Існує декілька правил щодо визначення часток у праві спільної часткової власності:
По-перше, частки співвласників визначаються арифметично (1/2, 1/3, 25/57 і т.ін.). Це дає змогу конкретизувати обсяг прав кожного із них у процесі функціонування або припинення спільної часткової власності, а також у разі зміни суб'єктного складу спільної власності та відповідного зменшення або збільшення частки кожного із спів-власників.
По-друге, у ч. 1 ст. 357 ЦК закріплено, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Таким чином, рівність часток у праві спільної часткової власності є загальним правилом. Виняток з нього має бути спеціально передбачено або договором, або законом. Наприклад, співвласники за взаємною домовленістю мо-жуть встановити нерівний розмір своїх часток у праві на майно. Підставою для цього можуть слугувати різні життєві обставини. Пе-редусім нерівність часток виникає у зв'язку з різницею вкладів спів-власників у придбання, виготовлення або спорудження спільного майна. Якщо особи зробили різні внески у придбання речі (будинку, садиби, автомобіля тощо), то відповідно до внеску кожного з них во-ни вправі встановити розмір часток у праві на річ.
Проте може статися, що внески співвласників були нерівними, але вони заздалегідь не домовилися про встановлення різного розміру своїх часток у праві на майно, не визначили їх. Якщо у майбутньому виникне питання або спір щодо визначення часток одного або декіль-кох із співвласників на майно, то воно має вирішуватися з урахуван-ням вкладу кожного з них у придбання (виготовлення, спорудження) майна (ч. 2 ст. 357 ЦК).
По-третє, частка співвласника, який за згодою усіх інших спів-власників і з додержанням встановленого порядку використання спільного майна поліпшив його своїм коштом, та зроблені ним поліп-шення не можна відокремити від майна, може бути відповідним чи-ном збільшена (ч. З ст. 357 ЦК). Наприклад, один із співвласників жи-лого будинку зробив добудову, розширив приміщення, вклавши у це власні кошти. Відповідно до вартості поліпшення будинку частка та-кого співвласника має бути збільшена. Якщо поліпшення спільного майна можна відокремити, то частка співвласника у спільному майні не збільшується, а зроблені ним поліпшення вважаються власністю того із співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено до-мовленістю співвласників (ч. 5 ст. 357 ЦК).
Здійснення права спільної часткової власності. Частина 1 ст. 358 ЦК містить загальне правило відповідно до якого право спільної част-кової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. Співвлас-ники володіють та користуються майном спільно, не порушуючи взаємні права. Вони можуть володіти майном з урахуванням часток, які належать їм у праві власності на майно або незалежно від цього. Втім, кожен із співвласників може вимагати надання йому у користування тієї частини спільного майна у натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. При неможливості цього він має право отримати від інших співвласників, які володіють і користують-ся спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (ч. З ст. 358 ЦК). Наприклад, одному із співвласників за заповітом належить неве-лика частка у праві власності на жилий будинок. Безпосередньо у май-ні виділити для користування відповідну частку будинку неможливо. Таким чином, один із співвласників не має змоги користуватися на-лежним йому на праві власності майном. Тому він вправі вимагати від інших співвласників, які у свою чергу володіють і користуються май-ном, відповідної матеріальної компенсації.
Згода співвласників щодо порядку володіння та користування майном може бути закріплена ними у нотаріально посвідченому до-говорі. Такий договір має важливе значення і є обов'язковим не тіль-ки для співвласників, а й для особи, яка згодом придбає частку в праві спільної власності на це майно (за договором купівлі-продажу, міни, дарування тощо).
Співвласники зобов'язані коригувати свої дії стосовно утримання майна, що є їхньою спільною власністю. Кожен із співвласників зо-бов'язаний відповідно до своєї частки у праві спільної власності бра-ти участь у витратах на управління, утримання та збереження спіль-ного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язання-ми, пов'язаними зі спільним майном (ст. 360 ЦК). У такому ж поряд-ку вирішуються питання щодо плодів, продукції та доходів від вико-ристання спільного майна. Вони розподіляються між співвласниками відповідно до їх часток у праві спільної власності (ст. 359 ЦК). Однак це правило не є імперативним. Тому співвласники вправі за домовле-ністю встановити інший порядок розподілу плодів, продукції та до-ходів від спільного майна. Наприклад, один із співвласників може бу-ти згодний із тим, що він буде отримувати меншу частку плодів від використання спільного майна (саду, городу) або взагалі не претенду-вати на отримання плодів. Це може бути пов'язано, зокрема, з тим, що другий співвласник більше уваги приділяє утриманню спільного майна, доглядає його тощо.
Кожен із співвласників має право розпорядження своєю часткою у праві спільної власності. Як вже зазначалося, основною рисою, при-таманною спільній частковій власності, є визначення часток спів-власників у праві на майно. Це дає змогу кожному із співвласників са-мостійно розпоряджатися своєю часткою за власним бажанням - продати, подарувати, обміняти, передати у спадок тощо. Але при цьо-му відчуження частки у праві спільної часткової власності шляхом її продажу має здійснюватися за спеціальними правилами. Перед тим, як продавати частку третім особам продавець-спів-власник зобов'язаний запропонувати її іншим співвласникам, які ма-ють переважне право купівлі відчужуваної частки. Для цього про-давець має письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку із зазначенням ціни та інших умов, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення пере-важного права купівлі частки чи не здійснили свого права у визначе-ний законом час (щодо нерухомого майна - протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ни-ми повідомлення), продавець має право продати свою частку будь-якій особі. Це правило не діє при продажу частки у праві спільної власності з публічних торгів.
