження за погодженням сторін до вирішення питання про їх працевлаштування на підходящу роботу.
Громадянам, зайнятим на оплачуваних громадських робо-тах, тривалість робочого часу встановлюється відповідно до за-конодавства про працю України. При цьому до оплачуваного робочого масу безробітного, зайнятого на оплачуваних громад-ських роботах, додається 2 години на тиждень, призначені для пошуку підходящої роботи та відвідування центру зайнятості.
За бажанням громадян можуть проводитися підсумований облік робочого часу безробітного, використовуватися гнучкі форми організації робочого часу (робочого дня і робочого тиж-ня), а також запроваджуватися скорочений режим роботи з оп-латою праці пропорційно відпрацьованому часу.
Служба зайнятості, підприємство, робітник можуть розір-вати договір у разі, коли однією з сторін не виконуються вста-новлені договором умови. Спірні питання вирішуються у вста-новленому законодавством порядку.
Фінансування оплачуваних громадських робіт проводиться за рахунок коштів місцевих бюджетів, коштів державного фон-ду сприяння зайнятості населення (в частині організації таких робіт для безробітних) та коштів підприємств, для яких ці ро-боти виконуються.
Оплата праці осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу і не може бути меншою мінімального розміру заробітної плати, встанов-леної законодавством. За умови якісного виконання норм праці підприємства можуть встановлювати відповідні доплати до за-робітної плати [19, с.238].
Для безробітних, у яких закінчився строк виплати допомо-ги по безробіттю, оплата праці та доплата до мінімальної заро-бітної плати може фінансуватися за рахунок державного фонду сприяння зайнятості населення за умови відсутності коштів у підприємства на момент сплати заробітної плати, що підтверд-жується відповідною довідкою банку. На осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, поширюються соціальні гарантії, включаючи право на пенсій-не забезпечення, виплату допомоги по тимчасовій непрацез-датності. Період участі в оплачуваних громадських роботах зарахо-вується до загального трудового та безперервного трудового стажу. За безробітними громадянами в період участі у оплачу-ваних громадських роботах зберігається виплата допомоги по безробіттю.
Однією з форм міжтериторіального перерозподілу робочої сили, спрямованої на регулювання ринку праці та сприяння зайнятості населення, є організація сезонних робіт. Порядок організації сезонних робіт регулюється Положенням, що зат-верджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578. Сезонними вважаються роботи, які через при-родні і кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше 6 місяців. Сезонні роботи організуються підприємствами за спри-янням державної служби зайнятості і місцевих органів ви-конавчої влади для підвищення ефективності виробництва трудонедостатніх регіонів та прискорення їх економічного роз-витку.
Направлення робітників на сезонні роботи проводиться центрами зайнятості за прямими договорами з підприємствами усіх форм власності, які погребують додаткової робочої сили, і здійснюється на добровільних засадах. Переважне право на участь у сезонних роботах мають громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як безробітні. При направленні на підприємство заповнюється картка персонального обліку гро-мадян, які звернулися до державної служби зайнятості за спри-янням у працевлаштуванні на сезонні роботи. Не допускається направлення на сезонні роботи громадян, які підлягають призову на військову службу у період виконання сезонних робіт, крім тих, які мають відстрочку.
Оплата праці осіб, зайнятих на сезонних роботах, здійснюється на основі трудових договорів за фактично виконану роботу згідно з нормами, розцінками, тарифними ставками, які діють на підприємстві, і не може бути нижчою розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законодавством України, за умови виконання норм праці [16, с.347].
Громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, які виявили бажання працювати на сезонних роботах, знімаються з обліку. В картці персонального обліку робиться запис про працевлаштування на сезонну роботу, зазначається номер договору між центром зайнятості і підприємством та дата початку роботи.
Після закінчення строку дії договору громадяни мають право на перереєстрацію в державній службі зайнятості за місцем постійного проживання.
Громадяни, які були зняті з обліку у зв'язку з виїздом на сезонні роботи, у разі повторного звернення до центру зайнятості підлягають реєстрації і на них заповнюється нова картка персонального обліку громадянина, який шукає роботу, чи безробітного.
Громадяни, які самостійно прибули з іншого регіону до трудонедостатнього регіону в пошуках сезонної роботи і звернулися до місцевого центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, реєструються у центрі зайнятості за місцем тимчасового перебування. При направленні на підприємство заповнюється персональна картка обліку громадян, які звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні на сезонні роботи.
У питаннях працевлаштування діяльність державної служби зайнятості є посередницькою між громадянами, які звернулись до неї за допомогою, та підприємствами, установами, організаці-ями, її направлення є обов'язковими для підприємств лише щодо осіб, категорій громадян, зазначених у ст. 5 Закону України "Про зайнятість населення", а також інвалідів. Щодо інших громадян, які мають направлення служби зайнятості, то підприємства, уста-нови, організації вправі відмовити їм у прийнятті на роботу. Але така відмова має бути обґрунтованою, оскільки ст. 22 КЗпІІ міс-тить одну з найважливіших гарантій трудових прав працівни-ків -- заборону необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу [2, ст.22].
Законом України "Про зайнятість населення" передбачено можливість відмови підприємства, установи і організації у прий-нятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені. Закон не містить причин такої відмови. На практиці це можуть бути різні обставини: зміни в організації виробництва і праці (реорганізація, перепрофілювання, скорочення чисельності або штату працівників тощо), простої, скорочення обсягів виробниц-тва та ін. Згідно з ч. З ст. 20 згаданого закону підприємства, установи й організації в разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені, відшкодовують державній службі зайнятості всі витрати, пов'язані з працевлаштуванням, професій-ною підготовкою, перепідготовкою, виплатою допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю. Одержані кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соці-ального страхування на випадок безробіття.
Розділ 2. Право громадян на працевлаштування і гарантії його
реалізації.
Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, індивідуального селянського (фермерського) господарства і до іншого роботодавця або при безплатному сприянні державної служби зайнятості.
Іноземці та особи без громадянства, крім найнятих відповідно до угоди про розподіл продукції, які прибули в Україну на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України [5,с.7]. Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування [13,с.15]. У разі використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян [3, ст.8]. Ці кошти спрямовуються до державного фонду сприяння зайнятості населення.
Проте при переході до ринкової економіки важливою проблемою є гарантованість державою кожному громадянинові права на працевлаштування. Закон України «Про зайнятість населення» захищає, але не рятує від безробіття. Він тільки уводить нас у новий світ, в якому держава, гарантуючи працевлаштування, але не змігши його здійснити, призначає і виплачує матеріальну допомогу. Гарантія державою права на працю полягає у проведенні певної соціальної політики, спрямованої на створення робочих місць і надання їх тим, хто шукає роботу і бажає працювати. Держава повинна намагатись забезпечити усіх працездатних громадян роботою. Найстрашнішим злом для людини с усві-домлення своєї непотрібності суспільству. Тому законодавчо мають бути визначені заходи, реалізуючи які держава могла б проводити політику повної зайнятості.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
