Не мають права на обов'язкову частку також онуки та правну-ки спадкодавця, в тому числі і за умови, коли вони неповнолітні або непрацездатні. Нотаріальні контори послідовно керуються цим правилом у своїй практичній діяльності.
3.2.3 Позбавлення спадщини.
Відповідно до частини другої статті 1235 ЦК України заповідач може у заповіті позбавити права спадко-ємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.
Слід розрізняти пряме і побічне позбавлення спадщини, ос-кільки правові наслідки в першому і другому випадку будуть неоднакові.
Наприклад, коли спадкодавець, що має дружину і повнолітнього працездатного сина, зазначить у заповіті, що все своє майно він залишає дружині, то якщо дружина не відмовиться від спад-щини, син фактично буде позбавлений спадщини, хоча про нього і не згадувалося у заповіті. Таке позбавлення називають побічним.
Однак, заповідач у заповіті може прямо вказати, що все своє майно він заповідає дружині, а сина позбавляє права спадкоємства. В цьому випадку ми маємо пряме позбавлення спадщини -- тут син так само нічого не одержить у спадщину. Проте коли б дружина відмовилась від спадщини, доля спадкового майна ви-рішувалась би по-різному в першому і другому випадку.
При побічному позбавленні спадщини все майно перейшло б до сина . При прямому поз-бавленні спадщини син не одержав би нічого і майно перейшло б за законом до спадкоємців другої черги, а при їх відсутності чи їх відмові від спадщини за правом спадкоємства -- до держави.
3.2.4 Підпризначення спадкоємця.
Закон надає заповідачу право роз-порядитися, до кого перейде його майно, якщо зазначений у заповіті спадкоємець помре до відкриття спадщини або не прийме її чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті (СТ. 1242 ЦКУ ,ст.1244 ЦК України).
Наприклад, заповідач може вказати, що він все своє майно заповідає дружині, а якщо б вона померла до відкриття спадщи-ни чи відмовилась від неї, він майно заповідає брату. Таке роз-порядження називається підпризначенням спадкоємця.
Не можна в заповіті підпризначати спадкоємця до того спад-коємця, який прийме спадщину. Так, нотаріус не повинен по-свідчити заповіт, у якому було б заповідано майно певному спад-коємцю за умови, що це майно після смерті спадкоємця перей-шло б до тієї чи іншої особи.
Якщо такий заповіт був би посвідчений, його необхідно було б визнати недійсним у частині підпризначення спадкоємців до спад-коємця, оскільки таке розпорядження є угодою, спрямованою на обмеження правоздатності спадкоємця, а саме -- на позбав-лення його такого елемента правоздатності, як право заповідати майно.
3.2.5 Заповідальний відказ.
Заповідач має право зобов'язати спад-коємців за заповітом виконати дію на користь однієї або кількох осіб. Такі особи називаються відказоодержувачами, а саме роз-порядження -- заповідальним відказом.
Відказоодержувачами можуть бути як особи, що входять в коло спадкоємців за законом, так і особи, що не є спадкоємцями за законом (ст.1237 ЦК України).Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержуваччеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини (Ст.1237 ЦК)
Наприклад, заповідаючи майно дружині, спадкодавець зобо-в'язує її кожного місяця виплачувати певну суму племіннику до досягнення ним 25-річного віку.
Внаслідок такого розпорядження відказоодержувач набуває пра-ва вимоги до спадкоємця, що прийняв спадщину, обтяжену «за-повідальним відказом». Якщо б дружина спадкодавця (у наведе-ному прикладі), прийнявши спадщину, відмовилась від вико-нання покладеного на неї обов'язку, племінник вправі був би звернутися з позовом до суду і в примусовому порядку домогти-ся здійснення свого права. Проте спадкоємець, на якого покла-дено заповідачем виконання заповідального відказу, зобов'яза-ний виконати його лише в межах дійсної вартості спадкового майна, що перейшло до нього.
У випадку смерті спадкоємця, на якого було покладено вико-нання заповідального відказу, або неприйняття ним спадщини зобов'язання виконання заповідального відказу переходить до інших спадкоємців, які одержали його частку .
Відказоодержувач внаслідок заповідального відказу одержує лише відповідне право. По боргах спадкодавця він відповідаль-ності не несе.
