Аналогічне положення міститься в статті 870 нового Цивільного кодексу Азербайджану. Тому в даному випадку, так само, як і у Вірменії, договір довічного утримання регулюватиметься нормами про ренту.
Аналізуючи законодавство другого типу країн, насамперед потрібно зупинитись на Цивільному кодексі Російської Федерації, в якому інституту довічного утримання присвячені статті 601-605. Російські юристи в основному розглядають даний договір як різновид довічної ренти [29, 397]. Хоча окремі вчені висловлюють також думку, що цей правочин є різновидом ренти [30, 399].
Порівнюючи російський та український інститути довічного утримання, передусім варто звернути увагу на такі особливості російських правових норм.
По-перше, згідно з новим Цивільним кодексом РФ одержувач ренти (відчужувач) може передати у власність платника ренти (набувача) тільки жилий будинок, квартиру, земельну ділянку чи іншу нерухомість.
По-друге, розмір загального об'єму утримання в місяць не може бути меншим ніж два мінімальних розміри оплати праці, встановлених законом.
По-третє, договором довічного утримання може бути передбачена можливість заміни утримання виплатою протягом життя громадянина періодичних платежів у грошовій формі.
По-четверте, платник ренти (набувач) вправі відчужувати, заставляти чи іншим чином обтяжувати нерухоме майно, передане йому, але тільки з попередньої згоди одержувача ренти (відчужувача).
По-п'яте, одержувач ренти (відчужувач) вправі вимагати повернення нерухомого майна або виплатити йому викупну ціну тільки при суттєвому порушенні платником ренти (набувачем) своїх обов'язків.
Характеризуючи ці зміни, слід нагадати, що основна проблема договору довічного утримання в радянський період полягала в тому, що норми були сконструйовані так, щоб захистити відчужувачів, і останні досить часто зловживали таким положенням. Як бачимо, з аналізу норм російського законодавства, вирішуючи згадану проблему, було суттєво розширено можливості платника ренти (набувача). Проте це не призвело до зменшення зловживань з боку одержувача ренти (відчужувача). І, як свідчить практика, до старої проблеми додалась нова, своїми правами почали зловживати платники ренти (набувачі). Тому, автор курсової роботи вважає, що досвід Росії з регулювання інституту довічного утримання (в частині розширення можливостей набувача) є неприйнятним для українського законодавства. В той самий час, на думку автора курсової роботи, було б доцільно дещо змінити наше законодавство, запозичивши досвід РФ, так, щоб відчужував міг вимагати розірвання договору довічного утримання тільки при суттєвому порушенні набувачем своїх обов'язків.
Наприкінці слід зазначити, що Росія, першою серед країн СНД, по новому підійшла до врегулювання відносин щодо довічного утримання. В її Цивільному кодексі, незважаючи на викладені вище проблеми, було вирішено цілу низку спірних питань, з розв'язанням яких вже не справлявся старий радянський Цивільний кодекс РРФСР. З огляду на це відбулась рецепція російського інституту довічного утримання в деяких країнах СНД, при чому це стосується не тільки змісту норм, а і їх структури та порядку розміщення. Така ситуація спостерігається в статтях 537-541 ЦК Киргизстану 1998 року, в статтях 572-576 ЦК Білорусі 1998 року та в статтях 535-539 ЦК Казахстану 1999 року. Тому ми не будемо зупинятись на аналізі договору довічного утримання у названих державах.
Щодо решти держав цього типу, то, слід зазначити, що існують досить суттєві розходження у врегулюванні інституту довічного утримання.
Передусім, якщо проаналізувати місце даного інституту в Цивільних кодексах цих держав, то можна побачити, що якщо в Молдові, Узбекистані і Таджикистані договір довічного утримання розміщено серед договорів про відчуження майна, то в Грузії та Туркменістані він займає окреме місце. На думку автора курсової роботи, більш точно відображує юридичну природу договору довічного утримання розміщення його серед договорів про відчуження майна.
Якщо звернутись до аналізу конкретних Цивільних кодексів, то спочатку варто зупинитись на ЦК Таджикистану 1999 року. Інститут довічного утримання регулюється статтями 614-623 даного нормативно-правового акта. Слід зазначити, що на регулювання інституту довічного утримання цим законом суттєвий вплив справив ЦК РФ. Це, зокрема, проявляється в таких положеннях: відчужуватись за договором довічного утримання може тільки жилий будинок, квартира чи інша нерухомість; загальний обсяг утримання в місяць не може бути меншим ніж два мінімальних розміри оплати праці, встановлених законом; договором може бути передбачена можливість заміни утримання в натурі виплатою періодичних платежів грошима; платник утримання (набувач) вправі відчужувати, заставляти чи іншим способом обтяжувати передане йому майно, але тільки при наявності попередньої згоди одержувача утримання (відчужувача); одержувач утримання (відчужувач) вправі вимагати повернення нерухомого майна або виплати йому викупної ціни тільки при суттєвому порушені платником утримання (набувачем) своїх обов'язків. У той самий час в ЦК Таджикистану і є специфічні норми. З них найбільший інтерес становить положення згідно з яким, сторони можуть відмовитись від договору довічного утримання, якщо внаслідок порушення договірних зобов'язань взаємовідносини сторін стали нестерпними чи за інших суттєвих причин надзвичайно ускладнене чи неможливе продовження договору. При цьому передане за договором майно повертається одержувачу утримання (відчужувачу), а витрати платника ренти (набувача) не відшкодовуються, якщо договором не передбачуване інше.