Якщо вказане правило не буде виконано і продавець порушить пе-реважне право інших співвласників на купівлю частки у праві спіль-ної часткової власності, співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. При цьому до-говір купівлі-продажу не визнається недійсним. За рішенням суду здійснюється лише заміна однієї зі сторін правочину, а саме - покуп-ця. Для здійснення переважного права купівлі частки у праві спільної власності, співвласник зобов'язаний підтвердити не тільки своє ба-жання, а й фінансову можливість. Для цього позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду всі суми, які за договором пови-нен сплатити покупець (ст. 362 ЦК).
Частка у праві спільної часткової власності переходить до набува-ча за договором з моменту укладення договору, якщо інше не вста-новлено домовленістю сторін. Якщо ж договір підлягає нотаріально-му посвідченню та (або) державній реєстрації, то з моменту такої реєстрації (ст. 363 ЦК).
За власним бажанням, а у випадках, передбачених законом, - за вимогою інших осіб співвласник може вийти з відносин спільної власності. Такий вихід здійснюється за допомогою одного з трьох юридичних механізмів:
а) виділу частки співвласника у спільному майні при збереженні права спільної власності інших співвласників (ст. 364 ЦК);
б) припинення права на частку у спільному майні при збережен-ні права спільної власності інших співвласників (ст. 365 ЦК);
в) поділу майна, що є спільною частковою власністю, при припи-ненні права спільної власності (ст. 367 ЦК).
У випадках, встановлених законом, частка, яка належить співвлас-нику у праві спільної часткової власності, може бути виділена. Таке виділення можливе або за ініціативою самого співвласника, або за ініціативою кредиторів співвласника. Відповідно до ст. 364 ЦК ко-жен із співвласників майна, що є спільною частковою власністю, має право на виділ із нього частки в натурі. Якщо це неможливо, за ба-жанням власника він може одержати від інших співвласників грошо-ву або іншу матеріальну компенсацію вартості своєї частки. Розмір грошової компенсації визначається домовленістю сторін. Якщо між співвласниками виникає спір щодо розміру частки, яка підлягає ви ділу співвласникові, або її вартості, то такий спір може бути розглянуто у суді. Це випливає із загального правила, закріпленого у ст. 1( ЦК, відповідно до якого кожна особа має право звернутися до суду зі захистом свого майнового права та інтересу.
Закон допускає припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників (ст. 365 ЦК). Це можливо тільки за рішенням суду на підставі позову інших співвласників у наступних випадках: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможли-вим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвлас-ника та членам його сім'ї (ч. 1 ст. 365 ЦК). У цьому разі ініціатива що-до виходу одного з співвласників із відносин спільної власності належить не особі, яка виходить, а іншим співвласникам. Це цілком зрозуміло. Наприклад, у житті виникають випадки, коли один із спів-власників не користується своїм майном, не бере участі у його утри-манні й збереженні, у сплаті податків тощо. Не погоджується він і пе-редати належну йому частку іншим співвласникам, а виділити її у натурі неможливо. Інші співвласники змушені взяти тягар утримання і збереження майна на себе. Таким чином, спільне володіння та ко-ристування майном стає неможливим. Якщо суд дійде висновку, що припинення права на частку не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, він може припинити його право на належну йому частку. Але суд може постановити рішення тільки у то-му випадку, коли позивач, який звертається з позовом до суду, попе-редньо внесе вартість частки, що припиняється у спільному майні, на депозитний рахунок суду.
Частка співвласника може бути також виділена внаслідок звернення стягнення на частку у майні за вимогою кредитора спів-власника майна (ст. 366 ЦК). Таке звернення здійснюється лише за умови, що у співвласника немає іншого майна, за рахунок якого мож-на задовольнити вимоги кредиторів. Звернення стягнення на частку співвласника у спільному майні може мати певні труднощі. По-перше, виділ частки в натурі може бути неможливим в силу об'єктивних умов (річ неподільна, розмір частки співвласника незначний тощо); по-дру-ге, проти поділу можуть заперечувати інші співвласники, бо виділ частки у спільному майні пов'язаний з правами та законними інтере-сами усіх співвласників. Однак права кредитора одного зі співвласни-ків також треба враховувати, що забезпечується трьома можливими способами. Перший з них полягає у тому, що за вимогою кредитора боржник-співвласник продає свою частку у праві спільної часткової власності з направленням отриманих коштів на погашення боргу. Від-повідно до другого способу, кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів. Нарешті, за третім варіантом, кредитор має право вимагати переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, із проведенням відповідних перерахунків. У цьому випадку кредитор стає новим співвласником у спільній частковій власності і набуває частку в праві на майно, яка належала боржникові. Відповідно до ст. 367 ЦК майно, що є спільною частковою влас-ністю, може бути поділене в натурі між співвласниками за домо-вленістю між ними. Поділ майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою: у разі поділу майна право спільної частко-вої власності на нього припиняється. Кожен із співвласників стає власником окремої речі. Виходячи із ст. 16 ЦК у разі відсутності зго-ди співвласників щодо порядку та умов поділу спільного майна, та-кий поділ може бути проведено за рішенням суду. Поділ окремих ви-дів майна (насамперед нерухомого) має свою специфіку Див.: постанову Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4 жовтня 1991 р. із змінами «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приват-ної власності громадян на жилий будинок»; постанову Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 р. із змінами «Про судову практику у справах за позо-вами про захист права приватної власності» // Законодавство України про нерухомість / Упорядник Гутарін Я. М. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - С. 62-68, 69-75.
Страницы: 1, 2, 3