Чинним законодавством України спеціально передбачено мож-ливість покласти на спадкоємця обов'язок надати іншій особі право довічного користування будинком, оскільки такі запові-дальні відкази часто зустрічаються у повсякденному житті та за-чіпають істотні інтереси відказоодержувачів. У статті 1238 ЦК Ук-раїни зазначено, що заповідач вправі покласти на спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, зобов'язання надати іншій особі довічне користування цим будинком або певною його ча-стиною. У разі наступного переходу права власності на будинок або на відповідну частину будинку до іншої особи право довіч-ного користування зберігає силу. Отже, коли спадкоємець, який одержав у спадщину будинок, продасть чи подарує його іншій особі, відказоодержувач зберігає право користування цим бу-динком або його частиною відповідно до змісту заповідального відказу.
Якщо відказоодержувач відмовиться від права, що обумовлене на його користь у заповідальному відказі, то воно переходить до спадкоємця за заповітом, на якого було покладено виконання заповідального відказу.
3.2.6 Покладання.
Відповідно до статті 1240 ЦК України заповідач може покласти на спадкоємця виконання будь-який дій, спря-мованих на здійснення будь-якої загальнокорисної мети. Таке розпорядження називається покладанням. Наприклад, заповіда-ючи комусь бібліотеку, спадкодавець вправі зобов'язати цього спадкоємця дозволити студентам учбового закладу, де працював за життя спадкодавець, користуватися нею.
Отже, покладання переслідує деякі загальнокорисні цілі, вна-слідок чого його виконання мають право вимагати інші спад-коємці, організації, що зацікавлені у виконанні покладання, а також прокурор.
На відміну від заповідального відказу покладання може мати і немайновий характер.
3.2.7 Скасування та зміна заповіту.
Заповідач має право в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт (ст.1254 ЦК України). З цією метою заповідач може подати відповідну заяву до нотаріальної контори.
Змінити або скасувати заповіт можна й іншим шляхом, а саме -- склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому супе-речить. При цьому необов'язково, щоб в пізніше складеному за-повіті була вказівка на те, що попередній заповіт скасовується.
Пізніше складений заповіт остаточно скасовує попередній навіть у тому разі, коли цей другий заповіт у свою чергу буде скасований заповідачем. Однак, коли пізніше складений заповіт буде визнаний судом недійсним, попередній зберігає свою чинність.
3.2.7. Виконання заповіту.
В основному виконання заповіту здійснюється призначеними спадкодавцем спадкоємцями. Од-нак заповідач має право доручити виконання заповіту особі, яка не є спадкоємцем. У цьому випадку вимагається згода виконав-ця. Ця згода має бути оформлена письмово (або шляхом вчи-нення відповідного напису на заповіті) чи шляхом складання окремої заяви, що додається до заповіту (ст.1286 ЦК України).
Виконавець заповіту вчиняє всі дії, необхідні для виконання заповіту, безоплатно. Проте він має право на відшкодування не-обхідних витрат, понесених ним по охороні спадкового майна і по управлінню цим майном. Ці втрати відшкодовуються за раху-нок спадкового майна. Після виконання заповіту виконавець зобов'язаний представити спадкоємцям за їх вимогою звіт (ст.1291 ЦК України).
4. Порядок реалізації спадкових прав.
4.1 Прийняття спадщини.
Для набуття спадщини необхідна наявність кількох умов. Насамперед це відкриття спадщини. Часом відкриття спад-щини визначається день смерті спадкодавця або день на-брання законної сили рішенням суду про оголошення гро-мадянина померлим. Наступним юридичним фактом є ви-словлене спадкоємцем бажання прийняти спадщину. Для цього він повинен протягом шести місяців подати заяву в нотаріальну контору про бажання прийняти спадщину ( якщо спадкоємець на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадководавцем) або фактично вступити у володіння чи управління майном . Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом встановленого строку він не заявив про відмову від неї . Термін шість місяців називається строком для прийняття спадщини.(СТ. 1268-1270) .
Прийняття спадщини не є обов'язком спадкоємця, а є лише його правом.
Якщо спадкоємець протягом шести місяців не подасть заяви до нотаріальної контори по місцю відкриття спадщини або фактично не вступить в володіння спадщиною, то вважається, що даний спадкоємець не прийняв спадщини. Частка спадкоємця, що не прийняв спадщини, переходить до інших спадкоємців, що закликаються до спадкування. При неприйнятті всіма спадкоємцями спадщини майно стає виморочним, і переходить у власність держави.