Звичайно, існування цієї норми в Таджикистані є позитивним явищем, що ж до можливості введення аналогічного положення в законодавство України, то, автор курсової роботи вважає, що це недоцільно, оскільки проблему особистих конфліктів між сторонами договору довічного утримання (догляду), можна вирішити і за допомогою наявних норм, при їх правильному застосуванні на практиці.
Досить специфічним є регулювання інституту довічного утримання в ЦК Узбекистану (статті 530-534 ЦК Узбекистану). Це проявляється в збереженні багатьох положень старого Цивільного кодексу. Так, зокрема, в Узбекистані за договором довічного утримання відчужуватись може тільки жилий будинок (його частина) чи квартира; відчужувачем може бути тільки непрацездатна особа. В той самий час в новому Цивільному кодексі віддано перевагу консенсуальній моделі вищезгаданого договору, крім цього, передбачено, що якщо набувач не виконує своїх обов'язків, то відчужувач може вимагати заміни утримання періодичними платежами або розірванням договору. Крім того, варто звернути увагу, що у випадку розірвання договору довічного утримання на вимогу відчужувача, якщо набувач належно виконував свої обов'язки, останній має право вимагати відшкодування понесених ним витрат на утримання відчужувача та будинку (його частини), квартири за час дії договору. Аналізуючи викладені положення, на думку автора курсової роботи, немає достатніх підстав для того, щоб під їх впливом змінювати українське законодавство, так як в даному випадку, це може призвести тільки до виникнення нових проблем.
У ЦК Молдови 2002 року, інституту довічного утримання присвячено статті 839-846. Тут можна виділити такі його особливості: консенсуальна модель договору довічного утримання; відчужуватись за ним може рухоме чи нерухоме майно без будь-яких обмежень; передбачено просту письмову форму даного правочину, а у випадках, передбачених законом, також - його нотаріальне посвідчення; за згодою сторін може бути встановлено обов'язок утримання в грошовій формі; такий обов'язок може бути встановлено на вимогу користенабувача утримання (відчужувача), якщо набувач не виконує своїх обов'язків; хоча набувач не має права відчужувати передане йому за договором майно проте він може за згоди користенабувача утримання (відчужувача) заставляти чи іншим чином обтяжувати дане майно. Отже, як бачимо, новий ЦК Молдови досить оригінально підійшов до вирішення проблем, пов'язаних з інститутом довічного утримання. Для українського законодавства цікавим може бути досвід Молдови в тій частині, що відчужуватись може будь-яке рухоме та нерухоме майно, це дасть змогу уникнути багатьох зайвих спорів.
Досить оригінально підійшли до регулювання інституту довічного утримання в Грузії. Цьому питанню присвячені статті 941-950 ЦК Грузії 1997 року. Передусім звертає на себе увагу конструкція статті, що дає визначення договору довічного утримання. З її аналізу не можна зрозуміти відноситься цей правочин до реальних чи консенсуальних. Крім цього, не визначається і майно, яке може відчужуватись, а тому сторони самостійно визначають, яке майно може відчужуватись і яку конструкцію договору (реальну чи консенсуальну) вибрати. Слід звернути увагу і на інші особливості регулювання договору довічного утримання в ЦК Грузії.
По-перше, довічне утримання може бути встановлено в грошовому чи натуральному виразі.
По-друге, даний правочин укладається в простій письмовій формі, а при відчуженні нерухомого майна він повинен бути нотаріально посвідчений.
По-третє, годувальник (набувач) може відчужувати, заставляти чи іншим чином обтяжування передане йому майно, але тільки за письмової згоди відчужувача.
По-четверте, надання довічного утримання може бути оскаржено іншими особами, які володіють законним правом на одержання утримання від годувальника (набувача), проте не змогли його одержати внаслідок того, що годувальник (набувач) надає довічне утримання.
По-п'яте, сторони можуть відмовитись від договору довічного утримання, якщо внаслідок порушення договірних зобов'язань взаємовідносини сторін стали нестерпимими чи за інших суттєвих причин надзвичайно ускладнене чи неможливе продовження договору. При цьому передане за договором майно повертається відчужувачу, а витрати годувальника (набувача) не відшкодовується, якщо договором не передбачене інше. Аналізуючи все викладене, слід зазначити, що хоча ЦК Грузії і містить деякі цікаві положення, проте немає потреби під його впливом вносити змінити в український інститут довічного утримання (догляду), оскільки наш новий Цивільний кодекс самостійно справляється (деколи іншими способами) з більшістю проблем.
Практично так само, як і в Грузії, врегульовано інститут довічного утримання в статтях 981-989 нового ЦК Туркменістану. Тому немає потреби зупинятись на аналізі договору довічного утримання в цій державі.
Отже, як бачимо з викладеного вище, в країнах СНД по-різному підійшли до регулювання інституту довічного утримання. Проте, якщо порівняти даний інститут в законодавстві цих держав, з відповідним інститутом в праві України, то можна дійти висновку, що в нашому новому Цивільному кодексі дане питання врегульовано набагато ширше. Але в той самий час, окремі положення в Цивільних кодексах країн СНД є, на думку автора курсової роботи, кращими, ніж в ЦК України.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