Якщо спадкоємець з поважних причин (тривала хвороба, тривале відрядження тощо ) пропустив строк прийняття спадщини то цей строк може бути подовжено в судовому порядку. У випадку винесення судом рішення щодо продовження строку на прийняття спадщини вважається, що спадкоємець прийняв її. В цьому випадку спадкоємцю не потрібно звертатися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.
Спадщина може бути прийнята після закінчення шестимісячного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це від всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.
Після закінчення терміну прийняття спадщини нотаріус видає документ про успад-кування майна.
Поділ спадщини відбувається за згодою спадкоємців, а якщо виникає суперечка, то її розв'язує суд.
4.2 Відмова від спадщини.
Як це було вже сказано вище, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців виникає право, а не обов'язок прийняти її. Саме через це спадкоємець може відмовитись від прийняття спадщини. Якщо спадкоємець протягом шести місяців не вчинив дій, що зазначені в статті 1268 Цивільного кодексу України то вважається, що він відмовився від спадщини. Також відмовитись від спадщини можна подавши відповідну заяву в нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини. В такому випадку можна відмовитися від спадщини на користь осіб, закликаних до спадкування, а також на користь держави або громадських організацій.
4.3 Перехід права на прийняття спадщини..
Перехід права на прийняття спадщини до спадкоємців особи, яка мала на це право називається спадковою трансмісією. Вона має місце, коли спадкоємець, закликаний до спадкування за заповітом чи за законом, помре після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти в установлений строк. В такому випадку права померлого спадкоємця переходять до його спадкоємців. Відповідно до статті 1276 Цивільного кодексу України право померлого спадкоємця на спадкування майна може бути здійснене його спадкоємцями протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. У випадку, коли строк, що залишився становить менше ніж три місяці, то він продовжується до трьох місяців.
4.4 Відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця.
У складі спадкового майна переходять не лише активи, тобто права на різноманітне майно, а й пасиви - борги спадкодавця. Законодавством України у статті 1282 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємці повинні відповідати за борги спадкодавця. У цій же статті зазначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, а також держава, до якої перейшло спадкове майно, відповідають за боргами, що входять до спадщини, лише в межах дійсної вартості спадкового майна. Кожний із спадкоємців відповідає за боргами спадкодавця пропорційно одержаній частині спадкового майна. Претензії кредиторів приймаються протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Якщо ж протягом шестимісячного строку претензій не було пред'явлено, то кредитори втрачають належні їм права на вимоги. Претензії кредиторами пред'являються протягом шести місяців з відкриття спадщини незалежно від строку настання права вимоги.
4.5 Видача нотаріальною конторою свідоцтва про право спадкування.
Усі питання пов'язані з переходом майна померлого до спадкоємців і документальним оформленням майна до спадкоємців і документальним оформленням прав, вирішуються нотаріальними конторами. Лише якщо між зацікавленими особами виникає спір переходу майна померлого до його спадкоємців, то лише в цьому випадку спірні питання вирішуються судом.
Нотаріальні контори вживають заходів щодо охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах спадкоємців, держави, громадських та кооперативних організацій, відказо-отримувачів чи кредиторів. Для цього майно за описом передається на зберігання родичам померлого або стороннім особам. Нотаріальна контора встановлює коло спадкоємців, що закликаються до спадкування, визначає частку кожного з них у спадковому майні. Кожний спадкоємець, що має право на частку в спадщині, може звернутися до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини і одержати свідоцтво про право на спадщину. В ньому вказуються спадкоємці, які прийняли спадщину, склад, вартість та місцезнаходження спадкового майна, розмір частки кожного із спадкоємців.
Свідоцтво про право на спадщину в основному видається після закінчення шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, оскільки лише після закінчення цього строку може бути визначене коло спадкоємців, які прийняли спадщину.
Список використаної літератури.
Цивільний кодекс України: Офіц. текст: Прийнятий Верхов. Радою України 16 січ. 2003 р.: Набрав чинності з 1 січ. 2004р. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре»», 2003.- 432с.
Конституція України, від 24.06.1996
Навчальний посібник “ Цивільне право” за редакцією О.А. Підо-пригори та Д.В. Бобрової, Київ, “Вентурі”, 1996 рік.
Закон України “Про нотаріат” від 02.09.1993.
Страницы: 1, 2, 3
